Анне-Кат. Вестлі «Бабуся і восьмеро дітей у лісі»

Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Анне-Кат. Вестлі. Бабуся і восьмеро дітей у лісі. – К.: Махаон, 2007. – 128 с.

У кожної книги – свій час народження, а якщо є початок, то є й тривалість життя. Деякі книги живуть довго, перевидаються й отримують нові прочитання, а деякі зникають разом з епохою, у яку з’явилися. Якою б гарною не була книга для своєї епохи, але вона може той час не пережити. Особливо із такими проблемами стикаються реалістичні книги.

Повість «Бабуся і восьмеро дітей у лісі» – не виняток з цього правила і, на жаль, не набагато пережила час свого створення. Вже зараз у творі є багато реалій, які не будуть зрозумілі сучасній дитині без розлогих пояснень.

Наприклад, чому бабуся витрачає свої гроші на те, щоб поїхати в місто і раз на тиждень скупатися у ванній (а малий Мадс взагалі ніколи не купався у ванній, хоча вже ходить до школи), або як пояснити сучасній дитині особливості будови печі?..

За сюжетом книга дуже проста: з однокімнатної квартири в місті родина переїздить у лісовий будиночок. Це змінює стиль життя і дітей, і дорослих, їхні звички та уподобання. Часто поведінка героїв, а особливо бабусі, видається дивною з точки зору сучасності. Хоча бабуся в цілому образ позитивний, але вона якась «дрімуча», навіть її мова сприймається не як своєрідний сленг, а як покалічена мова не дуже освіченої людини.

Хоча в родині восьмеро дітей, але їхні образи чітко не промальовані, реально бачиш тільки двох – наймолодшого і найактивнішого хлопчиків. Окрім того, можливо, на той час це й сприймалося як своєрідна «фішка», але нині те, що імена всіх дітей починаються з літери «М», дуже сильно ускладнює сприйняття тексту.

Іноді набагато чіткіше бачиш собаку на прізвисько Димар, ніж когось з дітей, а це якось неправильно.

Книга складається з історій, здебільшого нічим не пов’язаних між собою, окрім місця дії і головних персонажів. Іноді здається, що автор частково переповідає власне життя, а ситуації, які переживають герої, знайомі йому самому. Особливого психологічного розвитку героїв у творі немає, емоційно діти майже не ростуть.

Висмикнутий зі стін мох, який утеплював будиночок; пригода з криницею, коли малюк ледь не впав у відчинену ляду; боротьба з Димарем за посаджену городину; лижня не подвір’ї; гра в індіанців; блуканина у лісі; походеньки у луна-парк і продаж смаколиків для дітей і дорослих, які вирішили у вихідний прогулятися лісовими стежками, – це звичне життя середини минулого століття.

Зустрічаються у тексті й абсолютно не зрозумілі речі з психологічної точки зору. Наприклад:

«Надворі було ще ліпше, ніж у хаті. Так гарно! Біло-біло скрізь!

– Увесь цей сніг наш! – тішилась Муна.

– Так, ми купили його! – вторувала їй Міна» (С.7).

Особисто мене від такого світосприйняття дещо покоробило.

Іноді просто дивуєшся. Наприклад, малий Мадс іде вночі через ліс, повертаючись додому, і ніхто особливо не переймається щодо цього, але коли до будиночка підійшов хтось чужий, то бабуся завішує вікна ковдрами, щоб не було видно світла.

Проте, в цілому твір читається досить легко.

Висновок: Хоча місцями книга цікава, смішна і повчальна, але від усіх цих пригод настільки віє духом ретро, що захопитися нею щиро я так і не змогла. Справді, у кожного твору свій час.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.