Валерій і Наталія Лапікури «Чарівна брама»

 

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Валерій і Наталія Лапікури. Чарівна брама. – К. : Грані-Т, 2008. – 184 с.

 

Пригодницьке фентезі може бути різним. Одним із варіантів є той, коли хтось із героїв потрапляє у якийсь чарівний паралельний світ. Точкою входу може бути все, що завгодно. У цій книзі це безпосередньо сам комп’ютер, точніше, через комп’ютерну гру "Бум-бум" (за аналогом з відомим "Думом"). Дивна назва, зовсім не пов’язана з середньовічно-героїчною тематикою гри, але про те швидко забуваєш.

Вже з першої сторінки бачимо, наскільки сучасна книга може бути залежною від реалій.

"Власне великим знавцем цієї справи Богдан не був. Батьки з такою технікою ніколи справи не мали, вони її просто боялися. Тому синочкові не те що "персоналочку", навіть нещасний "тетріс" не подарували.

А от у Вітька "машинка" була, його бабуся ще на перших електронно-обчислювальних машинах працювала, все вміла й онука вчила. Мав би він, Богдан, таку бабусю... чи дідуся з прогресивними поглядами" (С.5).

Подібне можливо лише для 90-х років минулого століття, надалі ані таких батьків у школяра, ані такої бабусі бути не могло. Та й "тетріси" вже давно пішли у небуття, як і тогочасні жартики програмістів про "чайників", метри, яких у кілометрі 1024, і тисячу байтів у кілобайті.

Вітьок і Богдан, як і більшість сучасних підлітків, люблять комп’ютерні ігри. Вітьок дуже добре розуміється на комп’ютерах, Богдан – ні. Імовірно, це і є причиною, чому у грі – паралельному світі – опиняється саме він. Прізвище Богдана – Сокіл, та йому прийдеться не раз доводити, що він не просто так має таке героїчне прізвище.

Богдан – не перший, хто опинився у грі.

"– Ну, раз сокіл, то видать, свій. І на "ви" звертаєшся... то добре... А то впало мені оце на голову якесь потороччя перелякане. Я йому: "Що сталося?" А воно мені: "В натурє..." І "тикати" почало, мужиком називати. Мене, козака – мужиком-гречкосієм! Довелося на жабу обернути, хай трохи покумкає в калюжі, доки чемно розмовляти не навчиться" (С.7).

Так без зайвого моралізаторства показується, яка модель поведінки є кращою у складній ситуації. Окрім того, добре окреслені особливості мови сучасних підлітків відповідно до їхнього способу життя і розвитку інтелекту.

"Віртуальний" світ насправді виявляється дуже реалістичним. Богдан одразу починає сумніватися, що все це можна було вигадати, а надалі пересвідчується, що все, що з ним відбувається, цілком реальне. Богдан, дитя цивілізації, зі здивуванням зауважує відсутність асфальтованих доріг, автомобілів, залізниць та автобусів, великих міст, стовпів з електричними дротами. Віз із волами для нього ніби зійшов зі сторінки підручника з історії. Він постійно згадує свою школу, де не був особливо успішним учнем, і дуже радіє, що дорослі у цій реальності його хвалять і ставляться як до рівного, навчають. Щоправда, ворожити до двадцяти одного року без нагляду дорослих неможна, бо трапиться лихо, – ось така техніка безпеки з чарівництва. І на характерників вчаться не менше дванадцяти років, бо це тяжка праця.

"Як добре, що і школа, і дорослі десь далеко-далеко, а він, Богдан, у тому світі, де його, нарешті, хвалять" (С.14) – такі думки властиві втікачам від реальності, які шукають місце, де їх би належним чином оцінили, але у цьому творі Богдан потрапляє у пригоду не з власної волі.

А ще хлопчик сильно сумнівається щодо здібностей Чугайстра затанцювати до смерті: "Його б на шкільну дискотеку, – подумав Богдан. – Іще б побачили, хто кого затанцює. Сопілочка у нього, бачте. А децибелами з динаміків по рогах не хочеш?" (С.38) – завдяки цьому та іншим порівнянням і думкам у контексті нашої реальності текст стає психологічно дуже достовірним.

Та знання, здобуті у школі, Богдану знадобляться. Навіть математика і теорема Піфагора.

Дитя нашого часу дуже швидко оцінить смак простих страв, красу природи і що повітря тут не пахне бензином та асфальтом, як у місті. Та й жодна комп’ютерна стрілялка з такою пригодою не зрівняється. Проте опозиція природи і міста залишається, дорослі герої часто згадують Київ на противагу їхній чарівній і небезпечній місцині.

Ще дивовижніші мешканці цього світу.

Козак-характерник, який володіє чарами і може перетворити не лише на жабу у повчання, але й на сокола, щоб врятувати від небезпеки, як це й трапилося з хлопчиком. Та й сам може перекинутися вовком. Другий характерник – чумак-пасічник, дядько Яків. Перетворюватися можна і на дерево чи кущ. Та й взагалі, у тексті дуже багато різноманітних перевтілень. Злі сили теж на це здатні.

Серед людей можуть з’являтися і божественні сутності. Ходить ночами по селах ворожбитка Мара, гукає до людей, і лихо буде тому, хто до неї вийде. Здаля вона не страшна, та носить під пахвою мертву голову, а її очі палають синім полум’ям. Натомість її сестра Марена до людей добра і безкорисливо допомагає людям дощем. Охороняє дім домовик, який може змінювати подобу, обертаючись хлопчиком, дідком, кошеням, баранчиком... Живе в лісі і слідкує за порядком Миха, якому служить зачаклована Перуном зграя вовків, що за людського життя проливала безневинну кров. У творі взагалі багато вовків (а вовк є одним із наших головних тотемів, другий – сокіл) – стереже сон Юра вовча зграя, є вовки й у характерників.

Живуть у лісах і в річках русалки, бувають вони польові, яких називають мавками, та карпатські нявки. А ще у ріках можна зустріти зубасте чудовисько – коркодима (по нашому "крокодила"), які за переказами у часи давнього Києва жили на території нашої країни. Нині ж це слово залишилося тільки у деяких прізвищах, про що і згадує Богдан.

Та й взагалі, цей світ гармонійний і густо населений міфологічними персонажами. Тут знайдеться місце діду Оху і його колодязю; чарівній яблуні; лицарю Юру, який все шукає свого змія, щоб вполювати чесно, без чарівництва; та й самому дурнуватому трьохголовому змію, який боїться баби Франі, дивовижно сміливої жінки, і Змію манюні; звитяжному козаку Мамаю (такому крутому воїну, що порівняно з ним нінзя – "цуценята" (С.56)); крилатому коню (майже пегас по нашому), подарованому дідом Охом надто настирливому циганському барону; страшним вовкулакам, Чугайстру і Вію; ординським і кривицьким чаклунам; мертвим вогням, які заманюють шукачів скарбів, і навіть великому злу на ймення Той-що-під-землею-сидить, це він забирає людей, які віддали душу за справжні скарби, знайдені на Купала.

Є ще Той-що-над-нами, якому відходять зовсім інші душі. А які дивовижні священні гаї, куди злу немає ходу (на жаль, тільки природному, на чужих зайд, як виявилося, це правило не діє). Волхви після смерті залишаються на землі в таких деревах, що утворюють гаї (С.86) – це прадавня магія, на яку підсвідомо відгукуєшся.

Чарівництва у творі багато. Наявність магії ж пояснюється дідом Охом просто: "– Якби тільки те, що очі бачать та вуха чують, був наш світ, то жили б у ньому самі жаби. Людина би інший пошукала" (С.77).

Хоча персонажі схожі на казкових, та це не казка. Це радше міфологія у казковому антуражі з актуалізованими архетипами. Наприклад, той же козак, в якому втілюється архетип захисника. У цьому випадку захисника рідної землі від всілякої нечисті, яка поналазила з комп’ютерних ігор. До них приєднуються й деякі традиційно "погані" персонажі, як то зрадливий дурний Змій.

Самі ці істоти, які навіть зовні виглядають як клоновані і невідомо звідки взялися, не мають міфологічного коріння, трапляються і комп’ютерні монстри, як то летюча змійка та інші чудовиська. Вояки-зайди – не люди, не думають, діють як роботи, вони набагато гірші від тутешньої Орди, з ними не домовитись. Ці вояки, схожі на песиголовців, і є головними ворогами, від яких треба відбитися.

Та вони не самі по собі і є провідниками у наш впорядкований світ ще більшого зла, яке має пройти через відчинену Чарівну браму. Хаос захоплює впорядкований простір, і це страшно, архетипічно і дуже важливо для становлення особистості юного читача. Бо спочатку Хаос зруйнує казково-міфологічний світ, а тоді добереться і до нашого, до кожної людини. І я дуже сумніваюся, що за їхніми спинами у мороці ховається гравець, який хоче перемогти у комп’ютерній грі. Щоправда, його руками зла сила теж може допомагати собі здобувати перемогу, використовуючи азарт гравця.

Проти лихої навали у битві постануть люди, козаки-характерники, лицар Юра зі своїми вовками, навіть сам Водяник, Чугайстр і Міха допомагатимуть, а ще лісові тварини і птахи. Живі і такі різні проти неживих й однакових...

Чи то справді дивні вояки прослизнули у казково-міфологічний світ з комп’ютерних світів, чи то комп’ютер став порталом у казкове минуле, та зв’язок між міфом, минулим і комп’ютером очевидний. До речі, настільки яскраво така трактовка мені більш ніде не зустрічалася, і вона неабияк захоплює.

Та як би у магічному і технологічному сенсі не відрізнявся той світ від нашого, спільного і важливого у нас більше. Звитяга, хоробрість, вірність, дружба, жертовність – ось, що найважливіше. Дуже багато переживе хлопець із нашого світу, який опинився так далеко від дому зовсім не випадково.

Багато у творі і суто архетипної, важливої інформації. Наприклад, про святість хліба; про часник як оберег, що має бути в одяг зашитий; про те, як розмовляти з грибами, щоб легко їх знаходити, а починати треба з мухомора; про те, як кров заговорювати, щоб із рани не текла; про те, що пальцем показувати неможна, бо таким станеш, і потерпатимеш, поки тебе не розчаклують; про те, як відрізнити погане місце від гарного, бо на недоброму місці тільки покручені дерева ростуть або й взагалі засихають (С.65); про те, що стежки недобрі місця обходять, тому вони такі кручені бувають; зачаровані ж місця обминають птахи і звірі (С.66).

Дід Яків навчає Богдана і читачів разом із ним:

"– І щоб ти знав, синку, як трапиться тобі просто неба заночувати чи навіть перепочити часинку, ніколи не вмощуйся на недобрих місцях.

– А як я знатиму, що то недобре місце?

– Загинай пальці: покручені дерева, сухі дерева, ті, в які блискавка вдарила, місця, де пташки не співають... а найголовніше – де колись хати стояли. Поруйновану хату чи навіть місце, де колись люди жили, – десятою дорогою обходь.

– А чому?

– Бо ти ж не знаєш, чому там уже не живуть. Можливо, ту хату Орда порушила, а тих, хто в ній жив, у полон забрала? Люди пішли, а біль і страх їхній залишилися. Або злий чаклун якусь хворобу на них навів чи просто гадюк послав, то вони назавжди там залишилися" (С.66).

І ще не менш важливий урок від мудрих характерників:

"– Запам’ятай, соколику, якщо виберешся на таку справу, як у нас, ніколи не питай і не кажи вголос, куди йдеш, за чим йдеш і коли ти там будеш. Бо не дійдеш, не побачиш і не здобудеш" (С.81-82).

Це стосується будь-якої важливої справи.

Поки Богдан подорожує, й у міфологічному світі проходять дні, у нашому минає не так вже й багато часу. Вітьок, як у кіно, дивиться за пригодами свого друга, дуже сумуючи, що не він на його місці. Та він не просто спостерігач. Розумний Вітьок іде до бібліотеки і дізнається, що все це було, хоча й не зовсім так, як в тій реальності, де опинився Богдан. А спілкується зі своїм другом через сни – чудовий казковий канал комунікації.

Волхви кажуть, що і раніше між світами утворювалися щілини чи відчинялися дверцята. Так туди потрапив вершник Юра, гадюка з сімома головами (та сама, з якою бився Геракл) та інші – тобто всі вони з інших міфологій.

Питання, де ж все ж таки побував Богдан – у паралельному світі, в минулому чи таки у комп’ютерній віртуальності – залишається відкритим.

На користь переміщення у часі в тексті знаходиться аргумент, що годинник Богдана зупинився у мить переміщення, а наприкінці, вже у нашій реальності, знаходиться брама, яку людям не можна чіпати. Та зачепили ж... Брама там, де нині Чорнобильська зона.

Ось таке незвичне плетиво реальності, міфології і пригод знаходимо у цій захопливій історії, де більшість персонажів сприймаються як живі люди, про яких хочеться читати ще і ще.

І єдине, що мені не сподобалося, це жартик, який, мов ті комп’ютерні потвори, прослизнув у цей гарний текст:

"– І куди бідному Змієві подітися? Ніхто мене не любить, ніхто зі мною не дружить, піду я у садочок, наїмся чер... ні, черв’ячків не їстиму. Полечу собі на нові землі, зроблю гніздечко на дереві й буду пташечок слухати" (С.98).

От хто мені пояснить, навіщо у казці пісня Вірки Сердючки?..

 

Висновок: Це цікава пригодницька історія, де є і магія, і філософія. Вона може сподобатися багатьом читачам.

 

Наталія Дев'ятко

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.