четвер, 26 грудня 2019 р.

Сашко Дерманський «Чудове Чудовисько»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Сашко Дерманський. Чудове Чудовисько. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. – 272 с.

Чи може чудовисько бути чудовим? Як цікава гра слів! Бо якщо чудовисько – то монстр. А якщо чудове, то, значить, миле і добре. Але Чу – він же Чудове Чудовисько, така собі рожева волохата істота у дрібну синю крапочку, – саме такий. Чу добрий, дружить із дітьми. Його навіть звинувачують у цій любові і прагнуть покарати, бо чудовиська мають людей лякати, а не дружити з ними. Бути «дітодругом» – великий злочин для чудовиськ, бо цю «хворобу» вони подолали кілька століть тому.

Чу законом чудовиськ знехтував. Він заприятелював із дівчинкою Сонею. І дівчинці цікаво спілкуватися з таким новим другом, бо чудовисько вміє літати і чаклувати. Соня теж не пасе задніх, не дивується чудесам і неабияк цінує цю незвичайну дружбу з Пластиліновим Чудовиськом. «Пластиліновим», бо Чу понад усе любить ліпити баранців з пластиліну (згодом баранці стають «валютою» у шкільній їдальні), а ще їсть зубну пасту, бо вона так смачно пахне суницями.
А ви б поводилися інакше, якби познайомилися зі справжнім чудовиськом? Чи якби таким чудовиськом були самі?
Соня живе з бабусею, її батьки працюють дипломатами у якійсь африканській країні, тому дівчинка доволі самостійна й мобільна. Аж надто, наприклад, може сама в ліс попертися на зліт чудовиськ. Але не думайте, що бабуся – квола і немічна стара. Вона теж незвичайна, наприклад, бігає кожного дня по три кілометри. Для симетрії: у Чу є дядько бабай Гарбузяник, ще більш ексцентричний, ніж бабуся Соні.
Є у Соні друзі й серед дітей, але чи звичайні ті діти – ще те питання. Серед них вередливий вигадник Сашко П’явочка, Валя Лісова, яка виявляється відьмочкою.
У друзів є важлива справа: допомогти Чу отримати п’ять щирих подяк від людей, щоб його дружба з людськими дітьми була визнана. А інакше малого закинуть у страшну Країну Жаховиськ.
У чудовиськ складна соціальна організація. У них є свій Верховний Страхополох, правитель Жахливого Збіговиська, якого визначають не кількістю голосів, а кількістю переляків. А ще чудовиська вірять, що сонце зникає, бо його ковтає Цар Країни Жаховиськ, а тоді не витримує жару, роззявляє пащу та випускає світило. Хоча, в цілому, міфологія у чудовиськ доволі куца і не розроблена.
Оскільки Соня – школярка, то шкільна тема аж ніяк не можу бути проігнорована. Так, дівчинка, якось згадує свою «пазуристу» вчителька хімії, певно, за зовнішньою ознакою. А їхній директор – найкращий і найдивніший директор у світі. Кіндрат Мусійович, він же Хуба Буба, постійно жує жуйки, з яких видуває бульби, і збирає колекцію фантиків із цих жуйок (була така забавка у 90-ті на просторах СНД). Він може навіть у дітлахів виканючувати фантики. Є в Хуби Буби і грішок: таємно від учнів палить цигарки. Але головне, що цей дивовижний директор (крутіший, певно, за самого Дамблдора) дозволяє Чу навчатися в людській школі, а діти досить непогано ставляться до новенького, як і має бути у дитячій казці.
Хоча не все у книзі, як треба для казки. Чу постійно плутає слова, наприклад, «гроші» називає «вошами», а «поштарів» – «глистоношами», що має викликати сміх. Й іноді таки смішно, хоча частіше подібний «гумор» напружує. А якщо дитина почне такі слівця повторювати? Як її відучувати?
Є в тексті й огріхи ідеологічного штибу. Наприклад, чомусь серед усіх можливих костюмів Соня на новорічне свято обирає для себе костюм Червоної Шапочки. Саме «шапочки», а не капелюшка, як це було б українською. Та й радянський нафталіновий контекст червоних шапочок, сніжинок, лисичок, вовків, зайчиків і мушкетерів неабияк набрид і в дорослій, і в дитячій культурі. І навіть поява на маскараді Гаррі Поттера, Герміони і Гомера Сімпсона ситуацію від нафталіну не рятують.
Прив’язує твір до певного часу й порівняння з плавчинею «золотою рибкою» Яною Клочковою, й не пряма цитата з попсової пісні «У тобі так багато сторін, яких я не розумію...» та інші цитати з пісень про «Ти випила мою кров, і п’яною впала» чи «Я не здамся без бою!». Подібні штуки зазвичай зістарюють дитячі книжки дуже швидко.
Хоча сцена з пожежею, коли державний символ-святиню, жовто-блакитний прапор, Чу виніс із полум’я – це красиво.
У цілому книга особисто мені не сподобалася. Забагато беззмістовної балаканини і вигаданих пригод. Хоча свою аудиторію вона, безперечно, знайде.

Висновок: Доволі мила гумористична казочка, яку, в принципі, можна читати як дітям, так і дорослим для підняття настрою. Хоча текст і не без огріхів. Особливо це стосується мови чудовиська.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Настя Богуславська "Заприятелювати з… Бабаєм" - http://www.barabooka.com.ua/zapriyatelyuvati-z-babayem/
Тетяна Мельник "Олександр Дерманський і «Чудове Чудовисько»" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/01/28/074453.html
Надійка Гербіш "Про справжнє лісове чудовисько і живого дитячого письменника" - http://sumno.com/literature-review/pro-spravzhnje-lisove-chudovysko-i-zhyvogo-dytyach/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар