понеділок, 13 січня 2020 р.

Сашко Дерманський «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - жахливо



Сашко Дерманський. Чудове Чудовисько і Погане Поганисько. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 288 с.

А ось і третя книга – заключна частина трилогії. І тут вже Чудовому Чудовиську буде непереливки, бо проти нього саме Погане Поганисько!

Не люблю таких кіношних «протистоянь», але дуже часто саме на них паразитують сучасні казки. Ця книга є типовим продовженням попередньої історії, хоча більшає психології, а деякі образи героїв стають складнішими. Он, навіть юний рокер потерпає від ревнощів, бо його дівчина нібито зустрічається з «Мефодієм». А Соня і Чу навіть примудрились посваритися через дурницю.
Так само, як і раніше, дуркує упир Акула. В якого досі амнезія; тепер він служить новій Верховній, за сумісництвом бабусею Валі. Так само злі сили у подобі Царя Країни Жаховиськ прагнуть влади над людським світом. Так само нерозбірливо говорить директор Хуба Буба. Так само товаришують Чудове Чудовисько, Соня та її друзі. Ну, хоча б на початку.
Але з’являються й інші обставини.
Папуга, якого батьки везли Соні, коли потрапили у Країну Жаховиськ, тепер живе у квартирі дівчинки і неабияк заприятелював з її батьком. Якби вони хоча б уявили, скільки лиха принесе їм балакуча пташка... Значно більше, ніж цуцик-упир у першій книзі. Бідному Акулі у подобі слона ще й як дісталося від Поганого Поганиська, а проти чудовиськ і чародіїв взагалі почався терор.
Хоча «шлях» Поганого Поганиська до відродження у своєму динозаврячому тілі аж надто нагадує підробку під Волдеморта. Під час читання я постійно ловила себе на тому, що про багато чого вже читала у другій половині циклу про Гаррі Поттера, тільки там це було цікаво, а тут... Тут навіть свій домовик Доббі є, хоча у цій версії він опікується покаліченими собаками і ховається в каналізації. І своє гіпнотичне закляття на зразок «імперіо»...
А це вже майже плагіат, любі друзі...
У цій книзі мене багато чого дратувало. Наприклад, надто солодкі промови Акули і взагалі його шизонута поведінка; як нямкає великий знавець давніх мови Хуба Буба; закос під дитячу страшилку у «Чорному пречорному розділі»; випендрьож у розмові про полювання на Мефодія (ніби той ведмідь); сленг і «бліни» рокера Вови; дурість головного ворога; якась дивна хулігансько-янгольська школа, де навчаються Семен та Одарочка; та й Едемський сад, де можна тирити яблука, аж зовсім не надихає.
Або коли один з героїв пропонує таке:
«– Як не хочете, то можу вам надлубати трохи козюльок з носу. Ото смаколики? Еге ж!» (С.91).
Вас після такого не знудило?
А як вам, коли міліціонери збирали голубині какашки, не пошкодувавши для того навіть своєї кобури, щоб тоді чаклун обернув те все свіжесеньке «добро» на золото?..
Встигли полазити наші герої і по каналізації. На щастя, не діти, а директор власною персоною і сержант Свинобій, бо саме там, під землею, імовірно, мешкає підступний ворог людства і всіх чудовиськ.
Зустрічаються тут й наїзди на владу та політиків:
«Хочеш ти улюблений мультик подивитися, вмикаєш телевізор – а там замість мультика який незнайомий дядечко або тітонька розповідають, як палко вони тебе люблять. І не тільки тебе, а й твою матусю, твого татка, та й узагалі всіх людей. І як хочуть зробити для всіх щось дуже гарне. І доки вони оте розповідають, ти намагаєшся збагнути, чому ж вони вже півроку одне й те ж говорять, а нічого гарного так і не зробили, та й забуваєшся, чого до телевізора прийшов» (С.38).
І навіщо дитині політика? Навіть, якщо по ящику й показують балаболів, але нащо це у дитячій казці?
А коли у творі з’явилась чергова Царівна Жаба, то мені вже хотілось лаятися від такого несмаку і відсутності фантазії.
На останок же (на сторінці 286), і взагалі-то будь-якого адекватного дорослого труситиме від обурення, бо там він зустріне таке знайоме і майже рідне «Путін-Хуйло» у виконанні Акулія Дракуловича у вигляді дитячого акровіршика.
Як багато хто скаже: це вже повний абзац...
А це була «найвеселіша книжка трилогії», як нам в анотації обіцяв видавець. Певно, у значної частини читачів розуміння гумору, на щастя, таки дещо інше.
Хоча, буду щирою, є у творі й глибокі думки, як то:
«Відірветься людина від рідної землі, відцурається коріння свого – засохне душа в тої людини, спорожніє серце» (С.34-35).
Чи тема з бездомними собаками, покаліченими людьми...
Але кількість нісенітниць, гидотностей і банальностей, на жаль, у рази перевищує кількість розумних думок.

Висновок: Мені ця книга не сподобалась. Забагато вигадки і гидотних моментів. Погано, коли кожна нова книжка серії гірша від попередніх.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Наталка Малетич "Чу, Поттер та інші..." - http://www.barabooka.com.ua/chu-potter-ta-inshi/
Христя Нечитайко "Трилогія, що не розчаровує" - http://nechytaiko.blogspot.com/2014/12/blog-post_15.html

Немає коментарів:

Дописати коментар