Марія Морозенко «Іван Сірко, Славетний Кошовий»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Марія Морозенко. Іван Сірко, Славетний Кошовий. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2013. – 272 с.

Марія Морозенко. Іван Сірко. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. – 368 с.

Повість «Іван Сірко, Славетний Кошовий» починається сумно, козаки згадують загиблих побратимів, сумна й ілюстрація – розіп’ятий козак. Цей малюнок налаштовує на відповідне сприйняття тексту, що не може не позначитись на подальшому читанні цього твору. Відчуття суперечливі: з одного боку, ми всі розуміємо, що наша історія має багато складних і трагічних сторінок, а з іншого – малюнок дуже страшний і може налякати дитину. Хоча одразу згадується ілюстрація з «Тараса Бульби» у шкільній хрестоматії мого дитинства, де козака палять на вогнищі. Подібне запам’ятовується, але лякає.

Такі неоднозначні думки приходили до мене під час читання усього твору. Якщо хтось хоче знайти тут пригоди і гумор, то має одразу розуміти, що веселити його ця книга не буде. Якщо ж читачі хочуть дізнатися більше про історію, то також мають усвідомити, що цей твір, хоч і заснований на історичних подіях та легендах про славного кошового, має досить великий відсоток авторського переосмислення.

Одразу можна заперечити: хіба не так творяться справжні легенди, коли історичні події наповнюються емоціями і думками сучасників?..

Тому особисто мені аж ніяк не кортіло "ловити" авторку на якихось історичних невідповідностях. Я одразу поринула у текст.

Треба зазначити, що твір має першу частину, а ця книга є другою. Тому я дуже радію, що у перевиданні дві повісті вміщені під однією обкладинкою, що покращує сприйняття тексту і не розриває його на дві нерівноцінні книги.

Якщо у першій повісті «Іван Сірко, Великий Характерник» ми бачили життєвий шлях Сірка від дитинства до усвідомлення себе як славного козака-характерника, то у другій повісті отаман постає саме як кошовий, людина, яка веде військо у бій і відповідає за життя інших.

Ця величезна відповідальність інколи може ставати тягарем, з яким вкрай важко впоратись. І тому ми не побачимо у творі людину, яка живе самим подвигом і звитягою, як часто прийнято змальовувати національних героїв.

Сірко тут – жива людина, він може сумніватися, розчаровуватися, помилятись. Це наближує історичний образ до сучасності за рахунок тонкої і глибокої психології. Цей чоловік важко переживає втрати, у нього теж болить душа, він радіє, коли щасливий і боїться занапастити близьких, бо у великої людини багато ворогів, як справді великих, так і всілякої дрібноти.

Від дрібноти часто найбільша шкода, як то від московського дяка, чий день не минав без чарчини, він напивався до того, що вже й на ногах не стояв. Дяк також пробує не пустити людей до церкви, аби бусурмани під час набігу не зруйнували храму. Що може бути більш ницим для духовного служителя?.. А ще такою дрібнотою є малодухі люди, що свій власний добробут ставлять понад усе, не зважаючи на життя інших, і за це також велика кара...

А як важко обирати між шаблею та родиною, між битвами і роботою на рідній землі? І чи є такий вибір ознакою слабкості, якщо обереш не зброю?.. Складне запитання...

І як обирати між милосердям і покаранням за зраду?.. За такі вчинки кожен відповідає сам, як і за помилки.

Якось отаман, чия душа часто кривавить через загибель друзів та побратимів, зустрічає хлопця, що прийшов на Січ. Тарас Гострозор дуже схожий на молодого Сірка, вправний, зухвалий, сміливий. Сірко не може відмовити хлопцю, коли той просить взяти його в науку. Якщо ж ти заступився за когось, вислухав, то май сміливість далі вести таку людину по життю. Це теж той урок, який має вивчити не лише Сірко, а й читачі: з людей небайдужих життя запитує більше, і до того треба бути готовим.

Дивитись, як Сірко та інші характерники вчать здібного хлопця напрочуд цікаво, бо на Січі навчають не лише військовій майстерності, там гартується дух і змінюється свідомість.

«Козацтво цінує не гонор, а щирість та зичливість до людей, не хизування собою, а виявлення своїх достоїнств у переможних битвах, не різкі слова, а корисні справи. Усе тут сприймається гостріше, й вади кожного видно, мов на долоні» (С.51-52).

Хто не зможе через це пройти, козаком не стане, а його вчинки врешті-решт шкодитимуть товариству. Прикладом такого псевдокозака є Чорноплот, недарма його так прозвали. І про нього окрема історія, бо за зради і слабкість доля карає жорстоко, перед тим штовхаючи ще на кілька бридких зрад... Мало хто здатний знайти в собі силу не оступитися знову.

Суворість до людей, що взяли до рук зброю, цілком зрозуміла, бо ціна звитяги також висока.

«– А хіба я маю щось коштовне, за чим би мусив шкодувати?! – спантеличено оглядав себе хлопець.

– Життя, – коротко, як постріл, відповів Сірко, пильно дивлячись у сині очі малого. – Кидаючи виклик ворогу, мусиш міцно триматися на ногах і знати наперед, яку дорогу плату хоче взяти супротивник за твою поразку. Ця думка додасть тобі велику силу, щойно ти проймешся нею до глибини свого єства» (С.44-45).

А інакше не вистояти у війнах. І це дуже актуально для сьогоднішнього дня. Погодьтеся, зовсім інший погляд на патріотизм, який так довго намагались подати у вигляді ідеї, що патріотична людина має вмерти за щось або за когось. Вмерти, а не перемогти.

Та не треба забувати, що «смерть козацька гартує побратимів-наступників... З пролитої крові проростає відвага» (С.54).

Навчання ж самого Сірка не закінчується, його випробування стають жорсткішими. Щоб перейти на наступний рівень, характерникові багато треба пережити, магія стає серйознішою і масштабнішою. І не позаздриш людині, яка випадково побачить, як чаклує такий характерник. Коли ж навчишся тому прадавньому чародійству, використаєш його насамперед в бою проти ворога, який повірить, що не вогонь, ні зброя, ні сама смерть такого козака не бере.

«Адже на те й приходили у світ характерники, щоби пробудити, відродити забуте і спопеліле. Тож з появою Івана Сірка на Січ прийшло те нове, що було добре забутим старим, – те, на що давно чекала просякла кров’ю та невільницькими слізьми українська земля» (С.149).

Від самого початку книги відчувається близькість буревію, та й сам Сірко бачить, що Січ ніби скута дрімотою, козацькі ватажки на здатні спрямовувати народну силу. Та коли якась сила спить, зазвичай, це тільки омана, бо настане мить, коли вона прокинеться і виявиться, що було багато знаків цього, тільки всі вони не бралися до уваги. Це правило спільне для всіх часів та історичних рухів. І добре, що книга навчає читачів бачити ці процеси, коли вони ще не видимі оку звичайного спостерігача.

Коли зла сила топче твою землю, сильній духом людині важко залишатись осторонь. Та ціна боротьби висока, про що без прикрас також розповідається в цій книзі. Той, хто бореться, втрачає тих, кого любить. Але ж і відсутність боротьби не гарантує мирного життя й достатку. Шкода, що багато людей у наш час досі не усвідомили цієї відомої з давнини істини.

Боротьба ж здійснюється не лише зброєю. Велику силу має, наприклад, пісня, бо коли грає кобза, світ стає іншим. І тоді найважливішою ціллю для ворога є співець, чиїми вустами промовляє народний дух. Подібне ми теж бачимо не лише в цій історії, але і в сьогоденні.

А інколи нібито правильні кроки обертаються великою бідою, як то підписання Переяславської угоди гетьманом Богданом Хмельницьким. Досі ходять легенди, що Хмеля було вбито московською рукою. І про це теж треба пам’ятати...

Важке життя прожив Іван Сірко, був і в засланні, хоча не програв жодної з півсотні битв. А за легендою останні роки провів у мирі, піклуючись про свою пасіку, сам зробив собі труну, бо відав час свого відходу. А потому дух Сірка протягом багатьох років захищав рідну землю від кривдників. Шкода, що не від московських... Хоча від усіх ворогів одна людина, хай і така славетна, не вбереже.

Загалом книга дає багато світоглядних моделей, важливих у часи війни. І не треба непокоїтися, що у ній вдосталь темних сторінок. На мою думку, проходячи випробування такою глибокою книгою, і в реальності стаєш значно сильнішим.

Висновок: Твір захоплює з перших сторінок, і часом віриш, що саме таким був великий кошовий і славний характерник Іван Сірко. Вважаю, що ця книга, як і попередня повість, можуть допомогти у патріотичному вихованні не лише молоді, але й дорослих.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Наталя Марченко, Анна Десятко "Морозенко Марія. "Іван Сірко..."" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/210