Іван Андрусяк, Валентина Запорожець, Микола Гриценко «Три дні казки»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження

Іван Андрусяк, Валентина Запорожець, Микола Гриценко. Три дні казки. – К.: Грані-Т, 2008. – 96 с.

За яким принципом були об’єднані ці три твори, для мене так і лишилося загадкою, бо вони неподібні ні за тематикою, ні за стилістикою, ні за аудиторією.

Смисл твору «Дядько Барбатко сміється» я так і не змогла збагнути. Це якийсь абсолютний беззмістовний сюрр та абстракції протягом третини книги. Це дуже добре, що частину персонажів вигадала дитина, але їх мають побачити й інші читачі, а не лише мала вигадниця, а для цього у тексті нічого не зроблено.

Кольорові малюнки, які змінюють один одного без якоїсь системності. Жмурко переймається кількістю поверхів на кропиві, яка нині сімнадцятиповерхова, і роздивляється прихід Мрії. У Горісі живуть чудернацькі герої Терпець (останній, вічний, як і Бог) і Щось. Ще там є Дзиг, Чарівний Голос, Пурхивка і Надуванчик. Усі ці герої не пов’язані між собою емоційно, і таке враження, що ніби щось роблять, коли їх смикають за мотузочки.

А центр світу – дерево (Горіх чи Крива Яблуня). Звичний мотив, який зрештою також не розкрито.

Тут ходить і Дибало, який прийшов з іншої книги того самого автора, але від того не став зрозумілішим. Дзиг, до речі, усе життя пише роман про Зайчиків. Дядько Барбатко «любить гербатку» (хто така «гербатка» читач так і не дізнається). Чому ж він сміється, коли приходить осінь? А хтозна...

У творі можна зустріти й гру з нотами, які шикуються у клин, і порожні рядки, не заповнені Дибалом в розділі про щастя.

І хоча я читала цей твір дуже уважно, щоб хоч щось там зрозуміти, але піймала себе на думці, що нічого не запам’ятовую.

Другий твір у цьому збірнику «Про що написала Жовта Кульбабка Барвистому Метелику» побудований за принципом листування двох героїв. Ці листи різностильові, кульбабка багатослівна, вона натхненно чекає на приліт Метелика. А кожний лист Метелика починається з вибачень, чому він досі не долетів до любої Квітоньки. Як «справжній» чоловік виправдовується перед «справжньою» жінкою, пасивною і мрійливою. І зрозуміло, що Метелик не впізнав свою «кохану», коли нарешті до неї «долетів».

Чесно кажучи, особисто мені було якось нуднувато читати це листування.

А от останній твір у збірнику «Довго кували зозулі» заслуговує особливої уваги. От тільки написаний він у далекому 1985-му році. Яким чином він увійшов до цього збірника сучасних казок незрозуміло. Значно краще було б, якби цей твір було видано окремою книжкою.

Останній твір складається з невеличких мініатюр-ситуацій, поданих з точки зору малої дитини: як це «догодовувати» батьків, кататися з гірки на мисці та плавати у річці, що розлилася після зливи, вітатися з метеликами, заплітати коси коням, проводити час у курені, сумувати за проданою коровою і лякатися вовка, рятувати качок від мисливців і жаліти берези, з чиїх гілок треба зробити мітлу.

Та найважливіше, щоб не плакала мама, а зозуля лічила багато років тобі і твоїм близьким.

Висновок: Дивний збірник, в якому поєднуються три твори різних письменників, нічим не пов’язані між собою і навіть написані у різні часи.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.