понеділок, 29 жовтня 2018 р.

Ігор Бойко «Полювання на царя»



Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано


Ігор Бойко. Полювання на царя. – К.: Зелений пес, 2006. – 112 с.

Цей збірник у багато чому схожий на попередній. Тут читач також зустріне зарозумілого мураху Тивола-Сивола, який оповідає свої казочки-підробки під гумористичні твори. Казки мають бути мудрими, а не стьобними, вони вчать дитину, але це не про вигадки Тивола-Сивола.

У сюжетах цих історій прочитуються типові ходи відомих народних казок, і навіть ситуації з Гоголівських «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Цього разу також дісталося казкам «Троє поросят», автор переказав її «по-своєму», і поросята полетіли у космос, та казці про сірого вовка і сірого козлика, в останньому переспіві фігурують й гуси-лебеді.
Часто казкова логіка взагалі перебріхується:
«– Це я хотіла випробувати тебе, Ясику. І вирішила я за доброту твою подарувати тобі ціле королівство. Та сьогодні ти сам собі здобув корону. Тож нічого в цей день я дарувати тобі не буду. А побережу своє королівство для якогось іншого доброго молодця. Воно в мене в запасі останнє залишилося» (с.11).
Нещасна бідна фея...
Або:
«– Це я не дерев’яний? – обурився ведмідь. – Та я сьогодні цілком свідомо стільки кори згриз, стільки жолудів з’їв, що в мене в животі більше дерева, ніж на меблевій фабриці» (С.48).
І звідки ведмедю з казки відомо про існування меблевих фабрик?
Герой, у якого все в житті добре, наприкінці казки переймається, що «не випаде йому тепер поїхати послом у Танзанію» (С.40). Хоча нащо йому ця подачка незрозуміло.
Або «нові» загадки Цар-Дівиці. Вона хоче бачити крокодила, який катається на велосипеді, бегемота, який грає на флейті, і загадала знайти у Кришталевій Горі «Щось-Незрозуміле».
Так у юного читача руйнується сприйняття казки.
Царівна-Жабка поводиться як повія:
«Не втрачала бадьорості лише Царівна-Жабка. Вона з великим задоволенням слухала слова полум’яної любові, що шепотів їй у праве вушко шалений Бобо-Урган. Діва вдячно всміхалася йому і казала: – Ква-ква. ... Усе-таки Бобо-Урган і Лапі-Кур були досить кмітливими, щоб через кілька місяців здогадатися, що серце коханої красуні належить їм обом» (С.51).
Зустрічаються й абсолютно абсурдні речі: терміти гризуть камені, а не лише дерево; динозаврики і по сьогодні сидять на вершечку скелі, де сховалися; король, що їв лише яблука (і як він після такого вижив?); у драконів прив’язані штучні крила тощо.
Не кажучи вже про «Розбійних Вчеників». Тивол-Сивол сам зізнається, що до кінця не продумав цю дурість:
«– Вони дуже схожі на Вчених Розбійників, але трохи відрізняються. Щоправда, я вже забув чим» (С.25).
Казки у збірнику написані поганою, канцелярською мовою. Цікаво, який читач зрадіє, коли його годуватимуть у казці подібними фразами?
«– А давай я тебе з’їм, – запропонував собака, відчувши велике бажання позбавити ховрашка виснажливої невизначеності» (С.16).
Або
«– Не журись, – підбадьорили його Чудики. – Іграшкові динозаврики завжди будуть. І це буде дуже добре, адже ними зможуть гратися навіть найменші діти.
– Усе це приємно чути, – відповіла доісторична тваринка, – та зараз нам хотілося б знайти собі якомога спокійніше місце подалі від вулканів, айсбергів, водоспадів та інших невідповідних чудес природи» (С.24-25).
Або:
«А примітивні жителі печер не лише їли доісторичне чудовисько, а й говорили при цьому про різні цікаві речі – переважно про те, що ціни на кам’яні сокири постійно зростають, а кінця льодовиковому періодові поки не видно» (С.71).
Брєд. І такого у цих творах не перелічити.
Зустрічаються й радянсько-політичні пасажі, зрозумілі обмеженій частині явно не дитячої аудиторії:
«Раніше на планеті, де мирно проживали Чак, Чук і Чик, не було Головного начальника, хоча простих начальників було більше, ніж дерев у лісі» (С.62).
Часто такі моменти мають знущальний характер. Наприклад:
«У якомусь королівстві, в небагатому суспільстві був великий-превеликий сад. Настільки великий, що й за день його не обійти, особливо тому, хто погано ходить». (С.33).
Принижується й інтелект на прикладі дурнуватого професора Шилінга, який вигадав підводний човен, що може літати. Водночас цей «прохвесор» веде досить гламурний спосіб життя:
«Парасолька, зрозуміло, річ хороша, але професор Шилінг постійно забував її в гостях і в театрі, в автобусах і тролейбусах, на собачих бігах і на конкурсах топ-моделей. А одного разу він узагалі ганебно залишив свою парасольку в буцегарні, куди його помилково посадили, коли неуважно переплутали зі знаменитим громилою Сімпсоном» (С.69)
І на останок хочу навести фрагмент розмови Тивола-Сивола із Цапом з казки «Як цап хотів стати письменником»:
«– А ти можеш не писати?
– Звичайно, можу, – відповів Цап, – але не хочу не писати.
– Шкода, бо якщо можеш, то краще все-таки не пиши, – гнув свою лінію мураш, не підозрюючи, що не перший до цього додумався.
– От іще! – спалахнув схильний до літератури Цап. – Іншим можна писати, а мені ні?» (С.91).
Варто було б самому Тиволу-Сиволу прислухатися до власної поради і припинити маячню видавати за казки.

Висновок: Погано написані і не цікаві казки, які я б не радила читати дітям.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар