середа, 25 березня 2020 р.

Георгій Химич «Песик та його місячні друзі»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Георгій Химич. Песик та його місячні друзі. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. – 24 с.

А що ви зробите, якщо ваші друзі раз – і гайнули на Місяць? Звісно, хтось засмутиться, а хтось і заздрити буде. А чого це вони на Місяці, а я тут байдики б’ю? Не чесно!
Книжечка «Песик та його місячні друзі» саме про це. Бо однієї місячної ночі автор почув, як виє пес, і згадав історію. Прийом старий, як світ, але для дитячої книжки для зовсім маленьких читачів дуже дієвий.

І яку ж версію причини собачого виття висуває автор?
Виявилося, що Песик жив разом зі своїми нерозлучними друзями – Котиком, Півником та Кроликом. Чому саме ці тварини обрані і чим вони відмінні, ми так і не дізнаємося. Просто: жило собі четверо друзів, і крапка. Головне, що всі вони любили подорожувати, що час від часу і робили.
Коли вони побували всюди на Землі, то заходилися майструвати зорельота. З цим завданням їм вдалося досить швидко впоратися. І тут раптом Пес, який і запропонував здійснити подорож на Місяць, зрозумів, що нікому буде доглядати їхній город, і тому хтось має залишитися вдома.
Тут виникає закономірне питання: а коли вони мандрували Землею, хто за городом приглядав? Але такими речами наші герої не дуже переймаються.
Зрозуміло, що залишився Песик, бо інакше історії б не було. Котик, Кролик і Півник і вмовили Песика зостатися, наговорили йому купу компліментів і полетіли на своєму зорельоті у космічну далечину.
Чи дісталися вони до Місяця, чи заблукали? Чи вирішили там залишитися, чи були змушені? А хтозна... Так далеко сюжет читачів не веде.
Песик сумує, виючи на місяць, страждає через самотність – і все. Ось такі сюжет та ідея цієї казки, рясно ілюстрованої дивними малюнками.
А щоб казка не закінчувалася сумними нотами (про ноти я не просто так згадала, бо закінчується книжка вже традиційною пісенькою-вихвалянням про відоме видавництво), на останній сторінці троє мандрівників таки повертаються й обіцяють, що про все розкажуть Песику і більше ніколи без нього не подорожуватимуть. Песику розкажуть, а читачам – зась. Тобто, про найцікавіше ми так ніколи і не дізнаємося.
Аби ж ніхто раптом не подумав, що то був сон, мандрівники прихопили з собою теплий шматочок Місяця. Що дуже дивує, якщо подивитися на ситуацію з точки зору банальних знань про космічні тіла. Але це ж казка, які до неї можуть бути претензії?..
Одним словом, не справила на мене враження ця історія про нещасного самотнього собаку.

Висновок: Книга дуже простенька і, як на мене, більше цікава своїми малюнками, ніж текстом.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар