середа, 6 травня 2020 р.

Дара Корній «Петрусь Химородник»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – фольклорне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре



Дара Корній. Петрусь Химородник. – Вінниця : Теза, 2016. – 256 с.

З давнини химородниками в Україні називали чаклунів, і сьогодні це слово дає певний присмак архаїки, незвичайності, інтригує.

Дванадцятирічний Петрусь живе не в наші часи, а в козацьку добу. Його батько подався з козаками визволяти з турецької неволі бранців, і сам потрапив у полон. Його мама важко працює, щоб прогодувати себе і сина. Його тітка – зла і жадібна, бо так і не вийшла заміж. Мама любить сина, тітка племінника терпіти не може, і це взаємно.
"Тітка Олена – мамина сестра. Така капосна, що ну! Зовні сестри ніби й схожі: обидві кароокі, ставні, чорнобриві, білолиці... Проте вдачі різної. Тітка Олена – гостра, як лезо шаблі, неспокійна, як грозове літо, й жадібна, як суха земля на воду. Про неї баба Орина каже: "Всім по сім, а мені таки вісім". Мама Ярина ж навпаки – лагідна, як весняне сонце, погідна, як літня днина і щедра, як волинська земля" (С.6).
І таких опозицій у творі багато – якщо десь є чорне, то обов’язково знайдеться біле, якщо хтось коїть зло, інший робить добро. Не все однозначно, та конфлікти досить спрощені, щоб бути зрозумілими дітям молодшого шкільного віку.
Головна негативна героїня – Мара, яка уявляється чудовиськом, що прагне влади над світом і для того хоче вкрасти з неба сонце. Для того їй потрібен Петрусь із його даром химородника, щоб зірвати чарівний квіт папороті. Про неї кажуть: "Всім відомо, Марі на будь-які закони начхати – прадавні вони чи недавні" (С.77). Це не зовсім відповідає міфологічній дійсності, бо в нашій міфології всі божественні персонажі підкорюються законам рівноваги і не є однозначними ні в минулому, ні в сучасному. Але так зазвичай спрощують зло у казках, тому з точки зору сучасного кінематографу (там таке спрощення зустрічається найчастіше) це цілком нормально.
У творі багато фольклорних і міфологічних персонажів. Головними є домовик Дрім з будинку Петруся (до речі, у цього домовика дуже цікаве минуле, він багато кого навіть із язичницьких богів особисто знає) і Лісовик (вони настільки цікаві, що про них я б почитала окремі історії, де немає Петруся). Ще з’являються або згадуються нічниці, пічник, злидні, покутник, дворовий, спориш, хлівник, лісовик, блуд, перелесник, перестрічник, літавиця, болотяник, скарбник, чур, лоскотяниця, лякливиця, водяник, русалки, мавки, вовкулаки, перевертні, дурнуватий двоголовий змій з головами на ймення Злотко і Гнилко та інші. І кожний персонаж коротко характеризується. Згадуються і боги, як то Жива, Стрига, Сокіл-Рід, Сварог, Ярило, Купайло, Світовид, Коляда, Перун, Дажбог, Велес, Лель, та сама Мара, чорнокоса синьоока красуня, богиня смерті і зими, чиє біле вбрання зіткане зі сніжинок. Нині вона зовсім не така, не вродлива і крижана в емоціях і думках...
Сусіди по хутору у Петруся – то самі дівчата, з якими хлопчик потоваришувати не може, а хлопчик, згаданий на початку, більше не з’являється. Тому його щирим другом стає домовик Дрім, який часто ходить по дому у подобі чорного кота. Тому можна сказати, що Петрусю судилося стати химородником, як і його пращурам, й у людському товаристві він зайвий.
Особливість свого хлопчика розуміє і мама:
"Ярина несамовито бігала лісом, шукала сина. Може, задрімав десь під кущиком чи замріявся. З Петрусем таке іноді траплялося, бо він у неї особливий, сприйнятливий. Вміє чути те, на що інші ніколи не звертають уваги: шепотіння трави, мову вітру, жеботіння води. Допитується частенько: "Мамо, я чую, як вони розмовляють, сваряться, тішаться, але не розумію їх. Чому?" (С.54).
Раніше люди знали ту мову, та "захотіли бути мудрішими та дужчими й забули" (С.54). Петрусь не даремно дивується, підсвідомо відчуваючи закони світу: "Чи можна бути мудрішим за сонце та дужчим за вітер?" (С.54).
Його мав би продовжувати навчати батько, та він далеко. Але поки Дрім оберігає свого господаря і друга, навчає його задобрювати духів, зокрема, Лісовика, і дивитися на природу як на живий простір, щільно заселений різноманітними істотами. Він знайомить хлопчика із хатніми і дворовими духами. Це також розвиває здібності химородника. Те, що хлопчик обраний (як у творі кажуть, "позначений", стає зрозумілим майже від самого початку.
На противагу цьому світогляду, який мають і хлопчик, і його мама, виступає тітка Олена, яка глузує з Петра, кажучи, що його частування для Лісовика вночі поїли собаки. Дуже тонко відчуває магічний простір стара баба Торбачиха, яка відає багато.
Хутір, у якому мешкає хлопчик, стоїть на краю пралісу, тобто впорядкованого людьми простору, на межі, за якою починаються дивовижні і небезпечні землі. Петрусь від народження керується своїм особливим світоглядом:
"Тепер Петро знає непевне, що то не зовсім небилиці... Власне, він завжди любив слухати ці оповідки. І ліс видавався йому не похмурим страховиськом, а старим добрим дідом з величезним лантухом дарів за плечима" (С.17).
Тому не дивно, що щойно Петрусь, зачарований співом лоскотяниці, потрапляє у праліс у Гибле болото, все, що з ним відбувається, так чи інакше пов’язане з магією. Тим паче, що це час купальської ночі та кількох діб перед нею, коли відбувається дуже багато магічних подій, а з самою ніччю літнього сонцевороту пов’язано безліч ритуалів, деякі з яких згадуються або й взагалі докладно описані на сторінках цієї книги.
Саме після відвідин Гиблого болота, яке знаходиться так далеко від дому Петруся, він починає бачити незвичайні сни, як той, коли уві сні подорожує, цілуючи сріблястими промінчиками у подобі Місяця сплячу матусю і заглядаючи у вікно в’язниці на чужині, де знаходиться його тато, який втратив надію і майже забув себе.
Це дуже міфологічно. Та й у самому тексті зустрічається немало міфологічних образів і мотивів, як то Перунів Дуб, Калиновий міст, яблука Пізнання з дерева життя, жива і мертва вода з джерел на Замкненому острові, чорні і білі лебеді, які служать Білобогу і Чорнобогу, змії-охоронниці, дерева, які у купальську ніч сходять зі своїх місць і не всі вертаються, чарівна квітка папороті... Поки горить хоча б один купальський вогник, який запалюють люди, світу нічого не загрожує – і це прадавній ритуал, тощо. Розповідається про секрети, як не збитися в лісі з дороги – вдягти взуття "не по-людськи", а щоб розрізняти оманливе – одяг навиворіт.
А можна і на зайці пострибати, якщо на нього тебе посадив сам Лісовик, сховатися під чарівним брилем і вдати, що ти дерево. І якою ж дивовижною є летюча колісниця, запряжена лебедями... Вибратися з лісу живим і не зачарованим хлопчику дуже складно навіть за підтримки своїх нових друзів.
У книзі переповідаються деякі міфи, як то про народження Білобога і Чорнобога, бо у нас дуже цікаве розуміння добра і зла, а вони обоє мають дар творення.
"І сказав Сокіл блакитноокому: "Ім’я твоє – Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що ти створиш у ньому". І сказав Сокіл-Рід чорноокому: "Ти – Чорнобог. Володар Ночі і Пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Скверна. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси без Скверни, лиш тоді знатимуть, що таке життя".
З того часу Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу-Життя утримують, аби Світу не бути поверженому. Білобог – бог денного світла, добра, щастя. Чорнобог – володар ночі, таємничості, сну, відпочинку. Він робить земні предмети невидимими в темряві, зате висвітлює небесні світила (місяць, зорі, сузір’я), вказує душам шлях до Сварги (через Чумацький шлях)" (С.141).
Є і філософія: "Як каже шанований та мудрий Дрім, сонце однаково світить і в нашому краї, і навіть після приходу ночі, але вже на чужині. Рівно дарує свою ласку і людині, і мурашині, і пташині, і грудочці землі, і листочку на дереві, і духам добрим та не дуже, і людям мудрим та лихим" (С.134).
Або для головного героя дещо на виріст: "Ти мусиш вистояти, хлопчику, бо ти по той бік лісу потрібен своїй мамі саме таким, який ти зараз є. Не богом, не покручем, а людиною. Так завжди було, є і буде поміж людьми – влада і статки не роблять слабкого сильним, а жебрака багатим. Темний та світлий бік є в кожного з нас, тримай рівновагу, і тоді жодна папороть тобі не зашкодить" (С.155).
Зважаючи на темп розгортання сюжету (особливо на початку, коли видається, ніби читаєш не художній твір, а словник міфологічних істот), та на відкрите завершення (не все згадане та означене ще збулося), маємо першу книгу циклу. Можливо, далі, коли головний герой і читачі подорослішають, стануть складнішими і випробування юного химородника.
Це цікава казкова історія, яка насправді має слабкий зв’язок з епохою, і могла б відбуватися і в наші часи (окрім порятунку батька з неволі, хоча стати бранцем можна і зараз).
Ще у книги дуже гарна казкова обкладинка.

Висновок: Гарна книга, яка добре сприймається як перша у казково-фентезійному циклі.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар