Роман Росіцький «Королівство рафінованого сміху»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницько-гумористична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Роман Росіцький. Королівство рафінованого сміху. – Х. : Віват, 2016. – 224 с.

«Розвідницько-шпигунська історія для тих унікальних дітей, які люблять читати під партою на нецікавих уроках» (С.3) – звертається до нас ця книга з першої сторінки.

От зізнаюся щиро: не читала під партою, а ось вночі залюбки ковтала книжки у світлі ліхтарика. Але, якби у моєму дитинстві була ця книга, можливо, я б таки не втрималась від читання у школі замість якогось, навіть цікавого, уроку.

Головні герої розвідницько-шпигунської історії, звісно, шпигуни і розвідники. Кожна країна має цілий штат агентів і шпигунів, деякі з них слідкують один за одним ледь не по колу. Шпигів у суспільстві стільки, що в кожному товаристві, на будь-якій вулиці можна зустріти якогось розвідника.

А де стільки шпигунів, то обов’язково існуватиме таємна поліція на додачу до інших сил підтримання порядку. І ще важливо, у чиїх руках знаходиться ця система.

Королівство рафінованого сміху – не антиутопія, безжальна до людини та її свободи, хоча людям живеться у ній аж зовсім не весело. Саме слово «рафінований» – не смачне, і це цілком характеризує ситуацію у цій фантастичній казці.

Владу в королівстві перебрали на себе хитрі, підступні люди, яким і королівська воля – не указ. І наявність короля з добрим серцем у цій ситуації нічого на краще не змінює, бо король стає заручником своєї доброти і довірливості. В країні процвітає корупція, підлабузництво, кожен використовує всіх, кого може. За те, що викликав у когось природну посмішку, можна потрапити до в’язниці. На роки, якщо з тюрми не витягнуть друзі.

Коли суспільство знаходиться під тотальним контролем, люди розучуються сміятися, але у казці цей процес ще й підкріплений технологічними винаходами, як то щеплення від сміху і тотальне промивання мозків. А кого вакцина не взяла, запроторили у спецлікарні, що мало чим відрізняються від в’язниць. Хто ж спробує сміятися, отримає шалений приступ болю.

Оскільки ж без сміху людина таки жити не може, то винайшли рафінований сміх, синтетичну рідину, яку п’ють, щоб отримати позитивні емоції. Цей різнокольоровий сміх буває вироблений за офіційними технологіями і контрабандний. Контрабандний, щоправда, набагато якісніший. Сміх стає універсальною валютою у такому суспільстві, а коли є попит, з’являється і пропозиція. Пляшечками зі сміхом навіть хабарі дають й охоронців у в’язниці підкупають.

Засумували? Не варто. Насправді все не так погано.

Дивовижно, наскільки автору вдалося про такі непрості речі написати без катувань, принижень, страт і вбивств – і взагалі без тіні жорстокості. Читачам не лячно, серйозні теми подані так, що сприймаєш інформацію сміючись, але через сміх і навчаєшся боротися з прогнилим суспільним устроєм.

На противагу злим людям, які тільки й думають, як напхати чимось цінним свої бездонні кишені, і неймовірній за розміром бюрократії у творі є дружба, вірність, самопожертва, сміливість, розум. Вся палітра позитивних якостей та емоцій втілилась у головних героях твору. І байдуже, що деякі з них – то шпигуни інших країн. Не завжди шпигун – погана людина.

Марко Зуб, Кіпр Номус, Комета Хібс, Арніка Тоера, сміливий хлопчик Гадайко – яскраві образи, які запам’ятовуються, яких хочеться мати в колі власних друзів. Марко – то й взагалі майже Джеймс Бонд, настільки він крутий, хоча й він може помилитися, а з дисципліни «Хабародавання» ледве на екзаменах четвірку заробив (хоча його друг Кіпр то взагалі мав «плюгаву трієчку»).

Знаєте, які найголовніші правила для справжнього розвідника?

«– Правило перше: не боятися бути смішним. Правило друге: не панікувати ні за яких умов. І правило третє – останнє: вірити в перемогу, навіть якщо весь світ проти тебе» (С.134).

Ось вам, особисто, до снаги дотримуватись усіх трьох правил? Ото ж бо. Тому наші герої – справжні розвідники, а ви поки, шановні читачі, про них тільки читаєте книгу. Хоча все може змінитися, чи не так?..

А які випуклі образи негідників у цьому творі! Їх тут ціла ієрархічна система з багатьма градаціями. Перемогти стількох ворогів надзвичайно тяжко.

І перлина твору – принцеса, яка, наприклад, серед претенденток на посаду фрейліни вибирає ту, яка буде лазити з нею по деревах та бешкетувати! Впізнаю себе у тій дівчинці!

Світ твору продуманий до дрібниць: сміхоочісний завод, який виготовляє рафінований сміх, сміховідводи, щеплення проти сміху, сміхові гранати і сміхобомби, апарат для перегонки сміху, генератор антисміхового поля, засоби для зміни зовнішності, як звичайні шпигунські, так і майже чарівні, плащі-невидимки та автокамери з термоскопами, які можуть виявити сховану під таким плащем людину, та багато іншого.

Я просто милувалася цим технологічно-казковим різноманіттям.

У творі стільки гумору, що деякі жартики хочеться перетягти у своє власне життя. Бо ж як інакше писати про сміх, як субстанцію, необхідну для повноцінного життя людини?

У книги є цікава особливість: про її світ важко розповідати тому, хто не помандрував ним сам. І тому раджу не гаяти часу: гайда у подорож Королівством рафінованого сміху та прилеглими землями!

Й у тій мандрівці ви багато дізнаєтеся не тільки про те, як живуть мешканці цієї казки, а й побачите живі паралелі з власною реальністю. А коли герої навчаться боротися з підступним злом, яким просякнуте все державне управління, можливо, й у житті читачів щось таки зміниться. Через казку теж можна дуже добре навчатися бути щирим, сміливим, розумним і не піддаватися страхам і нудьзі.

Бо не завжди те Королівство мало «рафіновану» назву. Колись воно називалося Білонерією, було заможним і щасливим. Головне, щоб під впливом покидьків мешканці країни не розтратили свою доброту, хоч і спотворену відсутністю природного сміху. І тоді, можливо, щасливі часи спільними зусиллями сміливців таки повернуться.

Що може бути кращим, ніж щирий сміх, коли все у тебе нарешті гаразд і ти можеш займатися улюбленою справою?.. І навіщо золоті гори, обіцяні ворогом, коли «удома є сині гори на обрії»? (С.221). Хоча до розуміння останнього багатьом людям в реальному світі ще рости і рости.

У творі дуже цікаві ілюстрації, які доповнюють собою текст, додають барви. Дивовижний ефект чорно-білих малюнків, який спостерігається у манзі: зображення начебто чорно-біле, але зроблене таким чином, що сприймається кольорово за рахунок великої кількості важливих елементів і деталей. І хіба може бути інакше, якщо весь сміх різнокольоровий!

Читається книга просто на одному диханні, щойно звикаєш до тамтешніх казкових реалій, а це відбувається досить швидко.

Висновок: Я отримала велике задоволення від читання цієї книги і насміялася досхочу. Це дуже гарний твір для виховання дитини через казку.

Наталія Дев'ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.