середа, 30 вересня 2015 р.

Лариса Денисенко «Ліза та Цюця П.»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження


Лариса Денисенко. Ліза та Цюця П. – К.: Грані-Т, 2007. – 112 с.

Схоже, що різноманітні скорочення імен стали поганою звичкою сучасних українських авторів. Не завжди скорочення доречне, і в будь-якому випадку воно псує мелодику мови, бо на скороченні спотикаєшся.
Зважаючи на структуру твору та його емоційну складову і те, як сприймається все, що відбувається, головними героями, можна чітко сказати, що цей твір може бути цікавим лише дошкільникам та школярам молодшого шкільного віку.
У книзі дві сюжетні лінії, які розвиваються паралельно: лінія казкового створіння Цюці П. та лінія дітей, які її шукають.
Хто така Цюця П.? Це барвиста іграшка, пошита з клаптиків на Іграшковій Фабриці найкращою працівницею – Бездоганною Ганною. Але в той самий час Цюця П. наснилася маленькій дівчинці Лізі, яка її намалювала та вирішила розшукати. Сон був пророчим, бо справді шлях привів дітей до Іграшкової Фабрики.
Головні герої – симпатична дівчинка Ліза та хлопчик Євген, з яким Ліза випадково зустрічається у «Бегемошці-310», тобто бусі такого маршруту. Євген одразу бере ініціативу з пошуків на себе і змушує Лізу змінити образ, а для того обрізати волосся, щоб бути схожим на хлопчика.
Вони, як справжнісінькі агенти, вигадують собі прізвиська Гостре Синє Око та Спритна Двохвоста Анаконда, а після маскування стають Справжньою Злою Бабцею та Гидким Онуком.
Біля фабрики вони зустрічають Бездоганну Ганну, дивну і цілком самотню жінку, та її собаку на ім’я Рік, які також шукають Цюцю П.
Тим часом Цюця П. пізнає світ і знайомиться з різноманітними мешканцями міста, здебільшого птахами: мудрим Круком Анти-каром (тобто, антикваром), голубкою Туркотихою, горобцем Поцупайком, синицями-близнюками Салоїдом і Маслоїдом. Наприкінці цієї частини вона зустрічає їжачка Гостроголка.
Але особливим інтересом Цюці П. користуються квіти, саме їхні історії та казки вона хотіла б збирати.
У цій частині Цюці П. та дітям не судилося зустрітися, бо вона потрапляє до Мережаної Єви, яка тримає у квартирі багатоповерхівки 12 собак. Тут наявний казковий мотив, але надалі Мережана Єва виявляється не казковою істотою, а звичайною підсліпуватою дивачкою.
Книга проста, хоча й з мовними та образними викрутасами. У творі дуже багато філології, можна навіть сказати, що найголовніший закон цього світу – філологічний.
Казкове поле книги також філологічне. Наприклад, легенда про планету Ква-кар, де мешкали ворони та жаби. Спочатку вони співіснували мирно, а коли посварилися і почали суперничати, навіть мову зробили під себе. Це жаби вигадали слова з коренем «ква» – КВАсоля, морКВА, КВАртал і багато інших, а ворони – слова КАРтопля, КАРета, ліКАР. І тому крука називають Анти-каром, а жаби кажуть ліКВАр.
Навіть цукерки, які дітей вчить робити Бездоганна Ганна, називаються «Евліга» – слово, складене з літер їхніх імен. До речі, приготування чогось у дитячій книзі – безпрограшний мотив.
З мовної логіки походить й прізвисько колеги татка Лізи – «Хапуженко» та «хапужеська поведінка».
Хоча іноді мовні ігри стають абсурдними. Наприклад, на запитання «Хто такий гуманоїд?» дається така відповідь: «Звісно ж, це той, хто їсть гуму! – пихато відповів Маслоїд» (С.37), й аргументується, що ніхто не може заприсягтися, що гуманоїди не їдять гуми.
Окремо хочу сказати про монстрів. Тут їх не мало, але найбільше вражають Ворушайло, що живе у кущах і ворушить листя: «Їсть він тільки непарне кущове листя. Якщо з’їсть парне – помре» (С.74), та чудовисько, яке приходить у снах: «Снокривда береться з лихих думок та вчинків. Із заздрості та підлабузництва, брехні та підступності, зради чи лиходійства. Ось звідки він береться» (С.81). Дитина може й налякатися, бо жоден з цих описаних монстрів не є переможеним, а мораль декларативна.
Декларативність моралі – одна з ознак цієї книги. Тут взагалі немає нічого завуальованого чи тонкого: «Адже будь-яка забавка має бути безпечною!» (С.20) – проголошується автором. Або цитата з «пошукової Конвенції»: «Не списувати в сусіди по парті, оскільки це не додасть тобі знань» (С.55) – це вже слова головної героїні.
Неправдоподібно. Але правдоподібність не є чеснотою цього твору. Ця книга про дивних людей, дивних дітей і дивних створінь. А найбільш адекватні тут птахи.
І тому не дивуєшся, читаючи, наприклад, роздуми горобця Поцупайка: «Коли дитина знущається з кицьки, вона перетворюється на кицькоката, – вів далі Поцупайко. – Я не великий приятель коті: можеш мені повірити, що в мене з ними власні порахунки! Однак великою ганьбою є, коли дужі та сильні катують малих і беззахисних... І ти буцімто бачиш дитину. Дві ручки, дві ніжки, голівка в кашкетику. Симпатична кишенька на джинсах. У кишеньці – скло, щоб дивитися на сонце. Наче звичайна дитина. Насправді ж вона – огидний кицькокат, від якого смердить, і який є потворнішим за Найпотворнішу Потвору» (С.40).
Або глибоку філософську аналітику крука Анти-кара щодо того, ким є Цюця П.: «У камінців, дитинко, є душа. Вони вміють зберігати чужі таємниці. Вони спостережливі, а живуть дуже довго. А ще, всередині них мешкають ельфи, феї та чарівні духи. Однак у камінців немає серця. Можливо, воно є, але кам’яне, і ніхто досі його не бачив. У тебе ж серце є. Добре та тепле серце, яке реагує на всі життєві ситуації і яке дуже любить своїх друзів. Відтак, ти не камінь» (С.49).
Якби на такому ж рівні була написана вся книга!
Не можу оминути ще одного аспекту.
Обережно! У книзі повно гендерних стереотипів, що часом дивуєшся, звідки у таких малих дітей стільки мотлоху в голові. Дуже чітко розмежовуються дівчатка і хлопчики. Зрештою, закладається стереотип, що успішні саме хлопчики, а дівчатка так... не дуже. Вона – симпатична, емоційна, а він – розумний і кмітливий і т.д. Зрозуміло, що верховодить і приймає важливі рішення Євген.
Це розмежування постійно обігрується та ілюструється як думками всіх героїв, так і самим автором.
І хоча ці фрагменти мають досить невинний вигляд: «На дівчаток, навіть на таких класних, як Спритна Двохвоста Анаконда, покладатися не слід. Вони не можуть не думати про свій зовнішній вигляд» (С.77), але ці думки варіюються по всьому тесту.

Висновок: У книзі багато вигадок, її можна малювати, але емоційної глибини, сюжетної складності чи якогось особливого смислу у книзі мною віднайдено не було.

Олена Кравець

Інші думки про книгу:
Цалапова О.М. "Функції уявного друга в повісті Л.Денисенко „Ліза та Цюця П.” - http://www.rusnauka.com/14_ENXXI_2012/Philologia/3_110199.doc.htm
Дмитро Шульга "Історія іграшки" - http://www.kirovograd.net/science_culture/2007/11/6/istorij%D0%B0_igrashki.htm
"Відгук на дитячу повість Лариси Денисенко «Ліза та Цюця П.»" - http://zl.kiev.ua/klub/konkurs-v-dguk-pro-prochitanu-vl-tku-knigu/v-dguk-na-ditjachu-pov-st-larisi-denisenko-l-za-ta-cyucja-p.html

Немає коментарів:

Дописати коментар