Тетяна Корнієнко «Недоторка»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Тетяна Корнієнко. Недоторка: психологічна казка. – К. : Час майстрів, 2015. – 104 с.

Останнім часом в Україні з’являється досить багато повістей про дітей "з проблемами". У книзі "Недоторка" розповідається про страх перед мікробами, а через це панічну фобію дотику і певний "звих" на чистоті.

Головна героїня твору не народилася із цими комплексними страхами. Алевтина усвідомлює, що з нею не все гаразд, що вона відрізняється від інших дітей, що її реакції не типові, тому сама себе називає "крейзі" і "схибленою". Вона пробує вести щоденник, щоб позбутися своїх страхів, і навіть потай від рідних відвідує психлікарню, аби подивитися, що на неї чекає.

Річ у тім, що своє дитинство дівчинка провела в Індії, де справді неймовірна кількість хвороб. Тому миття рук і постійна обережність – це запорука здоров’я і повноцінного життя.

Але ж батьки Алевтини Диряєвої (ще й з прізвищем як поталанило!) більше працюють не за кордоном, а в Україні. Хоча чистота теж дуже важлива, та це не настільки критично, як в Індії.

Лячно жити, мріючи погладити дворову кицьку, а коли та об тебе потерлася, бігти додому і виливати на ногу півпляшки перекису; боятися бруду і не брати когось за руку. Взагалі не торкатися інших і не дозволяти, щоб торкалися тебе. У творі дуже добре описана психологія людини з такою фобією.

Проте проблеми Алі комплексні. Через свою фобію вона не може повноцінно спілкуватися з однолітками. Діти за своєю природою жорстокі і люблять розважитися за чужий рахунок, тому дівчинка часто стає жертвою злих жартів однокласників.

Вона має лише одну подругу, "єдину в світі". Й так і не змогла збагнути, навіщо "гарній, жвавій, авторитетній" (С.7) Юльці взагалі з нею спілкуватися. Юля – єдина, хто з неї не насміхається.

Постійно потрапляючи у ситуації, де вона є жертвою, Аля не озлобилася, а стала дуже гостро відчувати чужі емоції, особливо коли комусь погано. Це дуже важлива психологічна характеристика.

Вона прагне зрозуміти інших, не засуджує, не мститься, що також робить її образ вкрай позитивним. Ось, наприклад, її думки щодо однокласників:

"Я часто думаю: чому вони зі мною так? Нормальний же клас, анітрохи не гірший від інших. Дружать хто з ким, іноді разом збираються. Може, я сама винна? Нудно їм на уроках, ото й розважаються. А я дозволяю. Єдина з усіх "нестандартних" – дозволяю... Ну, бо не дурня ж, як Антон, клеїти!" (С.12).

І таких фрагментів у творі багато, бо все, що відбувається, читачі бачать виключно через світосприйняття головної героїні, яка подумки емоційно коментує кожну подію.

Очима Алі ми бачимо і кількох шкільних вчителів, кожному з яких дається лаконічна, але вичерпна характеристика.

"Карина [вчителька математики] – вона взагалі сувора, але якась своя. А ось, приміром, біологічка, Олена Юріївна, з усіма сюсі-пусі, та, дивлячись їй у вічі, я бачу, що там, усередині, все їй байд... Пофіг їй усе! І найперше ми. А сюсюкає – бо такий у неї спосіб самозбереження. Можна, звісно, кричати, але тоді на роботу взагалі йти не захочеться... І навіщо такі стають училками? Щоб покомандувати? Певно, уявляла себе колись, що зайде в клас – а там усі навитяжку: "Доб-рий-день, О-ле-но Ю-і’їв-но!" І, звісно ж, у журнал оцінки ставити – оце воно-о-о!.. Та очі її виказують – не те, що Карину. Карина – кремінь. Та ще й весела" (С.5-6).

Окрім того, уроки математики сприймаються як вистави і подобаються дітям. Цей фрагмент, до речі, розкриває героїню як талановитого аналітика, яка може правильно оцінити дорослих. Трохи далі бачимо Марту Ігорівну, яка викладає історію, вона "старенька вже" і називається Алею "другим нормальним вчителем у школі" (С.36).

Іншим разом вона цілком адекватно оцінює однокласницю Юлю Плаксу, яка постійно тягне руку, щоб здобути додатковий рейтинг. Вчителі вважають, що вона активна, та насправді Плакса хитра, знайшла легкий шлях підвищення свого статусу в очах вчителів.

Загалом Аля щиро каже, що майже всі учні приходять у школу, щоб спілкуватися між собою, а не для того, щоб вчитися. Хоча "таємні прихильники здобування нових знань" (С.19) у них теж є. Сама Аля любить починати нові зошити, бо ті пахнуть якось особливо – "перспективою", і пишається собою, коли наприкінці року підручники, де раніше містилося стільки незнайомих і тому "страшних" термінів, стають повністю зрозумілими.

В Алі є ще один талант. Вона гарно малює, може через картини передавати найтонші психологічні нюанси. Вперше ми бачимо це в той момент, коли вона малює дівчинку, з якою асоціює себе. Самотня героїня малюнку йде сірою доріжкою, не помічаючи, що замість дощу на неї сиплються різнокольорові квіти, які відбиває її величезна парасоля, що нею самотня дівчинка захищається від зовнішнього світу.

Згодом ця та інші картини матимуть великий успіх на виставці, одну з них забажає купити французький колекціонер (щоправда, юна художниця не продасть). Алі пощастило, що у неї є щирий та розумний вчитель, професійний художник дядько Володька, з яким вона познайомилася ще під час перебування в Індії.

Тільки всі ці аналітичні здібності і творчість не допоможуть головній героїні, коли вона закохається. Хлопчика із малим пекінесом, який так любить лизатися, як і більшість собак, Аля зустрічає в парку нібито випадково. Але одразу зрозуміло, що це її доля, бо навіть повітря світиться навколо нього "мов круж святого" (С.20). Заради спілкування з вродливим і розумним Іваном Аля готова змінюватися, вона хоче покохати і бути коханою, і боїться цих почуттів, бо дотики і навіть невинний для когось поцілунок – це теж обмін мікробами.

Вона знає, що всі її однокласниці закохувалися, а дехто і не раз, а її фобією вона приречена на самотність. Бути все життя самотньою – продовження її страхів, та на значно глибшому рівні.

Іван швидко стає найважливішою людиною в житті Алі. Він ще й навчається відтепер в її класі та сидить із нею за одною партою. Аля три роки сидить сама після інциденту, коли Юлька прийшла до школи після вітрянки, а зелені цятки з її шкіри ще не зійшли. Тобто, Іван просто вторгається в особистий світ дівчини, але це приємне вторгнення.

Він незвичайний, його світогляд широкий, і це приваблює творчу Алю. І він теж вважає цю дівчину особливою, бо дуже швидко вони стають друзями:

"– Але хіба навколо мало людей? Он – повна школа.

"– Багато. З ними буде добре і весело. Але іноді хочеться поговорити про серйозну музику, книги, живопис і подивитися нетупий фільм" (С.50).

Аля дуже добре фіксує власні почуття і може про них розповісти:

"Але все це було вже позаду, позаду! Я вирвалася з класу.

Вирвалася невдало: туфля посковзнулася на шматку апельсинової шкоринки, яку хтось із наших же і впустив, – і я впала... просто на рудого Ромео (отака кіношна банальщина!). Ну, не на Ромео, звісно, – на вчорашнього хлопця. Ось лише він сьогодні був не в джинсах, а в костюмі з краваткою і в сірій сорочці. І як у людини довбешка влаштована?! Падаєш – і падай собі тихенько. Ні – я піджак його розглядаю!

Звісно, він мене піймав. І навіть якийсь час тримав поруч із собою. Поки не впевнився, що я цілком зафіксувалася. А мені було так добре всередині його костюма! Всередині, бо він мене не лише притиснув, а й руками за плечі обійняв. Для надійності. У мене аж голова закрутилася" (С.34).

Вона пізнає нові грані своєї особистості:

"За все більшим натовпом прихильниць я спостерігала збоку, впиваючись незнайомим відчуттям власності. Зараз вони на нього очима постріляють і розійдуться. А він увійде в клас, сяде поруч зі мною. І поруч зі мною пахнутиме проліском. І тепло від нього поллється на моє, моє (!) плече!

Одне слово, до кінця уроків я дала собі клятву, що нізащо не відпущу від себе Івана. Навіть якщо у нього буде грип, короста і вітрянка в одному флаконі. І хай собі мама бігає до директора, до міністра освіти. Хай я заражуся і помру тут же, на місці, в страшних муках, але Романов сидітиме поруч зі мною! Клянуся!" (С.39).

Водночас, такі стосунки – це теж форма залежності вже від Івана. Якщо Аля його втратить, це може її вбити.

Єдине, що мене добряче обурило у творі, це ось цей момент:

"...а зараз раптом зрозуміла, що мені дуже подобається, коли хлопець одягається у класичному стилі. До речі, прізвище в Івана Романов. Царське" (С.39).

Дуже дивно і сумно бачити в українській книжці настільки грубо поданий позитивний імперський контекст.

Окремої уваги заслуговує конфліктна лінія "Аля-мама", виписана з багатьма подробицями. З одного боку, Аля дуже любить маму:

"Вона у мене красива! Блондинка із зеленими очима. Мої теж зелені, але мамині красивіші. І вигляд у неї дуже молодий, як на її вік. Я її страшенно люблю, хоча ми щодня сваримося. Через різні дрібниці. Вона досі вважає, що я маленька, тому підказує і нагадує, нагадує...

А я не розумію, як можна не помічати, що дочка виросла, що їй уже чотирнадцять. І що вона може мати власну думку, власне життя" (С.24).

З іншого, неможливо жити, коли тебе постійно контролюють. Мама живе життям доньки, підстраховує її навіть там, де конче необхідно залишити у спокої, лізе в душу, тероризує запитаннями, прагне знати про кожне почуття і думку своєї дитини. Зрозуміло, що вона хоче допомогти, але не настільки ж обмежувати дитину і позбавляти самостійності... Природно, що Аля, коли подорослішала, старається відвоювати свій особистий простір від постійного вторгнення.

І, гадаю, саме через маму, яка й в Україні живе за правилами Індії, Аля не може позбутися своїх фобій. Своєю надмірною турботою мама кожного дня повертає її у неврівноважений психічний стан, коли боїшся абсолютно всього.

Мама налаштовує дочку і проти найкращої подруги, вважаючи, що та не перестала спілкуватися з Алею після скандалу з вітрянкою, аби продовжувати списувати.

Так і хочеться сказати, що з такими турботливими рідними ворогів не треба мати.

Але найгірше починається тоді, коли Аля втрачає сенс життя і почувається всіма зрадженою. У неї типова психологія жертви, сформована її способом життя. Аля постійно чекає на щось погане, а коли це стається, то не може боротися, тікає від світу і від себе. Цей емоційний стан виписаний дуже добре:

"Юлька захихотіла. Але Іван нахилився і затулив їй рота... своїми губами. По-дорослому. Довго й голосно. Мені стало зле. Здається, це називається непритомність.

Коли я прийшла до тями, то побачила, що сиджу на підлозі в телефонній будці, а поруч – анікогісінько.

Я підвелася... і пішла...

Це тривало вічність. А може, зовсім трохи. У голові – порожнеча з єдиним дзвоновим – "навіщо". Як сполох: "навіщо", "навіщо", "навіщо". Навіщо я?

У цьому світі я не потрібна. Їм усім без мене навіть дуже непогано. Хіба що мамі потрібна – нагадувати, щоб витерла ноги, помила руки і взула капці. Татові – лише трішки. Ще дядькові Володі – під настрій. А більше нікому! Мийдодір. Crazy. Мийдодір. Ні, до біса англійську, вона лише заважає! Звихнутий Мийдодір. Божевільний! Шизонутий! Чокнутий Мийдодір!" (С.78).

Це викривлене сприйняття реальності, яке може привести на грань між життям і смертю, повністю деформувати особистість. А в найгіршому випадку стати причиною суїциду. Не тямлячи себе, Аля приходить на міст закоханих, "перекинутий через щось затхло-смердючо-зелене" (С.79), лягає на перила і хилиться униз.

"І таким мені все дрібним, нудним здалося! Ось зараз... зараз..." (С.79).

Від останнього кроку її зупиняє однокласник, і лише згодом ми дізнаємося, наскільки неоднозначним є побачене Алею, а сама ситуація складною. І все це має продовження, занурюючи головну героїню у вир негативних емоцій. Вона пізнає в собі і ненависть, і злість, і безнадію.

Проте повторювати подібні психологічні експерименти я б нікому не радила. Бо хоча клин клином вибивають, а сильний стрес може позбавити від страхів і фобій, та в реальному житті закінчитися таке може вкрай трагічно.

Висновок: Складна і прониклива психологічна історія, яка могла статися у будь-якій школі. Раджу цей твір і підліткам, і дорослим, але пам'ятайте, що це все ж таки переклад.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Iрина Гищук "Історія однієї crazy" - http://www.barabooka.com.ua/istoriya-odniyeyi-crazy/

Дмитро Кузьменко "Мити руки до чи після" - http://www.barabooka.com.ua/miti-ruki-do-chi-pislya/

Наталя Марченко, Тетяна Качак "Корнієнко Т. Г. Недоторка: Психологічна казка" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/496

Христина Содомора "Недоторка, правильна казка для підлітків" - http://archive.chytomo.com/issued/nedotorka-pravilna-kazka-dlya-pidlitkiv

"Психологічна казка для підлітків «Недоторка». БараБука рекомендує!" - https://kyiv.dityvmisti.ua/blog/2310-psihologichna-kazka-dlya-pidlitkiv-nedotorka-barabuka-rekomendu/

Катерина Кіщинська "Недоторка: казки для підлітків не про те" - https://bokmal.com.ua/books/nedotorka-kazki-dlya-pidlitkiv-ne-pro-te/