середа, 25 березня 2020 р.

Софія Андрухович «Сузір'я курки»



Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – від 14 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре



Софія Андрухович. Сузір'я курки. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2016. – 48 с.

І що ж це за курка, що її вдостоїли цілим сузір’ям? На обкладинці тінь, яка вішає випрану білизну. Що це? Чистий аркуш?
Дивна метафора, бо, судячи з обрисів тіні, людина за віком не молода. Невже за все довге життя на тому аркуші-простирадлі жінка не спромоглася написати свою історію?

Багато років аудиторію привчали, що квадратний формат – книги для дітей. Окрім того, серія «Напиши про мене книжку» (щоправда, в іншому видавництві) – то асоціативно майже те саме, що «Напиши мені книжку». Але у випадку цього твору таке сприйняття оманливе. «Сузір’я курки» написане не для дітей і навряд буде цікаве юній аудиторії. На користь цієї версії також працюють дрібні шрифти, великі абзаци і колажне оформлення книги.
Головна героїня – стара бабуся, що в горах на самоті доживає свій вік. Єдиною подругою цієї літньої жінки є курка Марічка. Через все життя бабці проходять кури, яких вона досі пам’ятає, розрізняючи за іменами і вдачею. Марічка навіть розмовляє своєю курячою мовою, на чому постійно наголошується у творі. Інша курка на ім’я Іскра уявляється Марії нині сузір’ям.
У народі кажуть: «що старе, що мале». З цією бабцею теж так, бо часто вона поводиться як дитина, боїться страшного лісу, переживає. На противагу бабці у тексті з’являється дівчинка Орися. Ця дитина надзвичайно доросла емоційно, відповідальна, мешкає разом зі своїм батьком у лісі у казковому дерев’яному будиночку, який скидається на «чарівний ліхтарик або золотий гарбуз», а кущі навколо нього «на витинанку з чорного паперу» (С.29). Вона любить і вміє куховарити, з особливим захопленням робить солодощі.
Орися – «маленька бабуся», а Марія – «стара дівчинка» (С.30).
З дитиною, ніби прадавній дух охоронець, постійно знаходиться рись на прізвисько Рися. Таким самим духом-охоронцем є для Марії курка-ласунка маківника.
Мамі Орисі таке лісове життя виявилося не до смаку, і вона залишилася в місті. Дівчинка ж повністю належить природі. Ось, як вона відгукується про цивілізацію:
«- А мама моя зануда. Їй наше життя не підходить. Вона любить зручне життя в місті. ... Часом ми з татом до неї їздимо, але в місті складно витримати, там мало дерев і багато людей, і все закатане асфальтом. Рися там мало не сказилась.
- А мама до вас їздить?
- Їздить. Але вона боїться Рисю, і їй тут вічно холодно, і ванни немає, і вночі пугикає сова, і виють вовки, і не можна піти до театру, і немає інтернету, і не взуєш туфлі на підборах. Але зрідка їй подобається. Вона каже: іноді корисно відпочити від цивілізації» (С.29).
Село, до якого ходить Марія, сюрреалістичне і неначе загублене в часі і просторі. Чого вартує лише спілкування між двома дідами Кулінським і Зелінським. Абсолютно міфологічним є Чорний Ліс, сповнений страхів і небезпек, де живуть кровожерливі чудовиська і казкові створіння, не дружні до людей, як-то «дітун-загублик». Саме через цей ліс, який з дитинства лякає героїню, пролягає шлях до Найвищої Полонини, що також є міфологічним місцем.
Межа між реальним і сновидним розмита настільки, що не завжди розумієш, чи описане відбувається насправді, чи в голові літньої жінки оживають настільки реалістичні фантазії.
Іноді думаєш, що й Орися існує лише в уяві старенької, а шлях через Чорний Ліс – то шлях до втраченої себе. Й оскільки шлях був пройдений, то й страхи відступили.
А життєвий шлях безкінечний... У творі гарно показана вічність.
У тексту цікава стилістика, яку варто відчути, щоб мати, наприклад, можливість уявити «дозрілі зірки».
«Ось і тепер, теплої серпневої ночі, дивлячись на зоряне небо, стара Марія почувала себе у безпеці під крилом великої Іскри. Велика небесна Іскра оберігала Землю як коштовне яйце, а на яйці були гори зі зубцями смерек, камені і потоки, десь ворушились від риби глибокі моря, десь світились і шуміли міста, і на ґанку сиділи собі стара Марія з куркою Марічкою» (С.7).
Також складається враження, що здебільшого ця книга – внутрішній монолог, який іноді маскується під діалоги.
Про що цей твір? Це медитативний, психологічний текст, в якому кожен дорослий зможе знайти свій варіант відображення і сприйняття дійсності. Хтось може сказати, що це твір про самотність, а хтось, що про розуміння самого себе. Хтось побачить у ньому старість, а хтось надію. Текст багатогранний і специфічний.

Висновок: Цей твір адресований дорослим і навряд буде цікавий дітям. Водночас у твору цікава стилістика, він є незвичайною сучасною психологічною прозою медитативного характеру.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Христя Нечитайко "Старі і малі, хустки і шапки" - http://nechytaiko.blogspot.com/2016/08/blog-post_21.html

Немає коментарів:

Дописати коментар