вівторок, 19 травня 2020 р.

Іван Андрусяк «28 днів із життя Бурундука»


Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - жахливо

 
Іван Андрусяк. 28 днів із життя Бурундука. – К. : Фонтан казок, 2017. – 216 с.
Іван Андрусяк. Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 96 с.

Кілька років тому ми вже писали про хлопчика з прізвиськом Бурундук. Тоді він хотів собі чортика, носив під пахвою зноска і мовчав. Закінчилася ця афера нічим, а життя хлопчика продовжилося. І продовжилося настільки плідно, що одні і ті самі історії змінюють назви і трохи тексту та виходять у "нових редакціях". Тому друга повість під кодовою назвою "Завдання з фізики" у цьому збірнику – це вже відомий читачам "Закоханий Бурундук".

Але перед тою повістю маємо пару оповідань у стилі радянського "Єралашу". Герой інфантильний і самозакоханий. Ще більше, ніж у першій книзі.
Перше починається фразою "Тітка Юстина померла наприкінці листопада, коли випав перший сніг" (С.90). Якби я була школяркою, то вже після цієї фрази повернула б книжку на полицю. Та коли б засумнівалася, то після цього покинула б книгу точно:
"І саме на третій день був похорон.
Мама з татом виїхали раненько. Нас із Любою не взяли. Не скажу, що мені аж так хотілося на похорон, та все-таки нагода прогуляти школу. Але ні – то ні, я не дуже засмутився" (С.90).
Гидко і нудно. Головний герой – не жива людина з почуттями, а карикатура, не варта уваги. Наскільки сильно не варта уваги, стає зрозуміло трошки пізніше.
Це розповідь не про любу бабусю, аж ніяк. А від описів її останніх місяців чи років життя тягне на блювання. Більше від самого героя, а не від натуралістичних подробиць:
"...я уявляв собі тітку Юстину такою, як бачив її востаннє минулого літа, коли гостював у селі в бабусі. Вона напівсиділа в ліжку – огрядна, обкладена подушками – і дуже нагадувала римського імператора Юстиніана – точнісінько як на малюнку в старій маминій книжці. В кімнаті тяжко пахло застояним потом і ліками, так що я волів швиденько вшитися на вулицю, де хлопці з нашого кутка збирали футбольну команду на матч із сусіднім кутком, і я мусив ще довести право зайняти своє законне місце на правому фаланзі захисту" (С.90-91).
Бурундук не любить свою бабусю, йому взагалі байдуже до неї. Цей образ потрібен лише для того, щоб у кімнаті хлопця з’явився старий креденс – це меблі такі. А в старій деревині живе шашіль. От навколо звуків, які він видає, і крутиться ця єралашна історія.
Сюжет другого оповідання я читала разів п’ять і ще рази три бачила в різних варіантах. Підлітки хімічать і розчиняють у "царській горілці" золоту сережку. Насправді приготувати цю суміш не так безпечно, як про це пишуть у книзі.
Остання повість написана у формі "шпигунського щоденника", де Бурундук уявляє себе спецагентом Гриднем, який слідкує за своєю пасією.
У збірнику багато гидких і знущальних моментів, які нівелюють нормальні людські стосунки і повагу одне до одного. Всі вони ніяк не впливають на сюжет, але запам’ятовуються своєю "перчинкою". У молоді подібне називається "випендрьожем", але в дитячій книзі подібне має руйнівний характер.
Ось, наприклад, цілком беззмістовна характеристика батька головного героя:
"18 грудня, саме напередодні Дня Святого Миколая, повернувшись зі школи, я застав у домі незвичайний гармидер – двері в кімнату прочинені настіж, зсередини чуються чоловічі голоси й дивні звуки, ніби там тягнуть щось велике й важке, і врешті лунає татів зойк, який закінчується таким красивим матюком, якого я від тата не чув ніколи в житті – ні до того, ні опісля" (С.95).
Звернули увагу на характеристику матюка – "красивий"?..
Або безглузда, не заслужена характеристика вчительки: "Керя – це ми так скорочено нашу класну керівничку позаочі називаємо. Або ж Коза – бо в неї дівоче прізвище Козинюк" (С.139).
Навіть до своїх друзів Бурундук ставиться зверхньо, бо насправді дружити не вміє: "Іванюк – це мій однокласник і типу друг" (С.145) або "...одне слово, я на кілька днів став шкільною знаменитістю. Ото після цього якось так вийшло, що ми з Іванюком подружилися. Точніше, він перестав мене діставати й почав спілкуватися. Виходить це в нього трохи кумедно – ну, та хто як уміє..." (С.145). Це знущання постійне, без особливого розуміння, що принижуєш вже не одну людину, а багатьох: "Ми ж друзі, – кажу до Іванюка його ж тоном. І хоч він і футболіст, а розуміє, що піймався... Зрештою, футболіст – це майже те саме, що й боксер, лише мізки трішки ціліші. Іноді це дається взнаки" (С.154).
Я б на місці Іванюка з таким самозакоханим "нещастям" не дружила б. А на місті якогось спортсмена "наваляла" б цьому "агенту", щоб мозок на місце став.
І те, що образ Іванюка наближений до суржикового гопника, ситуацію не змінює: "Ну що ти за чєловєк, Бурундук! Я до тебе серйозно, а ти понти ганяєш!" (С.144-145). І далі: "У п’ятницю діскач у школі, а тут мені шість балів вліпили. А мені з шістьма балами той... предки не пустять. Грозилися! А я там на одну дєвочку запав... Не, вопшем, тіпа плани в мене, ніззя мені на діскач не йти, вона неправильно поймьот. ... Та мені хоч би до четверга продержаться. Там папа у відрядження їде, а мама добра, вона й так відпустить. Я їй здєлаю шось хороше по дому, то вона відпустить. А папа казав, що ще раз оцінку нижче "шістки" принесу – капець!" (С.145).
Підлітки мають свій сленг, але так кострубато не говорять. Якщо ж цей школяр справді так розмовляє, то у Бурундука реальні проблеми зі сприйняттям світу, що він, нібито розумний, з таким недорозвиненим товаришує.
Невміння спілкуватися тотальне для всіх школярів, у чому частково винен інтернет: "Воно ж писати завжди легше, ніж говорити очі в очі – пальцям мову не відбирає, та й кожне слово обдумати можна, перш ніж натиснути клавішу Enter" (С.164). І далі: "Який же ти дурбецало, Іване, – майже ніжно проворкувала Оленка. – Хто ж "ВКонтактє" своїми словами пише?! Хіба ти, хі-хі, пташок постиш. А нормальні люди, коли хочуть щось важливе сказати, знаходять потрібну цитату з картинкою і роблять перепост" (С.175).
Як бачите, навчити спілкуватися ця книга по факту не здатна. Так замість того, щоб долати проблему інтернетизації, цей твір тільки сприяє деградації молодого покоління.
Ще більше у збірнику гендерних стереотипів, які будують стіну між чоловіками і жінками. Наприклад: "Ні, дівчатка – це зло! Ніколи в житті не діліться з ними таємницями – жодними! Навіть якщо вони щось путнє й порадять – це все нічим добрим не закінчиться..." (С.110-111).
Чи характеристика молодшої сестрички: "А й справді: таке мале, та ще й дівчинка – а іноді може й щось розумне сказати" (С.115). Це дивне і несправедливе зауваження, бо молодша сестра Бурундука Люба не тупа – "хоч і першокласниця, але читати вже добре вміє і з комп’ютером давно на "ти" (С.164).
Та він переймається, щоб його люба сестричка правильно казала: "Негарно казати "фігньою"! Тим паче, правильно буде "фігнею"..." (С.213). Знайшов, чому вчити сестричку, яка на кілька порядків розумніша за нього.
Не знущається Бурундук лише над своєю музою-мрією на ім’я Зірка, яка єдина у творі розмовляє літературною українською мовою без домішок суржику.
Окремої уваги вартує "полова" тематика, хоча на цій "темі" схиблена більшість школярів (що в житті відповідає дійсності тільки серед підлітків з погано розвинутим інтелектом).
Дурні жарти радянського штибу на тлі уроку біології на тему "Сечостатева система людини", де в шкільному курсі чомусь (певно, для більшого випендрьожу) згадуються терміни, які вивчають тільки профільно студенти.
Сексуальні сни з роздяганням ("Прожектор виразно освітлює її груди, якісь неприродно великі – не груди, а справжні цицьки" (С.194)), після чого Бурундуку "стає якось неймовірно добре" (С.194). Дорослі хлопчики можуть пояснити, чому стало "добре" Бурундукові, і що після того, імовірно, йому доведеться прати штани у піжамі.
Або не менш гидотна і дурна сцена:
"– Ти, Вітя, вибач, але вона в тебе така дура. Я не розумію, як ти можеш з нею ходити.
– Хай дура, – незворушно відповів Боронило, – а я її люблю.
– Ха, любить він! Нє, ти уяви, Бурундук: стоять пацани за майстернями. Отими, що за школою, – Іванюк тицьнув пальцем у стіну. – Курять, балакають, як положено. Я не курю, але теж стою. Ну, і дєвкі десь за вуглом ржуть. Може, теж курять, я не дивився. І тут раптом звідти приходить Наташка й голосно при всіх питає: "Вітя, а що таке полюція?» Тьху!
– Нє, ну вона ж не знала, – відбивався Боронило, затоптуючи пальцями недопалка у вазон. – Дєвки сказали їй нове слово, то вона й прийшла спитать. Шо тут такого?..
– Да ладно, – махнув рукою Іванюк. – Не мені з нею няньчитись, а ти як хоч. Ну шо, ще по ковтку, мужики, і підем" (С.202).
Теж не знаєте, що це таке? Саме це й відбулося з хлопцем уві сні. З точки зору біології це нормально, та у дитячій книзі цілком зайве і сюжет не збагачує.
А у "Закоханому Бурундуку", ще були "самотики", коли чоловік за допомогою руки задовольняє себе сам. Не дивно, що суспільство деградує, якщо такі розмови для дитячої літератури стали нормою.
Оцінить ще такий фрагмент:
"– Та нічого, хе-хе... Усе правильно, Анжелка – женщина опитна. А з опитними краще, хе-хе, половую жизнь починати.
– Та ну! – не йму віри я.
– А ти не знав? – тішиться Іванюк. – Ото тюхля! Та з Анжелкою вже весь наш клас і весь паралельний перецілувався. Крім тебе, хіба. А тоє-хто, кажуть, і єщьо шо-то... Хе-хе... Я теж її на минулій дискотеці трохи притис у кутку й позажимав. Там у пазусі, я тобі скажу, таке можна намацати..." (С.155).
Правильно: жінка – або шльондра, або тупа, або пліткарка, або недосяжна мрія-муза, але аж ніяк не гармонійна жива людина. Ось чому насправді може навчити ця книга.
І Анжелка не одна така. Ледь не кожна друга дівчина має в собі відсоток "шльондизму" і "повернута" на сексі та "стосунках".
А школа – це щось середнє між борделем і місцем, де можна покурити і побухати, нализавшись до "бєлочкі" в якомусь із класів (дублікат ключа зроблений заздалегідь) "для куражу" шмурдяку, придбаного нелегально у генделику, "біля якого завжди товклися місцеві алкаші" (С.198).
Не здивуюся, коли в сусідньому класі практикується секс на партах. Чи ще краще на вчительському столі – для куражу.
І на все це вчителі роками закривають очі.
У книзі повністю спотворені світоглядні орієнтири:
"– Діскач для того ж і є, щоб мальчікі-дєвочкі, шури-мури...
– А потанцювати?
– Танцювать туди хіба такі, як твоя Зірка, ходять. Прибацані! Ну, або ті, яким нема чого втрачати, але, може, вони ще на щось надіються. А нормальні люди ходять туди з совєршенно другою метою, ги-ги... Це хорошо, шо ти нормальним чєловєком стаєш. А то я вже, знаєш, думав шо-то підозрювать. Придивлявся, чи в тебе часом голубізна в очах не світиться..." (С.157).
Чи в такому варіанті:
"Коментар "хІ-хІ" був, до речі від Оленки Зайко – саме тієї, яку Іванюк обізвав Лєнкою і сказав, що не сприймає її як дівчину. І він тут правий на всі сто! Я й сам так би сказав, якби про це подумав. Тому що до Оленки можу навіть не підійти, а підбігти. І смикнути, буцнути, обняти за плечі, поборюкатися, а то й шпіца дати. Не всерйоз, ясна річ. А так – по-дружньому. Що в ній від дівчини, крім довшого, ніж у мене, волосся? Ну, так, груди є – і, здається, уже чималенькі, – але хіба я на них колись звертав увагу? То ж Оленчині груди, а не дівчини... До них, борюкаючись, можна ненароком торкнутися – і нічого. Як до плеча торкнувся чи до ліктя" (С.161-162).
Проте і ця "Лєнка" – теж обділена інтелектом особа.
Є і "красивіше зроблені" моменти, наприклад, коли події Великої Вітчизняної Війни і сучасності перемішуються:
"– Ага, – кивнув тато. – Є такий вид шашелі, який так і зветься – годинникар. Мені друг розповідав, який з війни повернувся, як така шашіль нашим хлопцям одного разу життя врятувала. Вони вибили сєпарів із села, а ті гади, відступаючи, всі хати спалили. На околиці лише один сарай залишився, то хлопці в ньому на ніч і розмістилися" (С.113).
Ну які хати на сучасному Донбасі?.. Та й зараз війни зовсім інакші.
У творі активно рекламується соціальна мережа "ВКонтакті". Деякі "пости", поцуплені з інтернету, автор лінується перекласти українською, як то про дурну гру "Поиграем?! Пришли мне имя парня, а это смс отправь 8 девушкам" (С.160-161), або статусно-цитатний роман-розмову з російськомовних постів (С.175-176).
А реклама порошку "ранкова свіжість з ароматом лимону, формула якої ідеально збалансована для вашої пральної машини" (С.143) просто мене замучила, бо цей жарт не був смішний і першого разу, не те що втретє.
Не обійшлося і без самореклами продукції видавництва: "...я добру годину крутив їй [сестрі], уже вкладеній в ліжко, різні малявські мультики на ноутбуку в надії на те, що переглядаючи сто перший раз одну й ту саму серію "Мікробота", вона врешті-решт вирубиться сама" (С.93). Здається, такого мультфільму в природі ще не існує.
Одним словом, я давно не читала настільки шаблонної, нецікавої і беззмістовної книги. Після неї хочеться вимити руки. З милом.

Висновок: Ця книга для мене – приклад поганого смаку та антиестетики, дуже не хотілося б, аби хтось із дітей хоч щось узяв для себе з цього твору. Мене щиро здивувала та обурила велика кількість порад прочитати цю "смішну" книгу, яка деякими дописувачами вважається ледь не найкращим сучасним твором для підлітків.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:
"Обережно обирайте дітям книжки!" + обговорення - https://kashalot.com/club/post-200617/
"БараБука радить книжку Івана Андрусяка «Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії»" - https://lviv.dityvmisti.ua/blog/3819-barabuka-radit-knizhku-ivana-andrusyaka-zakohanij-burunduk-ta-inshi-rozbishatski-istoriyi/
Ніна Головченко "Іван Андрусяк для дітей і про дітей" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/07/27/071737.html
Христя Нечитайко "Хлопчаче кохання: з чим його їдять?" - http://nechytaiko.blogspot.com/2015/01/blog-post_19.html
Володимир Чернишенко "Авторові вуха" - http://www.barabooka.com.ua/avtorovi-vuha/
Півень Володимир "Наші друзі – Бурундук з розбишаками (Андрусяк І. Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії)" - http://urccyl.com.ua/naukova-diialnist-literatura-dity-chas/recenziji/recenziji-piven-volodimir/
Володимир Чернишеко "Смерть автору" (фрагмент) - https://tsn.ua/blogi/themes/books/smert-avtoru-1152747.html
Тетяна Петренко "5 хлопчачих книжок: про бажання бути класним, не дівчачі щоденники та навички спілкування" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/5-khlopchachykh-knyzhok/

Немає коментарів:

Дописати коментар