Олександр Есаулов «Як уполювати чупакабру. Справа №3»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницький детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Олександр Есаулов. Як уполювати чупакабру. Справа №3. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2013. – 154 с.

Чи знайомий хтось із вас з чупакаброю? Справжньою-справжнісінькою, злою, яка ночами п’є кров нещасних свійських тварин і птахів? Та ні – скажуть деякі герої цієї історії. Ми знайомі з зовсім іншою чупакаброю, яка ночами розфарбовує автівки нещасних містян, залишені на подвір’ї біля будинку. Звісно, автівки заважають дітлахам грати у футбол. А де ж ті машини ставити, коли автостоянка – єдина на все містечко, і її на всіх не вистачає?..

Ось такі дві чупакабри, на перший погляд, не пов’язані між собою. Але обидві непрості справи розслідують юні детективи, з якими читачі встигли познайомитися у попередніх історіях. Льоха, Миха, мала Настя-Бонасьє та їхні друзі отримали можливість знову проявити свою сміливість та ерудицію.

І вперше з’являється авточупакабра в особливий день року – на початку літніх канікул! Саме час, щоб знову поринути у пригоди, які, звісно, завжди знаходять тих, хто їх наполегливо шукає.

Протягом кількох ночей на автівках з’являються різнокольорові сліди, що мають всі шанси утворити собою веселку. Кожної ночі – новий колір, і це має щось означати, але загадку розгадати непросто, якщо не маєш особливих професійних знань. Авточупакабра – справжній виклик для розумних і допитливих.

У той час, коли треба боротися з авточупакаброю, Миха їде до рідних у село. Ніхто й гадки не мав, що потрапить юний детектив у свою історію з чупакаброю, але більш класичною. За місцевими переказами померлий князь, від чийого замку зараз залишилися самі руїни, став вампіром, а його собака Блонда – чупакаброю, що нині й тероризує навколишні села.

А що з того правда, а що ні, можна дізнатися, якщо причитати книгу до кінця.

Та ще цікавіше, чому люди звертаються по допомогу до чупакабри. З безвиході, жадоби чи причина зовсім інша...

Текст чітко прив’язаний до сучасності: інтернет, чати, навіть мова героїв близька до віртуальності.

«Був би все знав – працював би Гуглом» (С.26) – каже Миха.

Проте у творі дуже гарно показано, що без інтернету життя не закінчується. Цей мотив часто експлуатується в сучасній літературі, коли міська дитина потрапляє у сільську місцевість.

«Млинці! Вареники! Сирники, врешті-решт!... Матінко моя, як ласо виглядає! І геть байдуже, чи є тут інтернет, чи ним і не пахне, бо тут чарівно пахне геть іншими речами!» (С.17).

І мені теж неабияк подобається такий варіант перемоги реальності над віртуальністю!

Не дивуєшся і реакції Льохи, який завітав у гості до товариша, коли той запитує, де купували такий смачнючий чай. Не купували, а назбирали, як ви вже здогадалися. Для міських дітей й овочі на городі – дивина, бо вони в житті сапки в руки не брали і бур’яни від огірків не відрізняють. Але такому ділу не хитро навчитися. Не вірите – самі спробуйте.

У цій книзі цікаво змальовані родини: сміливі і розумні батьки головних героїв, не менш розумні і люблячі бабуся й дідусь Михи. В обох поколіннях демонструються взаємоповага і любов.

Натомість добряче «проїхався» автор по непрофесійній пресі, яка чула дзвін, та не знає, де він; і по корумпованим чиновникам, що за хабарі віддають землю тим, хто може більше заплатити. Мер Горобинівки – класичний хабарник, який бере все від своєї посади, а на людей йому начхати.

Зрозуміло, що з непрофесійною пресою можна боротися тільки гумором, а з чиновниками такого штибу – самоорганізацією і громадянським суспільством. І цьому теж може навчити ця книга, окрім важливості бути розумним та уважно дивитися на світ, бо без того не стати справжнім детективом і не допомогти іншим.

Текст читається легко, у ньому багато гумору.

Висновок: Ця книга – гідне продовження циклу пригод юних детективів.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Володимир Чернишенко "Вполюй чупакабру в собі" - http://www.barabooka.com.ua/vpolyuj-chupakabru-v-sobi/