Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Тарас Борозенець. Ніжність у країні Краси. – К. : Час майстрів, 2013. – 24 с.
Назва "Ніжність у країні Краси" обіцяє відповідну естетику. У цій серії "естетичного виховання" вийшло багато книг, та, на мою думку, далеко не всі вони варті того, щоб їх читали діти. Проблема більшості цих збірників у тому, що тексти вигадуються під вже існуючи малюнки. І вигадки ці пласкі і не цікаві, бо органічно з малюнком не поєднуються.
У передмові читачам обіцяють багато приємностей: "Тут мешкають Полохливе Натхнення, Смілива Уява, Тонке Вміння, Тиха Радість, Безтурботне Умиротворення, М'яке Світло, Прозорий Туман, Теплі Кольори, Дивовижна Таємниця і промениста Краса" (С.2-3).
Навмисне навела цю цитату, де кожне слово починається з великої літери. І це книга для дітей? Серйозно? Бо більше схоже на популярну езотерику. Засилля великих літер зустрічаємо по всьому тексту, і цей несмак дуже дратує.
Від самого початку головній героїні Ніжності розповідають казки і навчають життю. Як взагалі пояснити дитині, що таке Ніжність? Якщо це не поняття, а героїня? Але це нікого не обходить у подібному тексті.
Спочатку розповідають про створення світу "помахом руки Одного Великого Художника" (С.5). Натяк на релігію зустрічаємо і в іншій казці: "І був вечір, і був ранок – день перший" (С.13).
Потім Ніжність, яка на додачу ще й виявляється Принцесою (тільки Принцесою чого?), Кульбабки навчають Смиренню, що теж цілком вкладається у релігійну парадигму.
Тоді Ніжність бачить Океан, який у неї асоціюється з часом. Це цілком сюреалістичне видовище:
""Час вирушати в дорогу!" – подумала Принцеса, узяла Дзвіночок і заплющила очі. А коли розплющила їх, то опинилася на маленькому острівці посеред безкрайого Океану. Не було видно ні його дна, ні поверхні, ані горизонту. Океан заполонив усе.
Ноги заледве поміщалися на вузенькій смужці піщаного берега, тож довелося стати на пальчики. М'яка трава торкалася спини. Однак Ніжність на те не зважала. Усю її увагу поглинула широка туманна Річка, що текла у неї над головою. Замість риб там плавали пір'їни зі своїми маленькими дітками-пір'їнками. Ніжність навіть спробувала піймати одну пір'їнку своїм дзвіночком, та в неї нічого не вийшло. "Так і Час, – подумала вона, – невловимо тече із невідомо звідки в невідомо куди"" (С.9).
І "Думка", яку Ніжність виносить зі споглядання того Океану, так само сюрреалістична: "Ближче до всіх той, хто нижче від усіх" (С.9). І тут би варто було б отримати коментар психолога. Це що? Прославлення самоприниження чи меншовартості у дитячій книзі?
На прищеплення читачам синдрому бідності працює і наступна казка, де головна героїня робить висновок: "Бачити й смакувати – це одне і те ж саме. Якщо, звісно, ти щось по-справжньому любиш" (С.11). Бо з цієї "істини" дуже легко зробити інший висновок: не потрібно щось мати чи смакувати, якщо ти його вже бачиш.
Так само надалі може прочитатися й інша "істина": "Немає чарівнішого місця, ніж рідний Дім, коли у нього повертаєшся" (С.19), бо це єдине, що для себе зрозуміла Принцеса після подорожі у великий Палац-Парк. Тоді взагалі мандрувати і пізнавати світ немає сенсу, якщо Дім такий важливий.
Цілком умоглядна казка про Ранок-Вечір-День. Зрозуміти її навіть дорослому буде дуже складно. От фрагмент із неї:
"Звідкілясь прилетіли дві сірі Пташки, сіли на паличку обабіч і весело защебетали.
– Вітаю тебе, Ранку! – сказала перша Пташка.
– Вітаю тебе, Вечоре! – мовила друга.
– А де ж День? – запитала Принцеса. – Чому ви без нього?
– Ми завжди з ним, – хором відповіли Пташки, – а він з нами.
– Але ж я його не бачу...
– А ти подивись уважніше, – закивали Пташки.
І тут Ніжність зрозуміла, що тоненька біла паличка, яку вона тримає у Руках, – це і є День. Завдяки цій чарівній паличці все в Світі оприявнюється, стає видимим і справжнім" (С.13).
Таких слів як "оприявнюється", які й дорослому непросто вимовити, не те що дитині, у казках з цієї збірки немало.
Або в іншій казці:
"Коли Ніжність прокинулася, то побачила у вікні ранкове Сонечко.
– Де ж ти ховалося? – запитала вона. – Уявляєш: я бачила Ранок, у якому тебе не було!
– Це був сон, – посміхнулося сонечко. – Так не буває.
– Буває-буває! – впевнено сказала Ніжність. – Я була у справжнісінькому Справжньому – у Справжньому, яке неможливо вигадати. І ти знаєш, усі там неймовірно схожі одне на одного.
– Як це? – не зрозуміло Сонечко.
– Та дуже просто, – посміхнулася Принцеса. – Адже всі вони люблять по-справжньому" (С.17).
Я теж нічого не зрозуміла. І навіщо дітям цей беззмістовний потік свідомості?
У Ніжності є сестра Чуйність, з якою разом вони граються з невидимою Рибкою. У цій казці розмірковують про Щастя, але якось побіжно. Вона найбільше схожа на ілюстрацію до малюнка, а не на самостійний текст, в якому є ідея.
Такою самою є і казка про "дзеркальні Кулі", на які всі заглядалися, а Ніжність сумувала. Тут також немає і натяку на ідею.
І наприкінці типове для цієї серії загравання з дітьми (точніше, з їхніми батьками, які люблять сюсюкати зі своїми діточками). Перед Ніжністю розквітла Квітка.
"– Хто ти? – запитала Ніжність, така захоплена, що забула й привітатися.
– Я Ніжність, – тихо відповіла Краса. – А ти хто?
– Я теж Ніжність. А ще я Принцеса.
– І я Принцеса, – зраділа Краса. – Принцеса Квітів.
Ніжність задумалася:
– Якщо ти Ніжність і я Ніжність, ти Принцеса і я Принцеса – отже, я така ж Краса, як і ти, тільки маленька, чи не так?
– Звісно, – усміхнулася Принцеса Квітів. – Інакше й бути не може" Усі діти – Принци й Принцеси у Країні Краси й Ніжності" (С.23).
Увесь світ, у якому живе головна героїня, – це клубок умовностей, бо логіки і смислу у тому всьому немає. "Красиві" ж слова у такій концентрованій кількості без наповнення смислами до добра не доведуть.
Чим далі я читала цей збірник, тим більше обурювалася. Якщо це така "особлива" релігія, то, будь ласка, повідомляйте про це читачів хоча б у передмові, а не маскуйте її під "естетичне виховання".
Найбільше, на мою думку, характеризує цей збірник словосполучення "голову зламати". Дитина за своєю природою не може адекватно сприйняти абстракції, на основі яких і побудовані всі твори цього збірника. А дорослі у намаганні зрозуміти цю книгу можуть заробити собі головний біль.
Висновок: Зважаючи на стилістику, я б не радила цю книгу читати дітям.
Олена Кравець
Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.
Немає коментарів:
Дописати коментар