Олександр Есаулов «Справа честі. Справа №5»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницький детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Олександр Есаулов. Справа честі. Справа №5. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2015. – 160 с.

Що може стати для детективів шкільного віку справою честі? Це непросте питання, особливо коли не дуже добре ставишся до молодого покоління. А таке відношення, на жаль, має досить багато старших громадян нашої країни. І тому для них ця книжка може стати справжнім одкровенням, коли вони дізнаються, що здатне настільки зачепити юних детективів.

Отже, як усе почалося. У школі, де навчаються Льоха, Миха, Настя та інша цікава до розслідувань молодь, приспали чи то хлороформом, чи то ефіром стареньку бабцю, яка сторожувала вночі, і пограбували шкільний музей. Найсумніше, що безсовісні злодії вкрали ордени, передані до шкільного музею онучкою героя. Ніхто ж з учнів і подумати не міг, що серед їхніх шкільних експонатів є настільки цінні зразки... А де великі гроші, там і небезпеки, бо заради збагачення злочинці підуть на все – навіть на тероризм і замах на вбивство.

Окрім літнього сторожа, ще постраждав засновник музею – літній географ Костянтин Іванович, в якого залюблені учні ледь не всієї школи. Щоправда, спочатку він влаштував музей вдома, а коли у квартирі місця забракло, був змушений перевезти все те добро до школи. Ось приклад справжнього, натхненного вчителя, на жаль, рідкісний образ у сучасній українській літературі для дітей.

Під час свого розслідування юні детективи, а разом із ними і читачі, дізнаються дуже багато про колекціонування та історію, а не лише про те, що кожна нагорода має свій номер і документи. Навіть дорослому цікаво слідкувати за розгортанням цієї інформаційної лінії.

Та цей твір – справжній детектив. Юним детективам важливо усвідомити, що без наводки злочинці на шкільний музей би не вийшли. І це головна зачіпка, варта посиленої уваги.

У книзі цікаво розкривається тема мотиву злочинів. Далеко не завжди на підлість ідуть через погану вдачу чи бажання збагатитися. Досить часто причиною протиправних дій є злидні. Особливо коли дитину з тяжким фінансовим становищем ніхто не любить і з ким по-справжньому ніхто не дружить, бо через свої комплекси вона сама дружити не вміє.

Тому одним із тих, на кого першим падає підозра, стає школяр на прізвисько Артемон, який сам себе називає не інакше як Бетмен (цікава деталь для психологічного аналізу, чи не так?). А коли у Бетмена ще й мрія є, не така вже й надзвичайна, як на наш час, – мати власний комп’ютер або мобільний телефон... Тільки матір-одиначка на таку іграшку сину назбирати не в змозі...

Може бути багато причин, чому людина, яка завжди виглядала ображеною і нещасною, стала говорити спогорда. Чи таким стаєш, коли нарешті можеш дорівнятися (або й перевершити) інших? Тільки чи справді ти більше отримав, ніж втратив від такого здобутку, стає зрозумілим тільки з часом.

«Бетмен купував мобільник. Його розпирало від гордощів і радощів, він хотів узяти його в руку, високо підвести й нести, щоб усі бачили: ось, його, Бетменів, мобільник! Він тепер такий самий, як і всі! У нього є мобіла! Класна, стильна, з фотоапаратом, камерою, диктофоном, радіо та іншими примочками! І він не кучерявий пудель Артемон, а Бетмен! Крутий і багатий! ... Він ішов Горобинівкою, з гордістю відчуваючи в кишені приємну вагу. Дзвонити йому ніхто не міг: не знали номеру, та й узагалі, у нього друзів, крім Дизеля з Барбосом, не було. Та й які це друзі? Знайомі, не більше...» (С.80-81).

Читаючи цей внутрішній монолог, мимоволі замислюєшся, наскільки сильно злидні можуть деформувати психіку людини. І це стосується не лише підлітків.

Та чи справді перше припущення юних детективів істинне, покаже тільки розслідування. І цього разу воно простим аж ніяк не буде, навіть коли юних детективів підтримуватимуть дорослі слідчі та оперативники.

Хтось може сказати про непопулярність теми Великої Вітчизняної Війни. Хтось, навпаки, сприйме такий сюжет на користь підтримки своєї власної світоглядної позиції. Але на такі сюжети треба дивитися об’єктивно: якщо є подвиг, а захисники рідної землі відзначаються нагородами, то неважливо, за якої влади були створені ті чи інші ордени та медалі.

І підлість та зрада мають бути завжди покарані. Бо інакше, де у житті правда, як зазначає для себе Настя. Тільки покарання може йти не від людського закону, а від, так би мовити, кармічного, коли саме життя може значно сильніше покарати того, хто нашкодив людям.

Наостанок хочу додати, що ще сподобалося мені у цій книзі. Яким важливим не було б розслідування, та життя не обмежується виключно ним. І це в повній мірі розумієш, коли Миха, не без роздумів, погоджується поїхати з батьком на риболовлю з ночівлею. Детективні справи, звісно, вкрай важливі, але дитинство ще ніхто не відміняв, і воно має бути сповнене радості.

Висновок: Це розслідування має більш серйозний характер, оскільки в ньому йде мова не лише про вирішення якоїсь проблеми, а про справжню небезпеку для життя і здоров’я кількох людей.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Володимир Чернишенко "Миха Ватсон і Льоха Холмс" - http://www.barabooka.com.ua/miha-vatson-i-l-oha-holms/