пʼятниця, 13 листопада 2020 р.

Сашко Дерманський «Казки дракона Омелька»

 


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Сашко Дерманський. Казки дракона Омелька. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 32 с.

 

Я дуже люблю драконів, різних-різних, маленьких і великих. А коли за справу береться такий майстер, як Сашко Дерманський, то чекай на захопливу історію. Але от саме захопливої історії, бодай однісінької, я так і не дочекалася.

Вже з анотації зустрічаємося чи то з обманом, чи то з навмисною некоректністю подання інформації, коли автор називається "наймолодшим і найвеселішим з сучасних українських дитячих письменників" (С.2). Щодо "наймолодших" одразу виникає питання, бо навіть на час виходу книги вже було відомо немало цікавих українських авторів, молодших за Сашка. І так само назвати когось "найвеселішим" не коректно по відношенню до всіх інших українських авторів.

Та аби тільки до анотації були претензії, то на те можна було б заплющити очі. Образ головного героя дракона Омелька – плаский і непривабливий.

Починається твір з того, що дракон любить вигадувати казки, та його ніхто не слухає, а більшість слухачів взагалі тікає. Навіть люба дружина Килина просить, щоб він "одчепився" від неї зі своїми вигадками. Дракон дивакуватий і безпомічний.

"Сідало сонце – і Килина почала хвилюватися: Омелька й досі не було вдома, а вона боялася, щоб він сам ходив десь поночі.

Вона ж знала, який Омелько неуважний. Якось був так замріявся, що, йдучи додому, завернув зовсім не туди, а потім ще кудись, а потім знову... Так собі йшов і прийшов аж у Київ. А там же вулиці і проспекти. А на них машини й тролейбуси. А Омелько ж замріяний – нічого не бачить, світлофорів не слухається! Ледь до аварії справа не дійшла. Добре, що Омелька саме комар укусив – дракон отямився – та хутчій додому!.." (С.6).

Дракон казкар, а не поет, та поводиться як залежний від натхнення віршоплет. І яким це має бути комар, щоб пробити шкуру дракона?

Першим вдячним слухачем крилатого казкаря стає зайченя, яке дуже любить казки. Й швидко виявляється, що до казок ласі всі мешканці лісу. Дракон радіє такій увазі, та чи варті великої аудиторії його казки?

Щиро кажучи, від кожної його казки відгонить вигаданістю, бо ці сюжети не прожиті, не відчуті і не продумані. Певно, не даремно його так довго не слухали. Навіть порядок казок цілком випадковий, асоціативно вони є продовженням розмов. Асоціативно, а не ідейно. Така собі Шахеризада, яка не замовкає, щоб слухачі не розбіглися.

Казка про Ніч, яка боїться темряви, та все одно "ходить на роботу"; "холодна казка" про продукти, мешканців холодильника, деякі з героїв цієї казки вважають морозилку "святою" (С.14); "гаряча казка" про тітку Горпину, яка захопилася і напекла стільки пирогів, що до неї приїхали пожежники, аби загасити її піч, яка почала своїм жаром шкодити довкіллю; про пірата Дрінка Брудні Вітрила; про маленького кита Івасика, якого всі ображали і який усього боявся, а тоді виріс у великого кита завдяки чарівній монеті; про двох джинів-безхатченків; про старий покинутий млин, в якому живе привид, якого мелють на борошно і частинами у мішки запаковують, а він так молодиць лякає.

Фе, а не остання казка.

У дитячих казках Омелька багато дорослого, що сприймається як інформаційний мотлох і не йде на користь казці. Наведу кілька прикладів.

Як вам такий?

"– А я – Ось, – сказав один лось.

– А я тутечки, – мовила жабка Гамка.

– Та ні, мене звати Ось, – пояснив лось.

– А мене Осьось, – відрекомендувався другий.

– А я – Лосось, – вклонився третій.

– Ви, мабуть, брати? – здогадався дракон Омелько. – У вас такі схожі імена.

– Ні, – сказав Ось, – просто в лосів заведено, щоб у найменні обов’язково було "ось". Мого батька, наприклад, звали Невдалось.

– А що йому не вдалось, дозволь запитати? – озвалася Килина.

– Це не йому, це моїй бабці, татовій мамі. Вона весь час мріяла народити дочку, але не вдалось – вийшов мій батько. От вона його й назвала так" (С.12-14).

Навіщо плутати дитину такими лінгвістичними іграми? І що це за дорослі жартики про "не вдалось"?

Мислять стереотипами і слухачі казок Омелька, що проявляється в їхній мові:

"– Ой, а вона стала айсбергом? – мрійливо запитала жаба Кумка. – Це так романтично: ведмеді, полярники..." (С.16).

Пірат Дрінк Брудні Вітрила – спотворена варіація на тему "Летючого Голландця". З англійської мови "дрінк" перекладається знаєте як? Так, випивоха – той капітан. Та якось цьому нечупарі набридає таке життя і він перекваліфіковується на екскурсовода: "Вирішив отак пірат-невдаха, написав на облавку (тобто борту) свого галіона: "МОРСЬКІ ПОДОРОЖІ – НЕДОРОГО" – і поплив до найближчого портового містечка" (С.18). Дуже сумніваюся, що у піратів були "галіони", це дещо не та конструкція корабля, зручна для піратів. Закінчив же пірат зовсім сумно – відкрив на узбережжі пральню. Це ж треба було такі нісенітниці повигадувати...

А як вам такі джини безхатченки?

"Жили собі два джини – добрий та злий. Злому було сім тисяч сімсот сімдесят сім років, а доброму – лише дві тисячі двісті двадцять два. Обидва джини не мали постійного житла і мусили ночувати де прийдеться: то у порожній пляшці з-під молока, то в бляшанці з-під оселедців, а то й узагалі просто неба, вчепившись за вуличний ліхтар догори дригом, як кажани" (С.23).

Я вже не кажу про таке безвідповідальне ставлення до містики цифр, але так знущатися над бідними джинами, то треба зовсім совісті не мати.

І яка ж мораль драконової казки? А послухайте:

"– Е, чоловіче, – обурилася Килина, – але ж добрий джин просто схитрував.

– Нічого не вдієш, Килинонько, – відповів Омелько, – це називається боротьба за виживання. Виграє той, хто розумніший, хитріший або сильніший" (С.24).

І чому вчить така казочка дитину? Подумайте самі.

Нерідко у "шедеврах" від дракона кострубата, стерта мова. Як, наприклад, тут:

"– Ну... – зніяковів Млин. – І Ви, скажу чесно, не дурниця якась. Зараз порядного привида ще спробуй знайди. З вас вийде ловкий екскурсовод музею" (С.30).

На смак відчуття радянської стилістики, та й Головний Міліціонер називає Ніч по-радянськи – "громадяночкою" (С.10).

Окрім того, книга дуже погано видана. Дрібний текст у дві колонки є абсолютно нечитабельним для дитини. Сюжети ж цієї книги, на жаль, дуже погано запам’ятовуються. Якби не настала ніч чи не закінчилися сторінки книги, Омелько ще б з десяток "історій" розповів.

 

Висновок: Цей збірник абсолютно мене не вразив. Натомість у дитячому тексті знайшлося немало дорослих вкраплень, що дуже погано для казки.

 

Олена Кравець

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар