Михайло Івасько «Яловохус»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – містична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Михайло Івасько. Яловохус. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 260 с.

В анотації зазначено, що «в усіх сенсах гостросюжетний роман Михайла Іваська присвячений передовсім темі страждання і можливостям людської психіки його пережити» (С.2). Присвячено роман – «Тобі, дорогий читачу» (С.3).

То я справді очікувала тонкої психології навіть із соціальним підтекстом, бо без соціального аспекту характери у реалістичному світі не розкриваються. Це мала бути цікава книга українського автора... І гірко помилилася, бо отримала підробку і під гостросюжетний роман, і під сам український роман взагалі.

Починається книга з одкровень головного героя. Лука філософствує щодо дитинства, життя і смерті, при цьому абсолютно чітко пам’ятає, що було з ним до шести років.

Не вдаючись до особливостей людської пам’яті, можна сміливо сказати, що подібне аналітичне усвідомлення дійсності щонайменше неправдоподібно. Звісно, бувають винятки, але вони мають бути чимось обумовлені. Натомість герой абсолютно звичайний і ніяких особливих здібностей, які б дали можливість йому пам’ятати, він не має.

У шість років Лука в автокатастрофі втрачає батьків, а разом із ними і ще багатьох своїх рідних. Виживають тільки двоє – він і тітка Рита.

Інша героїня, якій у тексті приділяється увага, – Марі Бадрак на прізвисько Фенікс, бо в неї саме таке татуювання.

Ось як вона з’являється вперше:

«У школі я сидів за однією партою з Марі Бадрак. Її в класі ніхто не любив. Не розумію, чому. Але інколи в житті так буває: особистість дуже цікава, але через незрозумілі причини суспільство її не приймає. З усіма великими так було» (С.8).

Нічого великого Марі поки не здійснила, тільки істерила іноді. Водночас знайомство з цією дівчиною піднімає у власних очах і головного героя, бо Лука ледь не єдиний, хто, «не прислухаючись до думки громади» (С.8), дружив із дивачкою.

Як і Лука, Марі на початку книги мислить і говорить не на свій вік. Загалом мова і думки персонажів не змінюються з часом, хоча це також неправдоподібно, у сімнадцять й у сім психологічно та розумово ці персонажі однаково філософсько-інфантильні.

Чого варта тільки сварка Луки та його коханої дівчини Вікторії, яка посягнула на його егоїстичну свободу. Проте, вони «залишилися друзями», поставивши дружбу вище за свої почуття, і, певно, інші стосунки уже не платонічного характеру. Дорослі також мають підкорюватися «талановитій молоді», більшість з яких вирішили «пропустити рік» і поки не вчитися після школи. Будь-які самостійні дії дорослих викликають у підлітків агресію та істерику.

Та й взагалі обоє головних героїв – закінчені егоїсти. Це проявляється в усіх їхніх вчинках і думках, у ставленні до дорослих та до однолітків. Самозакохані, зарозумілі, десь на середині книги від їхньої зверхності особисто у мене виникали не просто негативні почуття, а нудота. І тому їхні страждання взагалі ніяк не сприймаються, не викликають співпереживання.

Третій персонаж, що міг би претендувати на роль головного, – Марко, який теж втратив свою родину. Він знайомиться із Лукою в палаті лікарні. Згодом Рита оформлює опікунство над Лукою та всиновлює Марка. Хоча завдяки яким коштам вона живе та сама виховує двох хлопців, при цьому ще й має машину, не пояснюється.

Що ж таке «Яловохус»? Це острів у Тихому океані, після відвідин якого люди стають супер-успішними і багатими.

«Кажуть, що всі люди, які досягли чогось по справжньому великого у цьому житті, бували на цьому острові» (С.12) – так крадькома принижуються всі успішні люди світу, бо без того острову вони не були б чогось варті.

Існування цього місця тримається у таємниці, що не заважає вчительці Луїзі Нечай розповісти першокласникам про острів. Луїза зникає, а за кілька років повертається у світ людей успішною письменницею, яка пише під псевдонімом Луї Чай.

Зміна імені – зміна особистості? Навряд, бо образ цієї героїні не розкритий. Вона суто функціональна: комусь треба розказати дітям про острів, а згодом хтось має заважати їм туди потрапити. Хоча навіть сама історія для першокласників також видається неправдоподібною і потрібна не героїні, а автору для сюжету.

Так само «для сюжету» потрібне й раптове збагачення Луки та його тітки, яким залишила свої мільйони жінка, чий чоловік і спровокував аварію десять років тому. У неї теж загинули близькі. Гроші потрібні для самостійного життя і подорожей, і тому їх треба десь узяти.

Так само неприродно улюблена вчителька Луїза Нечай швидко стає «Луїзкою», щойно посміла перейти дорогу егоїстичним дітям у їхніх пошуках. Це відбувається без будь-якого емоційного переходу чи самоосмислення, хоча до того багато часу герої приділяли своїм стражданням та роздумам про смерть.

Що ще відомо про острів та його гостей? Після повернення знаменитості кожен рік зустрічаються у певний день (23 серпня – прямо перед днем Незалежності) у лісі біля маленького містечка в Німеччині. У містечку немає мешканців, а є самі готелі для привілейованих осіб. Подібно до секти вони у чорних балахонах зі свічками у руках співають свій гімн страждальців, а тоді спілкуються між собою. Підкорюються мільйонери Комітету Екватора – дивним чорношкірим аборигенам з «острова щастя». Комітет всесильний і відає все про минуле і сучасне, прагне, як то кажуть, «миру у всьому світі». З якого дива вони дарують страждальцям, які втратили рідних або коханих, успіх і таємні знання під час життя на острові, так і залишається абсурдною таємницею.

Ще одною ниткою до Яловохуса є лікувальні курси для наркоманів в містечку у Франції. З якогось дива написи на будинку, де збираються наркомани-очікувальники відправлення на острів щастя, – не лише французькою, але й українською (є припущення, що раніше напис був англійською).

Неправдоподібні й самі «пригоди» у стилі екшен. Сектанти-мільойнери, пожежа від люстри зі свічками, стадо скажених оленів, містична печера у псевдо-радіоактивних горах тощо – все це штампи малобюджетного кіно.

Основне місце дії – Україна. Ні, не так. Місце дії – Україна?

Якщо читати уважно, то можна легко помітити, що текст був адаптований під «вітчизняні реалії», а «гривні» і «ЗНО» з’явились у творі значно пізніше.

Першою локацією книги була Америка. Вона й залишилася і на рівні психології героїв, і на рівні антуражу. Ментально герої – типові американці, якими їх зображують у підліткових серіалах.

Малолітні сімнадцятилітні герої або мають свої машини, або легко беруть їх у прокаті, що є типовою традицією для США, де цей транспорт дешевий і є маркером дорослості і підліткового престижу. Автомобілем тітоньки Рити є пікап, також типова американська машина.

Відправляючись на пікнік, підлітки їдять «сосиски, закуски і смажений на вогнищі зефір» (С.58), для знайомства із сусідами гарно підійде «яблучний пиріг» (С.79), на випускному вибирають «короля і королеву балу» (С.68), Лука отримує невимовне задоволення від підстригання трави на газоні перед будинком (С.116), заведено святкувати «свято Всіх Святих» (С.194) – теж не наші традиції.

Всі фільми у Луки на ліцензійних дисках, а про те, щоб подивитися щось он-лайн мова не йде тощо.

Зустрічаються і просто смішні моменти. Наприклад, рід Марі Бадрак насправді має французьке коріння і навіть своє родове дерево і називається «де Пакула», чим дуже пишається. Сучасні українські реалії, мда...

Більшість імен і назв американізовані і мають не типову для України транскрипцію, хоча була спроба зробити прізвища українськими. Інколи українську «міліцію» у тексті на наступній сторінці замінює українська «поліція», а для мандрівки в Європу не потрібні візи. Певно, в оригінальному тексті подорожі «у Німеччину і Францію» здійснювалися в межах США.

А ще абсолютно всі герої після школи вступають до... коледжу.

Ще приклад американського способу спілкування:

«Виїжджаючи зі своєї вулиці, я побачив, як бігає підтюпцем моя сусідка Агата Морис. Я показав їй великий палець, щоб показати: мені сподобалося те, що вона вирішила зайнятися спортом. Агата натомість показала мені середній палець – мовляв, похвал вона не терпить. Я засміявся і поїхав далі» (С.110).

Цей жест надалі видається головному герою кумедним, а багато що йому та його друзям «до дупи». Лука з дитинства палить...

І все це підліткове божевілля псевдо-філософів життя могло б тривати безкінечно довго і безкінечно беззмістовно, але про «острів щасливчиків» треба придумати щось хоча б трохи правдоподібне. З цією проблемою сценарист... тобто, автор упорався з легкістю: головний герой не пройшов за критеріями, і на острів потраплять тільки Марко і Фенікс. Оскільки ж оповідь ведеться від імені Луки, то на тому книга і закінчується. Імовірно, продовження не буде?..

Окремо хочу сказати про безграмотність книги. Пунктуаційні, орфографічні, стилістичні і навіть верстальні помилки наявні у творі у величезній кількості. І це дивує, бо у книги аж два коректори, а її редактором є відомий письменник Іван Андрусяк.

Висновок: Книга більше схожа не на книгу, а на сценарій малобюджетного американського фільму для підліткової аудиторії. Купа логічних нестиковок, ляпів і штампів. Мені було шкода витраченого на цей текст часу.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Степан Захарчук "Підлітковий роман для нової генерації читачів" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/10/06/073737.html