Саша Кочубей «Книга рекордів Говорухи»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Саша Кочубей. Книга рекордів Говорухи. – К. : Фонтан казок, 2017. – 168 с.

Друга книга про Говоруху продовжує всі смислові лінії першої. У центрі цієї історії – актор Паттінсон, який зіграв головну роль у циклі фільмів "Сутінки". Зрозуміло, що проблема закоханості підлітків в акторів сьогодні дуже актуальна, але у творі не розкриваються причини такого явища. Ніде у тексті ви не зустрінете психологічного осмислення, чому так відбувається. Ніде не сказане, що ці гіпертрофовані емоції до вигаданих образів – свідчення нерозвинутості особистостей.

Всі герої твору інфантильні, та це нікого не обходить. Єва та Іванна не мислять себе без "кохання" до Паттінсона і поводяться як хворі на голову. А Говоруха по-дитячому змагається з актором за увагу дівчат.

За потреби він "вмикає Клоумена. Це такий супергерой, який у небезпечній ситуації починає вдавати клоуна, щоб урятувати людей від вірної загибелі. На відміну від інших супергероїв, Клоумен не безстрашний. При появі поганців його руки мерзнуть, а коліна тремтять. В особливо страшних ситуаціях він гризе нігті" (С.34).

Його дурні прагнення потрапити до Книги рекордів Гіннеса просто жалюгідні, як то намагання зареєструвати свого кота як найбільшого "сцикуна" у світі; викрадення костюму бабусі, в якому вона хоче, щоб її поклали у труну, аби бабуся дуже довго жила для рекорду, та ін.

До кота Монстра додається мала собака чихуахуа принцеса Лея, названа на честь героїні з "Зоряних війн", яка дає шмалки всій родині. На кота періодично находить депресія, коли на нього не звертають уваги, і він жере цукерки. І от це трохи смішно.

Триває знущання над вчителями.

"– Доброго дня, Говорухо.

Від цього голосу по шкірі пробігає стадо моторошних мурах. Я забігав до класу побачити дівчат, а наштовхнувся на... Божену Степанівну. Це наша нова класна кера. Вона прийшла на зміну Олені Степанівні, відколи ми перейшли до 5-го класу. Коли я вперше побачив її, то подумав, що це Олена Степанівна, яка просто змінила зачіску. Але придивившись, зрозумів, що відмінності є. Ми з Яриком-органіком навіть гру вигадали "Знайди десять відмінностей" (С.25).

Відмінності знущальні і дріб'язкові. У Юрчика в школі така сама "Ірена Степанівна", а вчителів "десь клонують" (С.27). Чим же настільки не догодила авторці якась "Степанівна", що її "схиляють" вже другу книгу поспіль?

Через деталі показується, наскільки не цікаво вчитися: "На уроці все, як завжди. Божена Степанівна розпинається біля дошки, а ми вдаємо, що уважно слухаємо" (С.31).

Коли Божена Степанівна дає йому завдання написати твір "Ким я стану, коли виросту" (ні я, ні молодші за мене чомусь творів на цю тему не писали, у кого не запитувала), Говоруха себе не тямить від майбутніх страждань.

"По дорозі мої очі зустрічаються з портретом молодого Тараса Григоровича Шевченка, що висить над дошкою. Він проводжає мене сумним поглядом – мовляв, тримайся, друже! А я йду і думаю, що школярі – це ті самі кріпаки. Мусять терпіти знущання вчителів і робити все, що тим заманеться" (С.41-42).

І як після такого любити школу? Вирішує проблему Говоруха стереотипно і пише твір на тему "Ким я НЕ стану, коли виросту!" (С.44). Ось деякі фрази з цього "шедевру":

"Коли я виросту, то точно не стану медичним лаборантом, який перевіряє какашки на глисти. Бо це бека. Також не стану стоматологом. Не хочу снитися дітям у стрьомних снах. Коли я виросту, то не стану водієм маршрутки, бо вони кричать "Передавайте за проїзд! Не будьте чупандосами!" і не дозволяють пенсіонерам їздити безкоштовно. (Не знаю, що таке "чупандос", але воно звучить не дуже приємно). Коли я виросту, то не стану Боженою Степанівною. Бо от я згадую її й розумію, що нізащо у світі не одягну на себе оту квітчасту сукню й серйозне обличчя! Вже краще одразу йти в тюремні наглядачі! Не стану я й письменником, бо їм мало платять" (С.45-46).

Цей хлопчик явно живе в якійсь паралельній сюрреалістичній реальності. А от директору цей твір подобається, він вважає, що "це ж перемога в комік-шоу" (С.139).

Говоруха продовжує боятися стоматолога, перед походом до кабінету "заповідає свої лайки Євці та Іванці" (С.39), захоплюється футболом (у нього навіть є футболка самого Ярмоленка), так само мало розуміє дівчат і бере участь у "хлопчачих" пригодах.

А мудрий дід навчає онука мистецтву "нічогонероблення" (С.90). Треба зауважити, що дід на малюнку зображений в одязі з гербом України (С.89). Це що за такі дивні натяки чи поєднання?..

Є й непогані речі у цьому творі, як то об'єднання родини для святкування дня народження онука, а не для похорону бабусі, і що дружба долає всі негаразди, а інтернетзалежність можна перемогти (10 годин без інстаграм – для декого це рекорд). Та цього мені було замало.

Хоча головна тема залежності від акторів, піднята у творі, актуальна, але спосіб, в який вона втілюється у тексті, робить його метеликом-одноденкою. Минув рік, і вже зараз підлітки вже так не фанатіють від вампірів із "Сутінок", як це було років п'ять тому. Мине ще трохи часу, і всі посилання на цей твір будуть не актуальні для читачів взагалі.

Висновок: Друга частина епопеї про Говоруху мало чим відрізняється від першої повісті, хоча вона має трохи менше гидотних моментів.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Матвій Яценко "Рекорд Саші Кочубей" - http://www.barabooka.com.ua/rekord-sashi-kochubej/

Тетяна Петренко "5 хлопчачих книжок: про бажання бути класним, не дівчачі щоденники та навички спілкування" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/5-khlopchachykh-knyzhok/