вівторок, 3 листопада 2015 р.

Галина Малик «Вуйко Йой і Лишиня»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – етнографічна казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре


Галина Малик. Вуйко Йой і Лишиня. – К.: Грані-Т, 2007. – 56 с.

Вуйко Йой особисто мені нагадав одночасно «Дядечка Ау» та Домовичка. В якомусь сенсі можна сказати, що цей персонаж є їхнім українізованим аналогом.
Прізвисько вуйка сформувалося традиційно: він часто повторює слово «йой».
Розгадати, звідки походить ім’я Лишиня, складніше. Він «лишній» чи «залишений»? Чи є якесь інше значення, яке я не прочитую?..
Вуйко Йой мешкає у старовинній хатинці посеред лісу. Він там хазяїн, або, як кажуть на Західній Україні, – вуйко. У цього персонажа багато друзів, які водночас є його палкими шанувальниками і слухачами.

Однин з вірних друзів вуйка – Мишеня, Яке Не Хотіло Вирости Великим, що не могло жити без його казок.
Єдиним «конкурентом» на увагу інших, істотою, яку вуйко не сприймає, як належне, є цвіркун Лишиня, який часто мандрує іншими краями, але завжди повертається до старої хати. Цвіркун бачив багато і любить хизуватися, але тоді Йой починає сердитися, і Лишині ще жодного разу не вдалося розповісти про свої пригоди.
Часопростір вуйко Йой вимірює у казках – довгих і коротких. Зрозуміло, що це недалекі відстані і невеличкі проміжки часу, але для вуйка довга казка – це справді тривалий час, бо кожна казкова оповідь є маленькою перлинкою, в якій обов’язково міститься якась мораль. Подібні розважально-моральні історії дуже добре вписуються в канву самої оповіді казкової повісті і гарно сприймаються маленькими читачами.
«Вуйко Йой, щоб ви знали, вимірював усе на світі казками. Одна довга казка – це як від його хатинки до струмочка. А одна коротка – як від струмочка до високої сосни.
Або від сніданку до обіду у нього означало дві по п’ять довгих казок і чотири коротких. А один довгий зимовий вечір складався з трьох довгих і однієї короткої казки.
Так ось, до того села відстань була цілих двічі по п’ять довгих казок! Ледве він туди доплуганився, бо взяв із собою ще й харчі на дорогу» (С.20-21).
Казка є дзеркалом і водночас зброєю проти всього негарного. Тому не дивно, що Лишиня впізнає себе у героях тих казок – Хвалькуватій Жабі, Впертому Віслюкові та інших – і дуже ображається.
Протягом усієї історії вуйко Йой розповідає багато казок: про кошеня, якому не подобалося жити вдома; про те, чому равлик ховається; про мурашку-кашку; про хмарку, яка хотіла, щоб її пам’ятали; про те, чому папуга не навчився розмовляти, та інші.
Усі ці казки дуже повчальні і допомагають зорієнтуватися у житті.
Вуйко Йой – герой казковий, тому не дивуєшся, що його буття підпорядковане казці і диву.
Наприклад, він уміє ставати невидимим. Щоправда, його каверзний палець на нозі зникати аж ніяк не хоче, тому бідолашному вуйкові доводиться ховати пальця під листочком подорожника. Але ця невеличка вада часто стає додатковим приводом посміятися.
Він уміє рахувати лише до п’яти – на пальцях, але по-особливому бачить світ:
«А навколо – тиша...
Тільки коники ніжно так: сюр-р-р-р, сюр-р-р-р... У траві світлячки блимають, у лісі листя на деревах під вітерцем тихо шелестить... А м’ята і чебрець так пахнуть – аж дух забиває!
Вуйко Йой навіть бачив, якого кольору ті пахощі. М’ята пахла ніжно-салатово. Липа – жовто. А чебрець мав запах червоний у чорну крапочку – мов крильця у сонечка» (С.8).
Він має ще одну надзвичайну властивість – не вміючи читати очима, вуйко Йой може читати пальцями:
«Варто було йому провести пальцем по написаному рядочку, і слова складалися у нього в голові у цілі речення» (С.50).
Але вміти читати, хай і таким чудернацьким способом, – мало. Потрібно розуміти значення слів, і тому часто роздуми і знахідки цього персонажа будуть корисні і для дитини.
Окрім того, вуйко не може не працювати, бо тоді йому тоскно, і самі собою починають рости  великі пальці на ногах. Біднесенький, ніколи не буде ледащо цей вуйко!
Але з чого ж усе почалося?
Життя вуйка йшло за звичним сценарієм, та якось біля його дому з’явилися люди, науковці-етнографи, які дуже зраділи старовинній знахідці і вирішили перевезти хату до сканзену.
Спочатку вуйко Йой міркує, що сканзен – то страшна істота, але згодом дізнається, що так називають музеї під відкритим небом, де відтворюється побут минулих поколінь. Хата вуйка – найстаріша у сканзені, їй сто п’ятдесят років.
Вуйко Йой вирішує ризикнути і вперше відправляється так далеко, що й казками не виміряти, – їде разом з людьми і своєю розібраною хатою до сканзену. Звісно, йому лячно залишати обжиту місцину, але ж неможна покинути свою хату!
Сканзен виявляється напрочуд цікавим місцем, там гарні і порядні працівники, багато дітей приходять на екскурсії. І несподівано вуйко Йой дізнається, що цвіркун Лишиня тут частий гість, а деякі люди приходять сюди заради його концертів. У лісі, де немає публіки, Лишиня на скрипці так гарно не грав.
І хоча вуйко Йой довгий час прожив далеко від людей, але щось його до людей тягне, тому він так шанобливо ставиться до старих речей у сканзені, поважає людей, які там працюють, а найсмачнішою їжею для нього є хліб.
«Ні, нема нічого кращого, ніж маленький шматочок свіжої запеченої скоринки хліба! Хіба ще більший шматочок!» (С.35).
Це саме і дає можливість думати, що вуйко Йой має природу домовика. Хоча ні за яких обставин його не має торкнутися людська рука, бо тоді ця істота назавжди стане видимою, – це магічна категорія, що також доводить, що вуйко має казкову природу.
Нинішні галасливі людські міста із залізними чудовиськами і смородом його неабияк лякають. Тому музей стає найкращим місце, де він може оселитися.
Та музей лише видається спокійним місцем, де нічого не відбувається. Коли життя у сканзені стає більш-менш зрозумілим, вуйко зустрічає іншу чарівну істоту – гномика Рукаселя, який не може жити без каруселей. Цього кумедного і нещасного персонажа вигадав буцімто казкар Андерсен.
Не знаю, чи справді є такий герой в Андерсена, але у цій книзі він цілком реальний, йому співпереживаєш, прагнеш допомогти разом із вуйком, і радієш, коли рятівна карусель таки з’являється в музеї під відкритим небом.
А потому до сканзену переселяються і лісові друзі вуйка Йоя, яких сюди привів цвіркун Лишиня. Весело їм тепер тут буде...

Висновок: Цікава і повчальна історія, в якій з гумором передано досить багато етнографічних знань. У книзі дуже гарна і колоритна українська мова, а також багато добрих ілюстрацій.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Зоя Жук "Страшний-престрашний сканзен" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/58/
Наталка Малетич "«Фентезі для найменших» від Галини Малик" - http://www.barabooka.com.ua/fentezi-dlya-najmenshih-vid-galini-malik/
Галина Родіна "Вуйко Йой з ужгородського Сканзена. "Україна молода" про нову книжку Галини Малик" - http://zakarpattya.net.ua/News/21876-Vuiko-Ioi-z-uzhhorodskoho-Skanzena.-Ukraina-moloda-pro-novu-knyzhku-Halyny-Malyk
"Галина Малик "Вуйко Йой та Лишиня"" - http://childbooks.blox.ua/2009/10/Galina-Malik-Vujko-Joj-ta-Lishinya.html
"Казка для дітей і дорослих від Галини Малик" - http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?kazka_dlya_ditey_i_doroslih_vid_galini_malik&objectId=1061171
Бібліотека ЗОШ №1 м.Славутича "Відгук про книгу "Вуйко Йой та Лишиня" - http://slavbibl1.at.ua/publ/shho_ja_chitaju/vidguk_pro_knigu_quot_vujko_joj_ta_lishinja_quot/3-1-0-3
Заболотня Дарина "Відгук про книгу Галини Малик «Вуйко Йой и Лишиня»" - http://lit-grani.livejournal.com/19848.html
 

Немає коментарів:

Дописати коментар