субота, 10 жовтня 2015 р.

Ксенія Ковальська «Канікули прибульців із Салатті»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – фантастична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре


Ксенія Ковальська. Канікули прибульців із Салатті. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2010. – 264 с.

Й у прибульців бувають канікули, навіть якщо ці прибульці – троє малих братів з далекої планети. Їх звуть Го, Гоо і Гооо, хоча, як на мене, нічим ці троє між собою не відрізняються, їхні характери не змальовані.
Троє прибульців з планети Салатті, одягнені у зелені костюми, підлітають до землі на старому човнику, на якому раніше так само на канікулах подорожував їхній батько. Малим заборонено опускатися на поверхню планети, але як можна залишитися на орбіті, якщо знищу хтось наполегливо кличе: «Го-го, коза, гоо-гоо, сіра! Гооо-Гооо!» (С.30)?
І звідки ж прибульцям знати, що насправді кликали не їх, а звичайних кіз? Та чи звичайних? А то вже ні! Кози Ляля і Каша аж ніякі не звичайні кози – вони надзвичайні кози. Вміють розмовляти, постійно всюди залазять, а які ж вони гарні!
Одна з кіз і стає головною героїнею та ледь не керманичем на інопланетному човнику.
Але почнемо з самого початку. Дідусь випасає своїх кіз, коли на Землю попри заборону сідає невидимий інопланетний човник, з якого з’являються троє цілком класичних прибульців – зелених чоловічків. Прибульці швидко заприятелювали із дідусем і козами. Встигли прикольнутися з місцевих мешканців села, коли влаштували посиденькі на бігборді: ще та була картинка – дід, кози і троє зелених істот.
Та раптом у гру вступає ще одна дійова особа – кущ бузини, який також може розмовляти. У куща проблема: дядько у Києві, а точніше приказка «У городі бузина, а в Києві дядько». Прибульці, дід і кози не можуть залишити цю проблему без уваги і летять до столиці. Чому ж до столиці? А тому що саме там нині мешкає «дядько», який хлопчиком пересадив кущ бузини зі свого подвір’я на берег річки.
Мовні ігри – рушій цієї книги. Можна сказати, що без мовних ігор сюжет взагалі б не розвивався. Як і зустріч з прибульцями та подорож до столиці однієї з кіз разом із прибульцями, так і подальші пригоди мають мовну основу.
Наробивши у столиці галасу і вигравши конкурс піщаних скульптур, інопланетяни і відчайдушна коза прямують до Брюсселю, бо де ж іще можна знайти брюссельську капусту, якою потрібно пригостити біднесеньку кізоньку, яка була змушена залишитися вдома?
І поки дід та коза перебувають у рідному селі, спостерігаючи за відлунням пригод своїх нових друзів завдяки ЗМІ, інопланетяни та коза стають хітом сезону в одному з брюссельських готелів. Треба ж чесно заробити на капусту, хіба ж ні?
З Європи коза та її зелені друзі привозять подарунки, бо така традиція: стару вивіску перейменованого готелю, фартух для бабусі і дзвіночок та капусту для кози. Хоча така капуста росте й вдома, як виявилося по прибутті.
А ось на планеті Салатті нічого не росте, і тому прибульці везуть додому маргаритку, а ще светри – а згадку про свої пригоди.
У книзі багато цікавинок: наприклад, інопланетний тлумачник (новий різновид космічного Інтернету), який знає про все у всесвіті, але його всезнання часто призводить до кумедних ситуацій.
Є й справжні антиурбаністичні знахідки: «Корабель трохи повисів над містами Гарміш-Паркен-Кірхеном, Кіншасою, Йоганнесбургом, Жмеринкою та Івано-Франківськом. Чомусь саме ці міста з висоти і зблизька видалися братам вартими уваги. Проте згодом вони дійшли висновку, що нічні вогні та ранкове поливання вулиць, а також натовпи людей майже скрізь однакові, від них майже однаково пахне та випромінюється майже однакова енергія. Інша річ – території віддалені від міст. Нехай навіть не дуже далеко, але настільки, що не видно найвищого будинку, не чути як дзеленчать трамваї та сміттєвози перекидають контейнери зі сміттям. Тоді навкруги природа живе своїм життям, у якому під гудіння джмелів неквапно повзають равлики та порпаються на городах дачники» (С.26-28).
Або цікава характеристика «дядька» Федора: «...чи Федір їх злякається або ж захоче здати на зберігання до музею. Ніхто ж не знає, яким він став, проживши багато років серед чужих людей і машин» (С.90-91).
Тонко подається мораль. Наприклад, коли бабуся замкнула діда на горищі.
«– Якщо хочеш, наші друзі зламають замки і випустять тебе. Їм це неважко, я гадаю, – Каша стояла на верхньому щаблі драбини і волала незгірше дідуся.
Троє зелених братів закивали головами, мовляв, їм дійсно неважко. Але дідусь замовк. Як господар, він не міг допустити думки, що зараз так просто візьмуть і зламають замка, якого ще його батько ставив. Не годиться ламати та руйнувати без вагомої причини» (С.104).
Є дуже неоднозначні місця, де екологія побуту конфліктує з пам’яттю. Ось, наприклад:
«– А у нас вдома, – сказав Гооо, коли хто зберігає на балконі якісь речі, його карають.
– Як це? – здивовано спитала Каша.
– Він мусить під час відпустки чи канікул слухати лекції про переваги життя в незахаращеному просторі над життям серед уламків минулого.
– І допомагає? – Каші було дуже цікаво, бо в їхньому селі люди зберігали в сараях, на горищах, під стріхами, під ганками колеса від старих велосипедів, дитячі візочки, каструлі, коробки з-під взуття, діряві відра та корки від пляшок.
– Звичайно, – Го згадав, як їхня мама кожного вечора ходила на такі лекції, бо зберігала коробочку з сухими гілочками та листочками, які їй щось там нагадували з дитинства» (С.129-130).
Піднімається й екологічна проблематика, хоча в контексті попередньої цитати вона набуває дуже цікавого забарвлення:
«– У нас на планеті давно вже відмовились від інших форм життя, крім нашої.
– Як це – відмовились? – дідусь остовпів.
– Спочатку це було ніби неофіційно. Якогось дня зникла одна рослинка. Росла-росла, потім зникла. І ніде на всій планеті її вже не бачили. Те, що вона зникла, навіть не одразу зрозуміли. Бо були нагальні проблеми з енергією, новими технологіями і таким іншим. За рослинкою зникли якісь там комашки. І знову не одразу про це заговорили. Подумаєш, комашки. А далі все більше рослин, тварин, риб та птахів переставали потрапляти в поле зору наших предків. А коли забили тривогу – було вже пізно. І тоді мудрі голови довго думали і постановили не перейматися. Мовляв, так воно і має бути, це означає високий рівень розвитку цивілізації, коли на планеті залишаються найрозумніші форми життя. А решта – тільки в нашій пам’яті та підручниках. Зате стільки місця вивільнилось, скільки проблем відпало, професії зникли... – оповідав Го і було незрозуміло, сумно йому з цього чи навпаки» (С.242-243).
Проте, не зважаючи на наведені фрагменти, книга дуже рівна й емоційно та сюжетно не розвивається, більше схожа на низку кумедних подій, не має глибини.

Висновок: Легко написана, хоча й без якоїсь особливої світоглядної філософії книга. У творі багато здорового гумору, тому книга може бути гарною розвагою для юного читача.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Маргарита Стручок "Канікули з присмаком брюссельської капусти" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/8956/
Бойцун И.Е. "Уфологическая тематика в украинской литературе для детей" - http://ufodos.org.ua/publ/ufologicheskaja_tematika_v_ukrainskoj_literature_dlja_detej/1-1-0-752
Віталіна Кизилова  "Ігровий стиль як засіб актуалізації іронічного бачення дійсності у пригодницько-фантастичній повісті Ксенії Ковальської «Канікули прибульців із Салатти»" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/174

Немає коментарів:

Дописати коментар