понеділок, 28 вересня 2020 р.

Надія Сеньовська «Прокляття Лади»


 

 Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 14 років
Жанр – міфологічне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

 

Надія Сеньовська. Прокляття Лади. – Тернопіль : Крок, 2017. – 162 с.

 

У наш час з’являється немало різноманітних книжок, написаних у жанрі фентезі. Основою фентезі вважається міфологія, що яскраво проявляється у фольклорі і різноманітних історіях про божества. Українська міфологія дуже багата, і нафантазувати можна немало, практично не повторюючись. Але ця книга дещо особлива, оскільки має наукове підґрунтя, хай про що б і не писалося у передмові. Авторка підійшла до своєї роботи з суто аналітичної позиції і зуміла поєднати творчість із науковим пошуком, що іноді називають архетипним прочитанням минулого, коли через творчість відтворюються втрачені фрагменти прадавньої міфології. І буває, що саме таке перепрочитання набагато повніше і точніше, ніж збір уламків давніх знань.

"Прокляття Лади" – повість філософська із багатьма смисловими шарами, кожен з яких прочитується у певному віці. Підлітки знайдуть там щонайперше цікаві історії, дещо емоційно старші читачі захопляться багатогранністю образів, а ще старші – філософією людської особистості. Бо про кого б не писалася книга, вона все одно буде про людей і людські проблеми.

Образи богів у цій книзі глибші, людяніші і значно неоднозначніші, ніж ми звикли бачити їх у відомих історіях. Кожен із них виконує свою роботу по облаштуванню світу, допомагає йому жити, тримає рівновагу. Ця сила всередині божества, вона особлива, індивідуальна, та нею треба навчитися керувати і бути гідним свого дару.

Бог-творець – Сокіл-Род – вилетів із Яйця, і так розпочався відлік часу, і першою він створив Ладу, тобто Любов. Далі світ розділився на Яву, Наву і Праву, а в центрі світу росте могутній Прадуб, Дерево Життя з молодильними яблуками, його корені у Темній Наві, а біля крони живуть боги. Навколо обертається наша галактика Чумацький Шлях, і зорями дивляться на нас душі предків. Біля того дерева – озеро Живої Води, де плавають два лебеді, білий і чорний – Білобог і Чорнобог, а ще там є перший камінь Алатир, під яким "насіння і зародки всього живого, а на ньому – Ключі від тепла, без яких Земля замерзне" (С.11). Саме ці ключі приносять навесні ластівки з вирію. Так, ненав’язливо, авторка показує, наскільки глибоко закорінені у нашій міфології загальнолюдські, світові мотиви та архетипи.

Це пролог, а у сюжеті першою ми зустрічаємо темнокосу, вбрану у біле Марену, вродливу дівчину, яка є богинею Смерті, – милосердною, шляхетною і не жорстокою. Її образ різко контрастує з нашими християнськими уявленнями, але саме він емоційно значно ближчий багатьом українцям. Марена товаришує з Даною, богинею води.

У книзі три сюжетно завершені історії, кожна з яких розповідає про кохання, програються типові життєві ситуації і поведінкові моделі, які часто зустрічаємо у подружньому житті або між закоханими. У богів взагалі дуже повне особисте життя, а їхні стосунки – складне мереживо. Так і хочеться сказати: боги як люди, так усе заплутали. Перун, закоханий у русалку Рось, пристрасть Велеса і Додоли, непросте життя молодого Ярила до визнання його рівноправ’я серед богів, любов Відунки і Симаргла, який став захисником людей. Та найголовніші історії все ж не про них.

Давно не миряться між стобою Дана, богиня води, і Сварог, бог вогню. І вода, і вогонь дають життєву силу, тому вони разом своєю любов’ю і захопленням створили наш світ.

"Ми почали творити, і це було... як пісня у смертних. Слова мають свою силу, мелодія – свою, але разом вони діють так сильно, як окремо не вийде. Творять гармонію..." (С.15) – це світова основа магії.

Але вода і вогонь – надто різні, щоб бути разом, тому тривалий час живуть окремо: Дана обрала своїм житлом широкий Дніпро, а Сварог залишився серед богів, передавши всі свої обов’язки синам, а собі залишивши тільки ковальство. І страждають, звісно, бо вони досі закохані, а от чи є це даром Лади або прокляттям, кожен вирішує для себе сам.

Сварог неодноразово одружувався, у нього були сини від смертних жінок. І не дивно, що Дана, сама того не прагнучи, знаходить відраду у сміливому юнакові Орії. Довго він її завойовував, а вона вчилася кохати іншого... Вони разом проходять через криваву війну з песиголовцями, яка змінює їх обох: краще розуміє свої почуття Дана, стає дорослим і жорстоким Орій. Але коли чоловік набуває божественної сили, йому ще складніше бути гідним її, ніж народженим серед богів.

Ревність, пристрасть, заздрість, нетерпимість, самолюбство, недовіра... Чи можливо це здолати в собі? І чому так стається, що з найгіднішого зі смертних народилося таке жорстокосерде божество? Хіба людина-творець так ніколи і не стане богом-творцем?

І друга історія про Неждана, хлопця без долі, і двох сестер, Долю і Недолю, одній з яких судилося пізнати кохання, та зректися своєї сили і безсмертя. Це страшно чи добре – змінитися, пов’язати своє життя зі смертним, жити серед людей? Друга історія не менш складана, ніж перша, та в її основі теж кохання і розуміння. Чи будуть вони щасливі серед смертних?..

А коли закохалася сама Марена, і не в того, хто здатний пожертвувати амбіціями заради почуття... Дажбог – бог сонця, йому не місце у Темній Наві, і призначений він іншій богині, тільки не на ту загледівся... Якщо так помилитися, можна і цілий світ зруйнувати, а не лише одну планету, як те сталося у суперечці між Даною, Орієм і Ярилом, який захистив богиню.

Через вир її страждань дуже добре проявляється друга сторона – лячна, потворна, коли глибокі сині очі тьмяніють і темнішають, тіло стає схожим на кістяк, а волосся куйовдить вітер. За міфологічним законом змінюється навколо і простір Нави: настає темрява, гілля дерев крутить, воно вкривається колючками, білий палац стає чорно-кришталевим, тьмяніє коштовне каміння доріжок, розсипається попелом коріння Дерева Життя (С.77). Так показується, як через кривду народжується потворність і зло.

Третя історія починається з того, що від початку світу минуло багато часу. Богів забувають, у них не вірять. Це для них не смертельно, але прикро, вони втрачають частину своєї сили і відчувають, що мають поступитися місцем зовсім іншим богам. Є три шляхи: змінитися, аби відповідати уявленням людей (та не забуваємо, що страшні ритуали поклоніння Чорнобогу і Марені люди вигадали самостійно, як діти, що полюбляють "страшні казки"), і зберегти свою силу; чи справді піти до інших просторів, де почати все з початку; чи до останнього опікуватися силами природи, доки будуть потрібні, і байдуже, чи вірять у них люди. От лише без Діла до душі "немає радості й самого життя" (С.107).

Та чи правий Орій? Чи він досі не подолав у собі меншовартість, бо не творив разом із прадавніми богами світ? Ким стане тепер колишній бог землеробства? Невже таки богом війни, здатним нищити людей заради власної сили, і розв’яже не одну кровопролитну війну?.. Танки і трактори робляться на одних заводах, а ковалі можуть кувати як для землеробів, так і для воїнів...

Яка різниця, кого бачать люди: "прабатька аріїв, вождя оріїв чи грізну силу Землі, розгнівану за невдале господарювання" (С.144)? Із цією логікою важко не погодитися, бо це шлях не лише зберегти, а й помножити свою силу, і байдуже, що це шлях великої кривди.

Лада справедливо суперечить йому: "Ми створили їх [людей] не задля влади, а заради любові, – зітхнула Світла Лада. – То є кривда – так ставитися до власного творіння" (С.96).

Добрі батьки не мають кидати дітей тільки через те, що ті виросли і пішли своєю дорогою. Вони можуть благословити на цей шлях. А от діти не мають кидати батьків, бо то кривда. І знову у богів все так складно і подібно до нашого життя.

Воді простіше: люди завжди вірять, що вона жива, що вона – першостихія, чиє призначення – пам’ять, і тому Дана своєї сили не втратила. Вона пам’ятає й Ісуса, і апостолів сприймає як гідних людей.

Час цієї історії – наша доба, близька і зрозуміла, а точніше 2013-й рік, коли за задумом авторки і були вкрадені Ключі від тепла. Повернути їх можуть лише по-справжньому закохані першобоги, та чи здатні вони це зробити після стількох віків окремого життя?

В образах богів насправді кодується людський світогляд, бо його набагато легше зрозуміти саме через таке прочитання. Наведу приклад, коли дівчина на ім’я Відунка чекає на новий напад песиголовців:

"Вузька стека звично петляла гаєм (щоб відвідувачі мали час подумати – а чи справді їм потрібно до жертовника богів рівноваги), і Відунка знову й знову прокручувала в голові страшні звістки.

Стрия Недотика немає.

Стрия Горислава немає.

Стрия Бистромисла немає.

Вуя Живодана немає.

Вуя Мечислава немає...

Немає їхніх дружин, дітей та онуків. Усіх її родаків... Вона зовсім сама лишилася, та це ще не найгірше – у кого бог у серці, той ніколи не сам. Осиротів її народ, її люди. Нікому взяти в руку меч Орія. Нікому слухати його поради, приводити у світ його силу і вести народ у бій проти песиголовців. І скоро орда прийде сюди. По рабів і коней, по хліб і срібло, чинячи кривду всім, до кого зможе дотягнутися.

Песиголовці не знають милосердя, бо в себе ніколи його не бачили. Вони всі – раби їхнього правителя і жадають мати своїх рабів, аби було на кому зривати злість і над ким вивищуватися. Вони моляться Марені і Чорнобогу, але не знають їх, бо смерть для них – кара, а не милосердя, темрява – зло, а не таємниця. Вони думають, що сила – це страх, а не любов. Схилитися перед такими – впасти ще нижче, ніж вони самі" (С.100).

Це не просто ілюстрація двох типів світоглядних систем, на основі яких будуються суспільні структури. Але і чітка відповідь, що робити, аби не втратити себе, якщо до твоєї землі прийшов ворог.

Неоднозначність, складність життя, краса і невблаганність прадавнього чарівництва, справедливість, а не жорстокість у покараннях, бо всесвітня рівновага не має бути порушена, від цього залежить існування всього живого... Жити треба по правді, а не по кривді. Серед богів зла ніхто не робить, бо вони охоронці Прави. Чинити зло – особистий вибір кожної людини і кожного божества.

Щонайперше, ця книга вчить думати, спонукає до пізнання себе та інших, розуміння мотивів, думок, почуттів. І в цьому безумовна цінність цього твору.

 

Висновок: Це дуже незвична, поетична, метафорична історія про любов, владу і самопізнання, часткове відтворення нашої прадавньої української міфології, яка може бути цікава підліткам і дорослим.

 

Наталія Дев'ятко

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар