понеділок, 8 червня 2020 р.

Олена Осмоловська «Сонце в озері твоєму»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – психологічна казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Олена Осмоловська. Сонце в озері твоєму. – К. : Видавничий центр «12», 2016. – 32 с.

 

Поетична назва цієї казки і дві милі ляльки на обкладинці одразу дають зрозуміти, що перед читачами незвичайна книга. Тема особливих дітей нерідко порушується на сторінках сучасних творів для дітей, але ця казка відрізняється від інших.

Головних героїв кілька. Насамперед це хлопчик і дівчинка – "особливі" – дитина Сонця та дитина Дощу – Анатолій та Аїда. Вони обоє заглиблені у себе і не сприймають навколишній світ так, як звичайні люди. У нашому суспільстві таких не розуміють, насміхаються з них і цькують. У цивілізованому світі такі особливості (саме особливості, а не діагнози) не є вироком. Немало успішних у дорослому віці людей були не схожими на однолітків.

Вийти за межі своїх світів і поспілкуватися між собою їм допомагають чарівні істоти, які опікуються сонячними промінчиками і крапельками роси, – Санні і Лейк та їхня мама, зовні схожі на гномиків. Мама каже, що вони усі "вимріяні" цими двома дітьми. Щоправда, дивує відсутність у цій родині батька, якого немає у сюжеті.

Дівчинка Аїда реагує на сонце, світло, Хлопчик – на воду, озеро, його мрії пов’язані з водою, в уяві він малює місто, яке стає підводним, а він сам перетворюється на рибку. Поєднання сонця та води створює чарівний веселковий міст спілкування між цими двома.

Не обійшла увагою авторка згубність інтернету, через який люди перестали "вигадувати і мріяти", а казкові родини "стали рідкістю" (С.7).

Дуже скептичне ставлення до освіти, хоча частково воно виправдане:

"...особливі люди потребують особливої любові. А у школах, на жаль, дітей не вчать Любові, Милосердя й Життєвої Стійкості. У них чомусь вважається, що вміння множити та віднімати числа потрібніше, ніж здатність розуміти важливі речі та приймати удари долі. Отак і виростають нещасливі люди, примножуючи жорстокість й нерозуміння, позбавляючи себе й інших дорогоцінних моментів, насправді призначених для Любові. Таких, як Аїда, називають дітьми Сонця – за добродушність і усмішку. А таких, як Анатолій, – дітьми Дощу, бо вони ніби відгороджені від зовнішнього світу дощовою завісою і весь час перебувають у своєму внутрішньому вимірі. Звичайні люди вважають, що це відхилення від норми. А таке завжди викликає нерозуміння, відчуження, а нерідко й агресію. І агресію частенько виявляють саме діти. Так-так, діти можуть бути дуже жорстокими" (С.10).

Важливою, навіть найважливішою у творі є філософія любові від особливих дітей, які мислять як дорослі мудреці:

"– Не бійся! Ніколи нічого не бійся. Просто прийми, що зі мною таке буває. І тоді тобі більше не буде страшно. Невідомість завжди лякає. А ти знай: хай там як, а все буде добре. І ще... ти повинна знати, що тебе хтось тримає. Ось скажи, хто тебе тримає?

– Тримає? Я не розумію... Напевно, мама тримає. А тебе хто?

– Мене різні люди тримають. А дехто тримає себе за життя сам. Але це дуже важко. Все-таки повинен обов’язково бути хтось, хто тебе підтримує.

– Це як струм у розетках?

– Ну... Комусь потрібен струм, а комусь ніжний погляд. Або притулитися скронями та довго-довго разом дихати одним повітрям" (С.18).

Або далі коли це "тримання" стає "раною на тілі" (С.19), і це зосереджує на болі і тримає у житті. Ця філософія має розвиток, коли Анатолій розмірковує про життя:

"А головне – я можу плисти, коди хочу: немає кордонів, заборон, обмежень, осуду. Щоб вижити, потрібно лише бути сильним. А якщо не можеш – намагайся бути швидким або хитрим, щоб втекти чи сховатися від найсильніших.

Аїда уважно слухала, а потім тихо запитала:

– А хіба в житті не так?

– Ні, в житті додаються ще й злість, ревнощі, заздрість. От тварини чесні одне з одним і не здатні на підлість. А в людей все інакше" (С.22).

І трошки згодом: гарний хлопець знущається над Анатолієм, бо дитина Дощу "нагадує йому про його недосконалість" (С.22).

Все це існує, і я теж часто кажу, що тварин люблю більше за людей... Та чи не надто складні ці речі для дітей?..

Дуже шкода, що комунікація між особливими дітьми налагоджується у казковий спосіб і надалі не стає сходинкою до їхньої соціалізації і порозуміння з суспільством. Мало показати проблему, варто хоча б спробувати пошукати вихід з неї.

Є і недоліки. Перший мінус цієї книги, на мою думку, є залежність від англійської мови, що проявляється насамперед в іменах казкових істот. Дивує вибір імен для дітей. Якщо "Анатолій" відторгнення не викликає, то присутність у тексті "Аїди" варто було б пояснити.

Трохи є у творі гендерних стереотипів: дуже емоційна Санні і розважливий Лейк, "розумний" Анатолій і "гарна" Аїда, дівчата пасивні, хлопці активні тощо.

Є і базовий стереотип для подібної літератури, коли "особливі" діти описуються як абсолютно добрі і не здатні на зло (С.24).

Також у творі багато складних фраз, які дитина навряд зможе зрозуміти сама. Наприклад вже на початку: "Ось у кого можна повчитися практичності! Він завжди був упевнений у собі та вкрай рідко вагався. Лейк намагався дотримуватися правил, ставився спокійно і до перемог, і до поразок, не розхитуючи зайвий раз гойдалки своїх емоцій.

А ось Санні на цих гойдалках виробляла щось неймовірне! Її кидало від підступних сумнівів до цілковитого обожнювання, від нестримної радості до абсолютного смутку, від невгамовної балакучості до німої мрійливості" (С.4-5).

Або дуже складної дорослої філософії:

"Що вище ти піднімаєшся своїми життєвими сходинками та переконуєшся, що ти неймовірно гарний, то більше щирої любові ти маєш дарувати. Інакше сходинки можуть стати слизькими. І падаючи, ти будеш бачити тільки тих, кого кривдив. Та чи хтось із них захоче простягнути тобі руку?" (С.27).

Цей казковий алегоричний твір для читання разом із дорослими, які зможуть пояснити образи і метафори цієї книги своїм дітям.

Насамперед ця книга цінна через тематику. Та в мене дуже незрозумілі відчуття від цього твору. Він написаний так складно, що не буде зрозумілий маленьким дітям, а більш старшим цей казковий жанр уже не цікавий.

Дивовижні ж ляльки, яких читачі бачать на сторінках цієї книги, створені спеціально, щоб розповісти цю історію. І вони дуже цікаві.

 

Висновок: Раджу цей твір насамперед дорослим, які хочуть розвивати своїх дітей, та зможуть переповісти його своїми словами або розбавити розлогими коментарями.

 

Дарина Пилипенко

 

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар