четвер, 1 листопада 2018 р.

Анне-Кат. Вестлі «Бабуся і восьмеро дітей у лісі»


Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження



Анне-Кат. Вестлі. Бабуся і восьмеро дітей у лісі. – К.: Махаон, 2007. – 128 с.

У кожної книги – свій час народження, а якщо є початок, то є й тривалість життя. Деякі книги живуть довго, перевидаються й отримують нові прочитання, а деякі зникають разом з епохою, у яку з’явилися. Якою б гарною не була книга для своєї епохи, але вона може той час не пережити. Особливо із такими проблемами стикаються реалістичні книги.
Повість «Бабуся і восьмеро дітей у лісі» – не виняток з цього правила і, на жаль, не набагато пережила час свого створення. Вже зараз у творі є багато реалій, які не будуть зрозумілі сучасній дитині без розлогих пояснень.

Наприклад, чому бабуся витрачає свої гроші на те, щоб поїхати в місто і раз на тиждень скупатися у ванній (а малий Мадс взагалі ніколи не купався у ванній, хоча вже ходить до школи), або як пояснити сучасній дитині особливості будови печі?..
За сюжетом книга дуже проста: з однокімнатної квартири в місті родина переїздить у лісовий будиночок. Це змінює стиль життя і дітей, і дорослих, їхні звички та уподобання. Часто поведінка героїв, а особливо бабусі, видається дивною з точки зору сучасності. Хоча бабуся в цілому образ позитивний, але вона якась «дрімуча», навіть її мова сприймається не як своєрідний сленг, а як покалічена мова не дуже освіченої людини.
Хоча в родині восьмеро дітей, але їхні образи чітко не промальовані, реально бачиш тільки двох – наймолодшого і найактивнішого хлопчиків. Окрім того, можливо, на той час це й сприймалося як своєрідна «фішка», але нині те, що імена всіх дітей починаються з літери «М», дуже сильно ускладнює сприйняття тексту.
Іноді набагато чіткіше бачиш собаку на прізвисько Димар, ніж когось з дітей, а це якось неправильно.
Книга складається з історій, здебільшого нічим не пов’язаних між собою, окрім місця дії і головних персонажів. Іноді здається, що автор частково переповідає власне життя, а ситуації, які переживають герої, знайомі йому самому. Особливого психологічного розвитку героїв у творі немає, емоційно діти майже не ростуть.
Висмикнутий зі стін мох, який утеплював будиночок; пригода з криницею, коли малюк ледь не впав у відчинену ляду; боротьба з Димарем за посаджену городину; лижня не подвір’ї; гра в індіанців; блуканина у лісі; походеньки у луна-парк і продаж смаколиків для дітей і дорослих, які вирішили у вихідний прогулятися лісовими стежками, – це звичне життя середини минулого століття.
Зустрічаються у тексті й абсолютно не зрозумілі речі з психологічної точки зору. Наприклад:
«Надворі було ще ліпше, ніж у хаті. Так гарно! Біло-біло скрізь!
– Увесь цей сніг наш! – тішилась Муна.
– Так, ми купили його! – вторувала їй Міна» (С.7).
Особисто мене від такого світосприйняття дещо покоробило.
Іноді просто дивуєшся. Наприклад, малий Мадс іде вночі через ліс, повертаючись додому, і ніхто особливо не переймається щодо цього, але коли до будиночка підійшов хтось чужий, то бабуся завішує вікна ковдрами, щоб не було видно світла.
Проте, в цілому твір читається досить легко.

Висновок: Хоча місцями книга цікава, смішна і повчальна, але від усіх цих пригод настільки віє духом ретро, що захопитися нею щиро я так і не змогла. Справді, у кожного твору свій час.

Дарина Пилипенко


Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

2 коментарі:

  1. Не погоджуюся, що "час цієї книги минув". Читала серію цих книг доньці починаючи з 2012 року і розлогих пояснень давати не доводилося. Вона взагалі не зациклювалася на питаннях, чому наш сучасний побут сильно відрізняється від описаного в книзі. Їй було цікавіше спостерігати за подіями. Взагалі у моєї доньки серія книжок про 8 дітей була одною з найулюбленіших. Перший раз ми прочитали ці історії, коли їй було 4,5 роки. І після цього час від часу вона просила почитати їх знову. Останній раз перечитували всю серію, коли їй було 7,5 після придбання "Веломандрівки до Данії" і історії їй все ще подобалися.

    ВідповістиВидалити