понеділок, 29 жовтня 2018 р.

Дзвінка Матіяш «День Сніговика»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – містична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Дзвінка Матіяш. День Сніговика. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 228 с.

Не чекайте від цього твору фантастики, бо фантастики у ньому немає. Все, що видається фантастичним, насправді – метафори, символи, асоціативні ряди та алюзії.
Сприймати цю книгу важко. Щоб читати її, потрібно або мати дуже великий життєвий досвід, або вірити письменнику, не намагаючись підловити його на невідповідностях чи обмані. Логіка у цій книзі магічна, а не реалістична, якою ми звикли користуватися у повсякденному житті.

Світ Ірми не схожий на наш. Не схожий у своїй фізиці, але має такі самі проблеми, як і наша реальність. Забігаючи наперед, скажу, що твір був написаний за півтора місяці під час повстання на Майдані. Закінчення твору, певно, співпало з останніми днями зими. Відбиток цих історичних подій відчувається у творі повсюди.
Ірма – надзвичайно обдарований математик, але у неї гарна уява. Це повноцінно і гармонійно розвинена дитина, а таких у її світі небагато.
По закінченню школи Ірма має неодмінно вступити до Особливої математичної школи у Великому місті, яке від Медового міста, відділяє Медова ріка. Ця ріка дивовижна, впливає на час, простір, механізми і живих істот. Завдяки цьому непереборному для зла кордону у Медовому місті не панує сірість, хоча свобода там не повна, але серед дітей цього міста найбільше талановитих математиків, яких так цінують в імперії... Ой, обмовилася, у Великому місті.
Сірість править світом, проявляючись у всьому – від кольору одягу і волосся до суджень і мотивацій. Спрощення, стереотипізація свідомості, блокування фантазії і творчих здібностей, заборона бачити сни, особливо кольорові, які сприймаються як небезпечна психологічна хвороба, – це реальність, у якій живуть майже всі мешканці тої нещасної країни.
Так і хочеться сказати, що у них в голові вата замість думок...
Харчуються там люди концентратами і напівфабрикатами, бо нормальна їжа хоча й не під забороною, але вважається дуже шкідливою. На уроках фізкультури школярів вчать марширувати; забуті пісні і сміх; а найкращою забавкою і для дітей, і для дорослих стають комп’ютерні ігри в ігрофонах. Давно позбулися домашніх тварин і знищили дерева. Править у Великому місті Макабрій – розпещений шепелявий диктатор.
Старих родичів відвозять у «спеціальний заклад, коли починається агонія» (С.41), з померлими не прощаються, а їхні тіла швидко утилізують. Я не кажу вже про таке жахливе місце як Центр роботи з психікою, де повільно завдяки хімічним препаратам убивають тих, чиє серце пробудилося, незалежно від того, дорослий це, чи дитина. Зайти туди можна, вийти – ні.
Це лячний світ, від якого іноді кров стигне, якщо володієш даром співпереживання. Сірість же має й іншу, ще гидотнішу подобу – живого бруду, багна і болота, яке може повністю оволодіти тілом і душею.
Хоча підсвідомо деякі батьки намагаються огородити своїх дітей від впливу сірості, дати їм нормальну освіту, їжу, спілкування. Інколи це навіть тимчасово вдається.
Надзвичайно шкідливим вважається сніг, якщо хтось випадково його торкнеться, то має пройти дезінфекцію. Цей страх небезпідставний, бо сніг у тому світі має магічні властивості, наприклад, пам’ять. Більшість людей раз на півроку вживають таблетки, щоб захиститися від снігу. Але інші можуть гуляти по снігу босоніж, купають у ньому немовлят, що дає здоров’я і витривалість. Щоправда, купання в снігу є дійством магічним, і не кожен може провести такий ритуал. Тут сни мають запах, а тиша – колір, й у кожного вона своєї барви...
У творі дві основні лінії: лінія дванадцятилітньої школярки Ірми і лінія шестирічного Малого. Хлопчик розвинений не на свої роки навіть для звичайного світу, не кажучи вже про той, сірий. Він бачить сни, до дитини через сновидіння говорить померла прабабуся П’ятниця (наче свята чи язичницька богиня).
На відміну від Ірми, Малий не має математичних здібностей, але він може стати в майбутньому художником. Ці діти, мов дві половинки. Третя ж викупана в снігу є втіленням сили волі, вона теж володіє особливим чарівництвом, і її довге життя – обережні кроки по лезу чи над прірвою. Сусанна захищає Малого від небезпек, стаючи його нянею, читає йому справжні, звісно, заборонені книжки про Вінні-Пуха і Юннатана.
Хоча є ще одна чарівниця, старша, яка викупала у снігу Ірму...
Ці хранителі різного віку, але у них єдина мета. Вони борються з сірістю: хтось усвідомлюючи, що це єдиний шанс залишитися жити, а хтось тому, що так підказує серце.
Емоційний аспект книги дуже сильний. Вона чіпляє, шкрябає, ранить, і чим далі, тим сильніше. До крові...
Кров теж образ і символ. Сніг має бути незаплямованим кров’ю. А той сніг, на якому обірвалося життя людини, назавжди це запам’ятає. Якщо ти чистий серцем при дотику до такого снігу, відчуєш сум і любов, якщо сірість звила гніздечко у твоїй душі, буде нестерпно боляче. Таким є випробування снігом, лячне у своїй незрозумілості і справжності.
Як боротися зі злом, коли не бачиш альтернативи й аргументами добра є лише, що «щастя не може бути шкідливим» (С.9), а «сніг має бути білим» (С.56)?
«Якщо сніг червоний – це погано і страшно» (С.56) – і це справді страшно. Страшно, бо вже бачив кров на снігу у своєму реальному світі.
Не зважаючи на все жахіття навколишнього світу, надія є завжди. І не лише у таємничих чарівницях та Медовій річці, що береже людей від зла, але й у небі, сонці, почуттях, які можна передавати на відстані.
І як не повірити Малому, чиїми словами й пояснюється природа цієї надії:
«Малий любив ніч, може, навіть більше, ніж день. Адже ніч приносила сни. Кольорові. А у світі навколо було так мало кольорів. Точніше, кольори були – адже навіть якщо можна знищити всі парки, дерева і всю зелень у місті, заборонити тримати вдома вазони, бо це негігієнічно, носити тільки сірий одяг і фарбувати волосся в сіре, то не можна заборонити небу бути синім, а сонячному промінню – золотим» (С.46).
Добро переможе, а сірість витече зі сльозами, коли настане час змінити свою долю. Бо найгірше бути сірістю від народження, не мати прагнень й уподобань і лише спостерігати за чужим життям. Всі ж інші вчинки можна спокутувати, бо кожна жива людина має іскру в серці, і ніхто з людей не є стовідсотково злим і жорстоким. Якщо ти, звісно, захочеш змінитися, перестанеш боятися снігу і... зіграєш у сніжки перед палацом диктатора.

Висновок: Надзвичайна книга про життя і смерть, сірість і свободу, самоусвідомлення і рабську покірність. До неї можна неодноразово повертатися, коли мовою образів і метафор читачеві показують, ким він є насправді.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:
Тетяна Мельник "Підлітки на «чужих» територіях" - http://www.barabooka.com.ua/pidlitki-na-chuzhih-teritoriyah/
Валентина Вздульська "Хвороба інтриги: «День сніговика» Дзвінки Матіяш" - http://litakcent.com/2014/11/19/hvoroba-intryhy-den-snihovyka-dzvinky-matijash/
Марічка Ясіновська "Дитячий експерт: “День Сніговика” Дзвінки Матіяш" - http://kazkarka.com/books/review/dityachiy-ekspert-den-snigovika-dzvinki-matiyash.html
"Нова чудова книжечка для підлітків" - http://ptawyne.blogspot.com/2014/09/blog-post_22.html

 

Немає коментарів:

Дописати коментар