Анастасія Альошичева «Поні Фіалка і чарівний колодязь»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Анастасія Альошичева. Поні Фіалка і чарівний колодязь. Казка про доброту. – Х.: Віват, 2015. – 32 с.

Це мала бути казка про доброту, а вийшла реклама гламурного життя. Все у цій казці вигадане, хоча, на перший погляд, нібито все гаразд.

У поні Фіалки попереду особливий день – це другий День її народження, коли кожен поні приходить до чарівного колодязя і загадує бажання, так він або вона стають дорослими. Чому поні живуть у Пухнастому лісі, чому у них є такий колодязь і за що вони мають таку ласку, ніхто так і не пояснить. Чому ліс так називається, ми теж не дізнаємося.

У Фіалки багато друзів серед лісових мешканців, у яких вона і запитує, про що б їй попрохати чарівний колодязь. Та в кожного своє, часто досить приземлене, бажання, яке їй аж ніяк не підійде.

Фіалка гламурна, про що свідчать навіть подарунки, які приносять їй лісові звірі: "Чого тут тільки не було: і гребінець для хвоста, і блискучі підкови, й окуляри від сонця для денних прогулянок лісом" (С.5).

А для розвитку якогось таланту чи інтелекту Фіалці хіба нічого не подарують? Це стереотипні "дівчачі" подарунки для стереотипної "принцеси". А серед бажань Фіалки найважливіші два: "скакати швидше за інших коней, щоб ніхто-ніхто не міг її наздогнати" і "ходити в красивих сукнях" (С.8). Останнє бажання навіть сильніше.

Надалі це гламурне бажання підтверджується любов'ю головної героїні до показів мод і модельного бізнесу: "Скільки себе пам'ятала, Фіалка мріяла стати моделлю... Ще маленькою вона часто приміряла мамині намиста й сережки, ходила в її величезних сукнях і чекала, поки їй куплять підкови на підборах" (С.12) – тобто була типовою стереотипною "дівчинкою".

Підіграють їй й інші мешканці лісу, цікавлячись, "коли вже ми побачимо твою мордочку на лісових афішах та в Лісовому журналі мод?" (С.13). І не дивно, що конкурс краси виграє саме Фіалка.

Підготовка до конкурсу наскрізь просякнута нудотним гламуром:

"Пишно вбрані учасниці повсякчас поглядали в маленькі дзеркала, пудрили носики й перевіряли, чи все в порядку з їхнім манікюром" (С.22)

Це і головна героїня в пудрі і з манікюром? Але ж аудиторія книги – дошкільники. Це вже нав'язування моделі поведінки маленьким дівчаткам.

Виголошує ж промову після своєї перемоги Фіалка у цілком "оскарівському"стилі:

"– Дякую всім, хто повірив у мене! Дякую моїм батькам, моєму найкращому другову Стриб-Скоку, моїм друзям за допомогу і підтримку... Але найбільше спасибі я хочу сказати тобі, Квакушо!" (С.28).

Хоча було б дивно, якби добра Фіалка не подякувала тій, чий голос подарував їй перемогу на конкурсі краси.

Читаючи по все це, виникає стійке переконання, що окрім цього модельно-гламурного життя нічого у світі немає, а це погано для розвитку особистості дитини.

Є запитання і щодо образу матері Фіалки, яка поводиться нерозважливо і теж демонструє стереотипні моделі поведінки.

"Дорога до колодязя видалася довгою, копитця Фіалки вкрилися сірим пилом, а сама поні дуже втомилася. Мама зберігала мовчання – вона не хотіла заважати дочці думати над бажанням, хоча й побоювалася, що Фіалка зробить неправильний вибір. Сама ж Роза колись давно загадала, щоб у неї закохався королівський скакун.

І все виповнилося – незабаром після свята в лісі вона натрапила на красеня Нарциса, і він із першого погляду полюбив Розу. Однак красивим Нарцис був тільки зовні – усередині ж він виявився самозакоханим і зарозумілим" (С.14-15).

Це дуже цікавий нюанс, бо ставить багато запитань. То це було не справжнє кохання? І якщо так, то як вони розлучилися? Чи Нарцис її покинув? А якщо не розлучилися, то це батько Фіалки? І як тоді живе їхня родина?

Та на жодне з цих запитань відповіді у тексті немає. І це безумовна вада твору, бо у казці для такої аудиторії умовностей і недомовленості бути не може.

У творі ще є стара жаба Квакуша, яка живе на болоті. Жаба була дуже самотня. Настільки, що вирішила скористатися чарівним колодязем для поні і впала униз. А мала Фіалка замість свого бажання вирішила допомогти жабі, щоб у тої з'явилися друзі. Це також вкладається у стереотипний образ "доброї принцеси", яка всім допомагає.

Хоча насправді це дуже гарний вчинок. От якби ще це стало основною сюжетною лінією, а не показ мод. Через засилля цієї моди та інших дрібних деталей твір сприятиме розвитку стереотипів.

І хоча мова йде про поні, але у творі не дотриманий головний казковий закон: коли пишеш про тварин, які схожі на людей, не забувай, що пишеш про тварин. Тому у книзі замість попон сукні, а якось у поні з'являються "руки" (С.29).

А закінчується твір відверто пафосно і, щиро кажучи, не зовсім логічно:

"Відтоді спливло чимало часу. Та й досі поні від покоління до покоління передають старовинну легенду про те, що після того пам'ятного випадку чари з колодязя геть випарувалися і розлетілися по всьому світу. І тепер вони живуть... у душах. Але тільки в тих, де є місце дружбі, любові та співчуттю" (С.31).

Гарно виглядає, але... То виходить, що жаба таки зіпсувала той колодязь? І мені шкода ту "старовину", де проводилися такі конкурси краси.

Висновок: У цій книзі багато "дорослого", що межує зі стереотипами, а також банальні гендерні стереотипи, тому я б радила дорослим бути з такими текстами обережними.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Тетяна Гордієнко "Перший бал для фіалок" - http://www.barabooka.com.ua/pershij-bal-dlya-fialok/

"Поні та жаба, від яких не відірвати очей" - https://zik.ua/zmi/bbc/2015/10/28/151028_book_2015_review_shokalo_alyoshycheva_ms_12463