пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Олександр Есаулов «Кенінґова колекція. Справа №1»



Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницький детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Олександр Есаулов. Кенінґова колекція. Справа №1. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2011. – 154 с.

Варто почати з того, що ця детективна серія дуже стильно оформлена. Книги цього вінницького видавництва вирізняються дизайном, який запам’ятовується і приваблює читачів. Гарні також і шрифти, хоча не до кінця зрозуміло, з якого віку бажано починати знайомитися з юними детективами циклу.

Початок тексту теж інтригує: дуель із револьверами, напруження зростає, і тут... виявляється, що це комп’ютерна гра і через випадкове втручання матері наш головний стрілець Мишко програв. Хлопчик та його друзі ще не знають, наскільки скоро зіткнуться з пригодами у реальному житті.
Діти не заморочуються зі своїми прізвиськами: Льоха Холмс, Миха Ватсон і мала Бонасьє – детективи з Горобинки. Не треба забувати і про їхнього товариша Рудого, за ким теж цікаво слідкувати. Їхня перша справа: розшукати колекцію малюнків, яка зникла за часів Другої Світової Війни і нині є дуже коштовною. Ці малюнки і називаються «Кенінговою колекцією».
Вже у першому розділі дбайливі батьки виганяють свої чад на вулицю, бо нічого за комп’ютером «склероз», тобто сколіоз, заробляти. Краще пограти у футбол і нормально поспілкуватися. Не думали батьки, що тим самим наразять дітей на справжню небезпеку.
Чи то випадково, чи то так долею судилося, та до рук дітей потрапляє зашифрована мапа скарбів, намальована на акті зразка 1945-го року. І діти разом із вчителем Костянтином Івановичем з усіх сил розпочинають пошуки. Сам вчитель – взірець людини, яка має навчати молоде покоління. Він сміливий, розумний, ерудований, працьовитий, справжній патріот рідного краю, який перетворив власний будинок на краєзнавчий музей. Це мрія, а не вчитель, який може бути і другом, і порадником. І діти його щиро люблять, діляться з товаришем своїми радощами і тривогами.
Але для пошуків юним детективам треба повернутися на кількадесят років назад, бо заховали скарб наприкінці війни і навіть назви вулиць сильно змінилися зі сталінських часів, не кажучи вже про соціальні реалії.
А от люди не змінюються з часом. Бажання грошей, підлість, жорстокість і... дурість нікуди не поділися. І байдужих навколо багато, як про те красномовно свідчить історія з корчуванням пня. Пень усім заважав, а коли географ разом із дітьми вирішили його прибрати, раптом люди здійняли ґвалт, апелюючи до «дорослості» вчителя, якому «нічим зайнятися». Ці ж байдужі люди, певно, і засмітили джерело, в якому діти знайшли електродуховку, шини і шматок труби, не враховуючи дрібного сміття, як я розумію.
Прикро тільки, що підлі злодії, які понад усе прагнуть віднайти скарб і ладні заради цього викрасти дитину, виявляються досить дурними і нещасливими, щоб сприйматися як повноцінні супротивники. Або це мені так видалося, бо за останні місяці я прочитала досить багато дитячих детективів. І мене дратувала штучна мова ласих до перевдягань бевзів, особливо стилізована під італійську говірку. Але це суто моє неприйняття деяких гумористичних прийомів.
Загадка не тривіальна і її цікаво розгадувати разом із героями, особливо коли деякі припущення виявляються хибними, а деякі натяки неправильно розшифрованими.
Також я зраділа, що діти не ховаються від дорослих, просять у них допомоги, а коли треба, самі замислюються над тим, що варто заявити у міліцію про зникнення друга, а не бездумно геройствувати. Хоча проявити винахідливість і сміливість у порятунку товариша друзям таки довелося.
Важлива ще одна сюжетна лінія: протиставлення реального світу і віртуального, як то комп’ютерні ігри, кіно і література. І тому, потрапивши у полон, Льоха неабияк дивується і засмучується, що поблизу немає нічого, чим би він зміг відімкнути кайданки. Бо в захопливих детективах герой завжди має від сценариста чи письменника подібну допомогу. Хоча тут, чесно кажучи, хлопчику таки пощастило. Але як саме – дізнаєтеся під час читання.
«Поки Лисичко розповідав, діти слухали його, затамувавши подих. Це була справжня Історія, щось величне, до чого вони випадково доторкнулися» (С.83-84) – як після того не повірити, що реальність і пам’ять переможуть будь-яку віртуальність і вигадку?..
Дітям пощастило, що їхні життя набули смислу. Адже це так важливо – знайти смисл свого життя, відчути нерозривність своєї історії з історією загальною і пересвідчитись у щирості дружби.
Так вже сталося, що ця книга потрапила до мене не першою, і я раніше читала про деякі справи юних детективів. Але це не завадило мені з цікавістю познайомитися з ними на самому початку їхньої детективної кар’єри. Сподіваюся, що всі подальші «справи» будуть на належному рівні і по цікавості розповіді, і по складності самого детективу.

Висновок: З радістю рекомендую цю книгу підліткам і тим юним читачам, які у будь-якому віці захочуть відчути себе детективами.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Володимир Чернишенко "Вполюй чупакабру в собі" - http://www.barabooka.com.ua/vpolyuj-chupakabru-v-sobi/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар