середа, 13 січня 2016 р.

Анатолій Григорук «Волелюбний Вітер»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре


Анатолій Григорук. Волелюбний Вітер. – К.: Грані-Т, 2008. – 56 с.

Цей збірник варто було б назвати «Прощавай, Цвіріньчику!», але така назва непоказна, хоча саме так називається центральна повість. «Вільнолюбний Вітер» звучить значно краще, хоча це одне з найменших оповідань у книзі.
Кожна з казок пов’язана з реальністю і має реалістичні деталі, є пізнавальною.

Оповідання «Чого в Діда Мороза борода з кудельки» вчить спостережливості, бо власну бороду казкового дядька об’їли миші, то й довелося робити штучну.
В оповіданні «Пастка на Патрикея» розповідається про боротьбу відважного півня Гребенястого Петя з підступним лисом Патрикеєм. Головний урок твору: силу і підступність можна перемогти лише хитрістю, коли однодумці об’єднуються.
Герої оповідання «Шалихвіст-рекордсмен» – двоє котів. Прудихвіст – вегетаріанець, мав свій город і тепличку, а Шалихвіст понад усе любив ласувати м’ясцем. Але вийшло так, що дізнався Шалихвіст про книгу рекордів і вирішив туди потрапити, захотів слави. І щоб досягти цього, почав відрощувати найбільші у світі пазурі. Тільки з тої безглуздої справи не вийшло добра: Шалихвіст розучився полювати, зламав свої викохані пазурі і був змушений теж стати вегетаріанцем.
«Чепурник» – нетипове порося, яке відрізнялося від усіх своїх родичів. Обіграється стереотип, що свині люблять грязюку, але завдяки цьому образу показано, як суспільство ставиться до тих, хто відрізняється від більшості.
«От іще виставляється! – казали вони [свині]. – Хоче бути між усіх нас найкращим. Ну, стривай! Ти ще похизуєшся!» (С.12).
Але якщо віриш в себе, то й підступна «більшість» не стане на заваді.
«Скарб Антончика Монте-Крісто» має форму притчі. Антончик мріяв стати найбільшим багатієм і якось зустрів чарівника, і той виконав бажання хлопчика. Так Антончик потрапив до печери зі скарбами, він нагріб там золота, срібла і коштовних каменів. Але як тепер вибратися на волю? – оце так запитаннячко.
Хочеться їсти, пити, дихати свіжим повітрям... Хочеться свободи... І за це можна віддати будь-які скарби. Так чарівник навчив хлопчика цінувати справжнє, а не уявне багатство.
«Бабця Олімпія і два пси» – драматична історія, казкова лише за формою. Бабця Олімпія живе на самоті, у неї є пес Баррі, якого вона настільки любить, що називає на «ви» і ставиться дуже шанобливо.
Деякі фрази просто просяться стати афоризмами. Ось як, наприклад, описана самотність:
«За вікном шумів у кронах дерев вітер, монотонно тарабанив об підвіконня дощ або завивала, жбурляючи у шибки колючим снігом, хуртовина. Але їм обом було і тепло, й затишно, бо не самотньою. Адже самотність дихає холодом куди дошкульніше, ніж найлютіша студінь» (С.20).
Так своїм теплом Баррі та Олімпія гріли один одного, та швидко пес вирішив, що він єдиний, про кого може піклуватися Олімпія. Сів на голову своїй хазяйці. І саме тоді їм зустрівся голодний бездомний песик, та Баррі вгородив нещасному у вухо свої гострі зуби.
Цим вчинком Баррі змінив усе своє життя: приблуда став його сусідом по будинку, а ставлення бабці кардинально змінилося. Він міг скільки завгодно ревнувати, але життя саме розставило все по своїх місцях. Бо коли прийшло лихо, Баррі утік, а приблуда врятував свою господиню.
А мініатюрка «Волелюбний Вітер» показує, наскільки різною може бути вдача вітру: він добрий і злий, несе життя і смерть. Він – вільнолюбний, вільний, і лише від його бажання залежить, яким постане вітер, тому у нього й стільки імен. А це вже складна філософія, хай і схожа на казку.
У повісті «Прощавай, Цвіріньчику!» розповідається про нелегке життя пташеняти, яке випало з гнізда. На відміну від творів такої тематики, цей реалістичний, а часом жорстокий. Горобенятку треба їсти, а не дружити, як це зазвичай буває. І тому він їсть жука і черв’яка, а не співає разом із ними пісень, як це частенько буває.
Але малому щастить від самого початку: від падіння його врятував кущ, а тоді сховав від кота, який не зміг дотягнутися до пташеняти крізь щільно переплетені гілочки. Горобчик вчиться виживати у жорстокому світі, де проти нього й інші живі створіння, а коти і пацюки теж хочуть їсти, і сама природа, бо хмара може принести страшну зливу, від якої потрібно рятуватися.
Захоплено спостерігаєш за тим, як Цвірінчик уперше злітає і закохується у простір і небо, знайомиться із своїми пернатими родичами, про яких багато і цікаво розказано. Смієшся, уявляючи, як горобці крадуть їжу на базарі, бо неодноразово бачив це на власні очі. Сумуєш разом із горобчиком, коли він знаходить рідне гніздо порожнім.
Цвірінчик подорослішав. Він тепер не сам, у нього є товариш Чивко, який теж іще не бачив зими, та знає, що її варто боятися. Яка вона, зима, коли відлітають перелітні птахи і прощаються із горобцями?
Дожити пташеняті до зими не так просто... Пережити її ще важче. Та й просто жити – великий дар.

Висновок: Глибока книга, яка буде цікава дітям і дорослим. Казка, притча і психологічний реалізм поєднані у ній напрочуд вдало.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Наталка Поклад та ін. "Анатолієві Григоруку - 80!" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/101

 

Немає коментарів:

Дописати коментар