Іван Андрусяк «Сонячні дні домовичка Мелетія»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Іван Андрусяк. Сонячні дні домовичка Мелетія. – К.: Час майстрів, 2014. – 36 с.

Розкішна обкладинка – два дідка-домовика на автомобілі. Назва серії написана золотом. Поліграфія дорога. Але я вважаю, що навряд така книга може сподобатися дитині: бути мистецькою арт-фішкою для дорослих – так, а для дітей навіть фарби темні.

Щодо тесту теж є багато запитань.

Домовичок Мелетій опікується маленькою дівчинкою Любою, хоча сама Люба як особистість у творі не присутня.

Домовики – істоти психологічно не чарівні і поводяться як пенсіонери, що полюбляють у дворі "забивати козла". Саме така асоціація виникає найпершою. Їхні катання на ковзанах, ходіння по гриби, зустрічання з поїзду, гуляння з повітряною кулькою, бо кулька може сонечко замінити, – усе це насправді немає сенсу і психологічного підґрунтя. Але увага відволікається на малюнки і цього можна навіть не помітити.

Хочу навести приклад високоінтелектуальної розмови дідків-домовиків:

"– Атож. Волохате приємніше гладити, ніж їсти.

– А тепер уяви, що яблуко вкрите колючками. Що буде?

– Коли його їсти чи коли гладити?

– Однаково.

– Ну, так... Однаково боляче буде.

– Ото в цьому й проблема. Хто хоче, щоб його не їли, той стає колючим. Але тоді його ніхто не гладитиме.

– То чому я маю гладити їжака?

– Бо той, кого ніхто не гладить, найбільше цього потребує.

– Але ж котів теж, як правило, не їдять...

– Так. Бо вони волохаті" (С31.)

Присутні у творі персонажі "Голос зі світлої ночі", "Хтось" – не треба нагадувати, що такі абстракції не вельми корисні для психіки дошкільника.

Є у творі й дивні моменти. Наприклад з релігією: Святий Миколай (він же Хтось із червоним мішком подарунків) дружить із домовиком і через нього передає дитині подарунки.

Чарівна природа не заважає мати домовикам мобільні телефони – намагання прив'язатися до реальності.

Періодично дитячий текст "з'їжджає" у дорослий. Наприклад, маленький читач, щоб розуміти твір, має не лише заздалегідь знати, хто такий Моцарт, але й розумітися на його музиці.

А дещо просто обурює, бо такого просто не може бути у книзі для дітей!. Наприклад, насадження гендерних стереотипів:

"І ще багатьма дрібницями мусить Мелетій у таку пору перейматися, але це йому не важко. Навпаки – він любить цю роботу, любить терпкий полиновий запах і той хлопчачий, розбишакуватий азарт, який прокидається в ньому у відповідь на мишачі підступи і хитрощі" (С.13).

Все-таки автор має слідкувати, щоб у текст не потрапляли його власні психологічні таргани і проблеми. Особливо якщо це стосується гендеру.

Радує лише те, що довгу і неоковирну фразу дитина такого віку навряд сприйме взагалі.

Є у творі й гірші речі. Наведу приклад, коли автор закидає в підсвідомість дитини вірус, що може призвести до маргіналізації свідомості:

"Слухаючи Моцарта і усміхаючись до місяця, Мелетій дякує долі за те, що в його старенькому домі поселилися саме ці люди – звичайнісінькі, як ось ми з вами, – а не які-небудь злюки, злодії, пияки чи політики, яких йому доводилося б або проганяти, або ж самому тікати від них світ за очі..." (С.15)

Тоді ж батьки дивуються, чому діти виростають такими соціально пасивними і самозакоханими...

А мені ще шкода, що так зганьбили Моцарта, поставивши його чудову музику у такий контекст.

Висновок: Цікаво оформлена, але аж ніяк не дитяча книжка. Незбалансована і місцями навіть може нашкодити розвитку дитини. Особисто я не раджу читати цей твір дітям.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Ольга Цурка "Чи живуть у вас домовички?" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/35958/

Iрина Гищук "Про дивовижне у звичайному" - http://www.barabooka.com.ua/pro-divovizhne-u-zvichajnomu/