Володимир Рутківський «Гості на мітлі»

 

 Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

 

Володимир Рутківський. Гості на мітлі. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2016. – 240 с.

 

Гадаєте, що все знаєте про Бабу Ягу? А ось і помиляєтеся! Це не просто Баба Яга, а бабця абгрейдена, сучасна. Літає вона на суперовій ступі, яка отак і називається – СТУПа (Система точного управління польотом) – високотехнологічний пристрій, який реагує на команди, віддані подумки.

А ще у бабці-відьми є кіт, і це просто дивовижне створення, яке може розмовляти людською мовою. Чорний, великий, розумний, з дивним ім’ям Аристарх. Його батьки родом з Алтайських гір.

Ядвига Олізарівна і чотирилапий Аристарх виконують важливе завдання: їм треба знайти ображену на весь світ дитину, знедолену або капосну, віком від одинадцяти до тринадцяти років. І спокусити цю дитину чаклунством, щоб вона приєдналася до нечисті.

Бабця Ядвига вибрала для цієї мети своє рідне селище, в якому пережила багато поганих днів. Вона хоче помститися. Та чи вдасться? І чи така вже солодка помста?

Ця книга дуже незвичайна. Пригодницька казка – так, безумовно. Але чи тільки казка? Вже від самого початку у тексті зустрічаються дуже щемливі моменти. Наприклад, коли Ядвига згадує, як виходжувала ще сліпе кошенятко. І дуже швидко зрозуміла, що вони не просто друзі. В Ядвиги є тільки кіт, а в кота – лише його стара господиня. Хай би що кіт не казав про неї, а він піклується про Ядвигу, і смачненьке їй несе, сам повністю частування не їсть. Це так зворушливо...

І водночас казка дуже весела, добра і... страшна. Місцями, коли Ядвига надто переконливо грає роль Баби Яги, якій конче потрібні дитячі сльози.

Головних героїв у творі кілька. Це Таня – нещасна дівчинка, яку покинули батьки, обіцяли забрати, як влаштуються на новому місці, а тепер і листів не пишуть. З нею майже ніхто не спілкується з однолітків. Дівчинка живе з бабусею, вона дуже добра, чуйна, лагідна, самостійна. Таня працює за двох замість того, щоб гратися як інші діти, бо бабуся Марія, яку дівчинка дуже любить, хворіє і не може поратися по господарству. Саме вона стає найкращою кандидатурою на викрадення.

Отримати відьомську силу можна досить легко, і тоді помстишся всім кривдникам, та чим за те заплатиш... Роби вибір, побачивши видіння.

"Все навколо неї було пронизано зненавистю і жахом. Навіть дерева – і ті, здавалося, не просто скрипіли під вітром, а скреготали від злості. Здалеку долітали якісь вигуки. Вони все наближалися, і незабаром Таня почала розбирати окремі слова.

– Ми злі чарівниці! – чулося їй. – Ми невблаганні відьми та відьмаки! Тремти, хто колись збиткувався над нами! Бережися, хто був нашим другом і зрадив нас! О, ми вміємо мститися так, що у них кров холонутиме в жилах!

Ще мить – і голоси запурхали навколо дівчинки, мов метелики навколо лампи.

– Дівчинко, іди до нас! – кликали вони Таню. – У нас не занудьгуєш. Хочеш, ми оберемо тебе своєю королевою? І будеш ти найвродливішою і найнещаднішою королевою на світі! І ніхто не позаздрить тим, хто знущався над тобою! Назви імена своїх кривдників, дівчинко!" (С.130).

Або інший малюнок, коли живеш окремо від усіх, і нібито помагаєш людям:

"– А ось і наша Таня! – радо заскрекотіла сорока і ніжно ущипнула дівчинку за вухо. – А ось і я з нею! Вона, звісно, залишиться у нас. Самотність – це чудово! Особливо коли є така чудова приятелька, як я" (С.131).

Лячна доля і страшна ціна за магічну силу.

І ще у Горобцях живе двоє хлопців-чотирикласників – Степан Коваленко і Василь Тимощук, ще ті шибайголови, яким все треба знати і всюди треба влізти. А хлопці класні, з "доінтернетівської" доби. Це круто, що сучасні діти можуть читати цю книгу і знати, наскільки цікаво було жити до появи смартфонів. З іншого боку, все в наших руках...

Якщо у закинутому будиночку світиться дивне світло, то туди треба обов’язково завітати!

А як цікаво мати свій будиночок на дереві! Сучасні діти часто позбавлені такого щастя, коли фантазія створює цілі світи самостійно, без підказок віртуальності. От послухайте!

"Для мешканців Горобців цей осокір був звичайнісіньким собі осокором.

Для всіх, лише не для Василя Тимощука. Цей осокір слугував йому щоглою, прикордонною вишкою і навіть повітряною кулею.

З нижньої, найтовстішої гілки звисав міцний мотузяний трап. Біля верхів’я осокора був закріплений штурвал, що невтаємниченому поглядові здавався всього лише колесом від старого воза. І тільки одному Василеві було відомо, якою ціною воно дісталося туди.

Сьогодні осокір був капітанським містком, а сам Василь – відважним морським капітаном" (С.93).

Таня на рік молодша від них, і це іноді дуже багато, є великою перешкодою для спілкування. Та ще й сильно відрізняється від хлопців. Як ті з ляком думають, що їм може закортіти до школи, бо канікули видалися дуже нудними, то Таня любить вчитися більше, ніж канікули. От тут я її не підтримую, та всі ми різні, інакше б справді була нудьга зелена.

І от для такої "іншої", тихої дівчинки, яку неодноразово ображали, хлопці стають справжніми захисниками, коли дізнаються про лихі наміри Ядвиги Олізарівни та Аристарха. Вони і без дорослих впораються, бо на дорослих чари не гірше діють, а дорогоцінний час втрачати неможна. Але як боротися з відьмою і чарівним котом? Поодинці їх ніяк не здолаєш: зачарують, підкорять своїй волі, змусять забути, що бачив, і все... Але на те й даний розум людині, щоб щось вигадувати, а серце, щоб любити.

І не думайте, що це мене зараз на поезію потягнуло, бо у цій книзі однаково важливі і серце, і розум, а ще вправні руки і вміння. Чим більше вмієш, тим впевненіше почуваєшся і серед людей, і в казці. Не вірите? А дивіться: допомогти нарвати кропиву для настоянки, за допомогою якої можна відреставрувати пошкоджену ступу; сходи і дах відремонтувати, завіси на дверях полагодити, помити вікна, побілити хату і піч, димар виправити. Оце так професійна орієнтація у молодшому шкільному віці! А вміння за плечима не носити.

Не лише Тані доведеться непросто. Кожного чекають свої випробування, які треба гідно подолати. А свої таланти можна використати як на зло, так і на добро, й сльози бувають не від образи, а від радості.

Коли повертаєшся додому, чекай несподіванок, якщо ж почнеш спілкуватися з людьми, можеш дізнатися багато і навіть змінити своє ставлення до людей та минулих подій. І до протилежної котячої статі теж відчути вир емоцій, знайти себе у хоровому співі, показати свою силу зграї знахабнілих псів, щоб захистити свою пані... Виявляється, в житті є стільки всього непізнаного.

Жити мирно, в радості, їсти смачну їжу (це актуально для кота), спілкуватися з людьми (а це важливо для Ядвиги) – це добре. А коли в серці радість, то і на злі вчинки якось вже не тягне.

"– Дивно якось виходить, – нарешті обізвався він [кіт]. – Коли б ти лише знав, як я вас, людей, ненавидів раніше! А от поговорили ви з нами, пригостили смачними речами – і зненависть моя почала вивітрюватися, мов дим із труби. Дивно..." (С.99).

Аристарх справжній котячий філософ:

"– Не можу зрозуміти, чому воно так виходить, – обізвався він нарешті. – Зроблять тобі добра, допустімо, на кухоль молока, – а тобі обов’язково хочеться розплатитися за всі десять..." (С.194).

Та це буде вже значно пізніше, спочатку ж треба перемогти підступних чарівників, які вміють перетворюватися на тварин, птахів та інших людей, володіють різноманітними чарами і варять дуже потужні зілля. А знаєте, що може гарно захистити від злих чарів? Ніколи не здогадаєтеся! Хокейний шолом! Не вірите? А почитайте. І про польоти на мітлі. З мертвими петлями, стійкою на руках у польоті і спробою вийти у стратосферу. І про чарівництво. Багацько цікавого є у цій книжці...

Так само, як і добро, зло теж має енергетичне продовження, а жорстокість множить жорстокість і несправедливість у світі.

"Чудова все ж таки ця штука – життя, – зауважив він, підштовхуючи до Степана до блиску вилизану миску. – От лише мені в цьому житті не дуже поталанило. Ну чому, чому я не народився таким собі пухнастим і грайливим котиком, якого всі пестили б, а він ночами гасав по дахах і виспівував всілякі "до-ре-мі-фа-мняву..."? Так ні, дала мені доля вродитися чорним худющим вилупком. До того ж мені ще й ребра зламали, коли використовували замість футбольного м’яча! Про хвіст я вже й не кажу. Ну чому, чому це чудове життя буває часом таким несправедливим, га, Степане?" (С.177).

Окрім представників нечисті з Лисої гори, у кожного з яких є щось потворне, відьми Ядвиги і чарівного кота, у книзі є домовики. І вони класні, оце справжні захисники людей, хоча тут їхня сила значно менша у порівнянні з відьмою та іншою нечистю. А Шурхотун, який мешкає в хаті Степана, просто чудовий. І ще він має особливість навіть як для домовика: Шурхотун обожнює читати математичні задачки, над завданнями яких можна так гарно фантазувати. Наприклад, хто їде з пункту А в пункт Б.

Знайомі сюжети про піч, де зла стара хоче підсмажити дитинку, розфарбовуються зовсім несподіваними барвами, і з Бабою Ягою навіть може бути весело, хоча спочатку, безумовно, страшно.

Життя можна змінити, якщо щиро того прагнути, і тобі знайдеться місце серед однолітків або й просто серед людей.

А найголовніше, чому може навчити ця книга, – на добро відгукуються добром, хай би як тяжко не було це зробити. І якщо здолаєш у серці багаторічну образу, зігрієшся в теплі доброзичливості і любові, матимеш новий шанс на спокійне і гарне життя, де ніхто не змусить тебе робити погані речі. Любов і прощення лікують, і це дуже важливо знати.

Наприкінці ж книги невеличкий, але дуже смачний бонус – автор розповідає, як писав цю книгу. І це дуже цікаво!

 

Висновок: У цій книзі дуже гарно поєдналися гумор і пригоди. Ражу її як дітям, так і дорослим.

 

Маргарита Крук

 

Інші думки про книгу:

Галина Ткачук "Зачаклувати всіх!" - http://www.barabooka.com.ua/zachakluvati-vsih/