четвер, 19 березня 2020 р.

Дзвінка Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая»


Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Дзвінка Матіяш. Марта з вулиці Святого Миколая. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2015. – 136с.

Від назви цієї книги віє казкою, відчуттям дива, бо інакше чому головна героїня живе саме на вулиці Святого Миколая? Проте ця книга не казкова, а реалістична, бо задумувалася як історія дорослішання.

Оповідь іде від імені дівчинки підліткового віку. Марта – не проста дитина. Вона художниця, що дуже сильно відображається на її світобаченні. Все, що з нею відбувається, все, що вона бачить в людях і навколо себе, Марта пропускає через цей фільтр художньої проекції.
Це відчувається вже на перших сторінках твору.
«Хмари на небі сьогодні також золоті. Колись я думала, що хмари – то подушки, на яких спить Бог. Уночі. А вдень розвішує їх по небу, щоб вони провітрились. А коли небо безхмарне, то Бог у ті дні дуже зайнятий і не має часу займатись подушками» (С.6).
Комусь така поетизація може видатися надмірною, але саме таким, імовірно, і має бути внутрішній монолог юного художника, бо інакше як він розвине свій талант? А цей твір і є внутрішнім монологом Марти, її особистою історією.
У цій книзі ви не знайдете карколомних пригод і трагедій, вона не вивертає душу. Навпаки – цей текст напрочуд спокійний, розмірений, нагадує то пастель, то акварель, і лише інколи масло. Повільно, з великою кількістю деталей, психологічних відгуків головної героїні, розгортається оповідь. Ми поступово дізнаємося про батьків Марти та їхні стосунки, її друзів і знайомих, серед яких є як однолітки, так і люди значно старшого віку.
Творчі особистості у своїх взаєминах з іншими часто відрізняються від більшості, бо постійно занурені в себе, дослухаються до свого обдарування, не мають права повністю віддаватися плину життя на шкоду своїй творчості. Тому іноді видається, що думок у Марти забагато, а її почуття часом не глибокі, що вона байдужа до світу, але це не так. У творі змальовується досить типовий світогляд саме художника, який має постійно заряджатися подієвою і почуттєвою енергією світу, та водночас, зовсім не залежить від реальності, «може піти в себе», підкорюючись настрою або його відсутності, потерпаючи від депресій, не зважаючи на свій юний вік.
Хоча, як на мене, всі проблеми Марти – в її голові, бо світ її любить.
Вона сама зізнається, що з вигаданими книжковими героями їй краще, що вони подобаються їй більше за реальних людей, особливо тим, що роблять щось «велике і незвичайне» (С.84). Юна художниця прагне слави, хоча того не усвідомлює.
Тому дуже радієш за цю героїню, коли вона розуміє, що її реальне життя для неї цікавіше за вигадані історії:
«Я ще не читала «Трьох мушкетерів», але колись неодмінно доберусь до цієї книги. Мама каже, що вона часто перечитувала «Мушкетерів», коли у неї бували в житті темні смуги. Що ж, я буду мати це на увазі. Щоправда, мені більше допомагає «Аліса в країні чудес» і «Знедолені». Або книги про Чорнильний світ. Я плачу й сміюся над історією Меггі, Перепела, Резі, Вогняного Танцюриста та інших. І думаю, чи могла би я щось або когось вичитати із якоїсь книги. І чи хотіла би я опинитися в чиїйсь історії. Щодо другого – я майже напевно знаю, що найкраще мені у моїй власній історії» (С.176).
Ми багато дізнаємось про Марту: вона любить ласувати гранатами, їй подобаються непрості сюжети, які й допомагають розвиватися її художньому таланті. Постійно вустами дорослих наголошується, що вона особливо талановита художниця, і це підтверджується сюжетами її робіт, значно старших за її емоційний вік. Іноді здається, що Марта насправді не пропускає через себе те, що малює, а звідкілясь інтуїтивно «зчитує» ці роботи. Таке буває, але лише до пори, надалі для підтримки цього інтуїтивного каналу потрібно багато чому вчитися, і ніде правди діти, дорослі навчають юну художницю правильно.
У той самий час очима Марти ми бачимо її мудрого і чуйного вчителя пана Карло, також неабияк обдарованого художника, чия кохана дружина померла під час пологів, а дитя народилося мертвим; її батьків (мама – художник-модельєр, тато – журналіст), які разом створюють образ ледь не зразкової родини, яка знаходить час навіть на гімнастику; її подруг Капітоліну і Поліну, сина Марії – Макса, однокласника Марти – Дениса на прізвисько Кекс.
Повною протилежністю до Марти є її подруга Капітоліна, активна і життєрадісна школярка. У Капітоліни багато захоплень, вона настільки полюбляє шахи, що навіть може грати сама з собою. Капітоліна надзвичайно різнобічно розвинена, на відміну від своєї подруги, зосередженої на одному своєму таланті. Класичний приклад, коли протилежності притягуються.
Інша подруга Марти – доросла жінка Поліна, яка неначе замінила Марті бабусю, бо рідних дідусів і бабусь дівчинка не має. Поліна мудра і талановита, закохана в класичну музику, а ще вона – не така, як усі. Ця жінка має особливі потреби. Щоправда, схоже, інвалідність її зовсім не обтяжує. Поліна навіть «гасає на своєму візку». Не хочеться здаватися цинічною, але останнім часом писати про людей з особливими потребами в український літературі стало неначе модно.
Ще один жіночий образ – Марія, яка, можна сказати, виконує у повсякденному житті роль Святого Миколая, допомагаючи людям. Вона створила благодійний фонд, який займається допомогою інвалідам, сиротам і самотнім матерям. Вона являє собою приклад «не правильної», але типової для пострадянського простору родини, бо жінка розчинилася в уподобаннях свого чоловіка, відмовилася від усього, що їй було любе, а йому не цікаве. Зрештою все закінчилося розлученням, бо чоловік не хотів дітей, а Марія себе без дитини не уявляла.
З точки зору головної героїні, Марія цінна для світу саме своєю роботою. А коли ця жінка починає претендувати на увагу її вчителя, стає, м’яко кажучи, небажаною. Згодом дівчинці сниться, ніби вона порізала ножицями портрет Марії, намальований паном Карлом. Це відчуття небажаності переходить і на сина Марії, в цілому дуже гарного хлопця. Вже потім Марта дізнається, що Макс мріє стати кардіологом, щоб лікувати «серця людей», займається спортом, куховарить і продовжує сімейну традицію ігор в нарди, започатковану його нині покійним дідусем.
Взагалі-то, Марта здатна появляти негативні емоції, хоча це також внутрішнє, монологічне життя, яке зовні не відображається емоційними сплесками. Вона заздрить почуттю гумору Капітоліни і її життєрадісності, бо подруга вміє писати твори, їй є, що сказати, а Марта може висловлюватися тільки через малюнки. Вона ревнує свого вчителя малювання до Марії, не хоче їх обох із кимсь ділити, не бажає їм особистого щастя, хоча від самого початку ця жінка їй дуже подобалася. Окремої уваги варта психологічна тріщина, якої завдає Марті вагітність матері, що на деякий час дуже змінює дівчинку.
Присутній у творі і мотив смерті: бабуся Марти померла від раку. Саме через цю психологічну травму мама дівчинки перестала малювати картини. І Марта дуже схожа на бабусю, навіть так само любить гранати. Ще у Марти помирає кіт, але вона настільки заглиблена в себе, що тільки за тиждень помічає, що кіт пішов з дому.
І дуже світло про смерть своєї мами оповідає Марія:
«– Вона хворіла?
«– Ні, не хворіла. І не була дуже стара. Просто вже скучила за татом. Вирішила, що ми зможемо впоратися без неї. І ми впоралися. І досі самі даємо всьому лад. Хоча я сумую за нею. За ними обома. За мамою і татом» (С.202).
І на противагу йому – мотив життя. Мама Марти завагітніла другою дитиною, і вагітність проходить досить тяжко. Зрозуміло, що індивідуалістці Марті важко прийняти, що їх буде четверо, вона відчуває себе не зайвою, але «окремою» від батьків і дитини, яка народиться.
«Я збираюся спитати маму, навіщо нам братик чи сестричка. І чому вона спершу не спитала мене. Але потім згадую, що мамі не можна хвилюватися. І нічого їй не кажу. Мама завжди переживає за мене і хоче, щоб мені було добре. А я також хочу, щоб їй було добре, щоб вона не переживала. Я знаю, що вагітним не можна хвилюватися. Мая мама вагітна. Я ніколи не думала, що у мене може бути братик або сестричка. Ну й ну. Тільки я чомусь не радію. Радше навпаки. Мабуть, це ненормально» (С.94).
На мою думку, ця тема написана найяскравіше і справді може бути цінною для дитини, в чиїй родині також скоро з’явиться хтось молодший. Особливо та частина, де мама розповідає дочці, як була вагітною нею, і  про все, пов’язане з першими роками її життя, нині забуте через дорослішання.
Є тут і чисте перше кохання. І не дивно, що на роль першої симпатії головної героїні спочатку краще підходить не Макс, позитивний у всіх відношеннях хлопець, а однокласник на прізвисько Кекс, якого вона раніше взагалі не помічала. Денис теж дуже хороша людина, про що свідчить насамперед його чуйність і до людей, і до тварин. Хлопчик дуже любить свою кішку, мріє мати корову, щоб поїти молоком свою хвору маму. Денис і Капітоліна згодом утворюють пару.
Зважаючи на назву, у творі досить багато релігійних моментів. Досить часті згадки про Бога бачимо в мові самих героїв.
«Найбільше мені подобається колядка про Бога, що сидить у кріслі й думає про те, чим обдарувати людей на Різдво. Мені подобається, що Бог водночас може бути і немовлям, і дідусем. Приймати подарунки і дарувати їх. Сидіти за столами зі святими й над морем з апостолами. Бог загадковий і незрозумілий. Так само, як і Різдво» (С.173).
Особлива робота Марії в ролі Святого Миколая. Навіть знайомство Марти і Поліни відбулося на Різдво за ініціативи пана Карла, а згодом він разом зі своєю новою дружиною збирається у паломництво по святих місцях в Іспанії. Піша подорож займе близько дев’ятсот кілометрів (це бажання з’явилося у Марії через один з малюнків Марти). Головна героїня серйозно замислюється над сюжетами своїх різдвяних листівок для друзів і рідних, а згодом серію картин з янголами.
«Різдво завжди настає вчасно. І вчасно закінчується. Якраз тоді, коли ми починаємо до нього звикати. Тоді воно минає. І знову треба чекати його цілий рік» (С.169) – розмірковує Марта.
Взагалі-то, у творі є багато думок головної героїні зовсім недитячого змісту. Вона надто мудра на свої роки. Ось приклад:
«Я цілую маму. Від неї пахне конвалієвим милом. Немає нічого кращого в житті, ніж поцілувати свою маму у похмурий лютневий день і відчути запах конвалій і весни» (С.176).
Або коли ця дитина мріє намалювати щастя, яке для кожного уявляється їй в якомусь особливому образі.
Не зважаючи на те, що книга написана професійно, особисто мене постійно переслідувало відчуття, що це переклад якогось іноземного тексту. Реалії, описані у творі, побут, соціальний аспект, взаємини між людьми дуже сильно відрізняються від того, що можна побачити і відчути в Україні, навіть якщо припустити, що місце дії – Львів. Найбільше описане схоже на те, як живуть у Польщі. І тому, коли ближче до кінця цієї історії читачі несподівано дізнаються, що дія відбувається у сучасному Києві (побіжно, але дуже віддалено згадуються події Майдану), це сильно дивує невідповідністю. Якби ці шляхетні інтелігентні люди справді жили у столиці, вони б якби й не були фізично на Майдані, але точно були б до нього причетні повною мірою, допомагали б протестувальникам, а не дивилися на події здалеку, як це можливо по телебаченню з-за кордону. Дрібними згадками ця велика подія у їхніх життях не відбулася б. Для Марти ж Майдан зводиться до одного тижня, коли вона хворіла.
«А потім була війна. Вона почалася навесні й тягнулася нестерпно довго. І дуже всім набридла і всіх втомила. І коли вона нарешті закінчилася, всі полегшено зітхнули. Хоча я не відчувала війни. Бо у нас не їздили вулицями танки. І не стріляли з автоматів. Війна була далеко. І на неї йшли не всі. Мій тато не йшов на війну. Він казав, що не може стріляти у людей. І що буде допомагати людям, які пішли на війну, збираючи для них потрібні речі й кошти. І що це також дуже важливо. Я би теж не могла стріляти в людей. Це неправильно – вистрілиш у когось, і в нього відірветься рука або нога. Як вони можуть подобатись, коли хтось після них лежить у лікарні, а незнайомі люди збирають гроші йому на лікування... Або взагалі помирає і стає ангелом? Хоча ангелів має бути багато, воно допомагають людям. Але, може, є якісь інші способи стати ангелом, ніж померти на війні?
Коли я вимовляю слово «війна» навіть зараз, я відчуваю неприємний присмак у роті й мене починає трохи нудити – так нудить, коли закачає в машині. І хочеться пожувати кисле яблуко або посмоктати м’ятну карамельку. Смак карамельки дозволяв ненадовго забути про смак війни. Війни не було видно, але нею пахло всюди. По дорозі до школи я весь час відчувала цей запах. Тому мусила смоктати карамельки, щоб хоч трохи його перебити. Я смоктала карамельки на уроках, у душі, коли мила голову, коли їздила з батьками до супермаркету, коли гойдалася у нашому гамаку, міцно тримаючи на руках нашого Кота (тоді він ще був живий) і думала, що війна ніколи не закінчиться. Я її не бачу, а вона є» (С.178).
Начебто глибокі філософські роздуми, а насправді дуже схоже на філософію страуса, який думає, що ховається від проблеми. Марта відчуває, емоційно реагує, але зовсім не думає. І поводиться зовсім не на свій вік: ця несподівана інфантильність теж дивує.
Війна – не стихійне лихо, яке приходить зненацька. У війн є причини і є люди, які нападають на інших, що обороняються. Нападати і захищати – не одне і те саме. Війни не закінчуються самі собою, їх не засмоктати карамельками. Війни або програють, або у них перемагають загарбників. Для тих, на кого напали, війни закінчуються завдяки боротьбі. Але, схоже, розумна і талановита Марта не здатні цього зрозуміти, не пояснюють їй того і її батьки.
На мою думку, це великий мінус для цієї героїні і для цієї історії, хоча він може бути пояснений тим, що твір писався чотири місяці і був дописаний 9 серпня 2014-го року, тобто, до широкомасштабного наступу військ агресора.
В цілому, ця книга більше схожа не на подорож реальним світом, а на подорож світом людської душі заради того, щоб навчитися новим емоціям і краще зрозуміти самого себе. Марта шукає в собі справжнього художника, і поступово її талант розкривається, без потрясінь і серйозних випробувань. Весь світ на її боці, всі обставини складаються найбільш сприятливим чином, щоб вона могла розвивати своє обдарування. Таке відбувається навіть не з одним митцем на мільйон... В реальному житті такого майже ніколи не буває. Марті дуже пощастило, а вона цього зовсім не розуміє. Зазвичай творчій талант розвивається всупереч.
Хоча припускаю, що за певних умов за часів миру і в гарній родині таке може відбутися, а от коли родина не така чудова, як у Марти, чи коли часи буремні і непередбачувані... Тяжко сказати, чи придатна ця історія для виховання за буремних часів, але тим не менше, вона цікава психологічно і гарно читається, навчає бачити в людях, які зустрілися на твоєму життєвому шляху, цікавих особистостей.
Хоча особисто мені було важко сприймати твір, де немає конфліктних ліній і жодного психологічно проробленого негативного персонажа, бо в реальному житті не буває, щоб усі навколо тебе були хороші, а проблеми вирішувалися самі собою...

Висновок: Я би порадила цей твір підліткам, яким важко знайти своє місце у цьому світі. Переживаючи емоції героїні, деякі читачі можуть навчитися краще розуміти себе.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Володимир Чернишенко "Сферичні підлітки у вакуумі" - http://litakcent.com/2015/09/23/sferychni-pidlitky-u-vakuumi/
Ганна Улюра "Дорослішати боляче" - http://www.barabooka.com.ua/doroslishati-bolyache/
"Книжка, що поміщається на тумбочку біля ліжка" - http://www.barabooka.com.ua/knizhka-shho-pomishhayet-sya-na-tumbochku-bilya-lizhka/
Ярослава Яковенко "Про книгу Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая»" - https://starylev.com.ua/club/article/pro-knygu-dzvinky-matiyash-marta-z-vulyci-svyatogo-mykolaya
"«Марта з вулиці Святого Миколая» - книга, у якій багато світла" - https://starylev.com.ua/club/article/marta-z-vulyci-svyatogo-mykolaya-knyga-u-yakiy-bagato-svitla
Юлія Толстих "«Марта з вулиці Св. Миколая» Дзвінки Матіяш: м’якенька історія юної художниці" - http://zik.ua/news/2017/04/30/marta_z_vulytsi_svyatogo_mykolaya_dzvinky_matiyash_myakenka_istoriya_yunoi_1087823
Світлана Пиркало "Дівчачо-принцесна історія від Дзвінки Матіяш" - http://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/11/151118_book_2015_review_pyrkalo_matiyash
Мар’яна Барабаш "Гранатові таємниці маленької художниці" - https://zbruc.eu/node/40606

 

Немає коментарів:

Дописати коментар