Олег Чаклун «Мікробот»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – фантастична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Олег Чаклун. Мікробот. – К. : Фонтан казок, 2016. – 64 с.

Перше, про що я подумала, подивившись на цю книжку: у моїх улюблених фіксіків з’явилися брати і сестри! І не лише – тут навіть дітей двоє! Клас!

Згодом виявилося, що дітей звуть на "англійський манер" – дівчинка Амелія і хлопчик Пітер. От хіба не могли вони бути Оксанкою і Петриком? Але ні, так же нібито прикольніше.

Жовтий мікробот прилетів не землю у метеориті (і тут хочеться передати привіт "Трансформерам"). Він каже, що потрапив у хмару пилу, і так навколо його корабля утворилася метеоритна оболонка. Звісно, маю сумніви щодо такої проекції формування перлин на космічні метеорити, але хай. Припустимо, що десь так може бути.

Сам Мікробот – маленький робот. Маленький не тільки за розміром, але й за віком, бо одразу згадує про своїх батьків, які можуть непокоїтися його зникненням.

Але що ми бачимо далі? Ну його, той зламаний космічний корабель і тих батьків. Гайда гратися! І в тому і діти, і Мікробот солідарні. Позмагатися у швидкості з балакучим автомобільчиком – значно важливіше, хто ж сперечається?..

Далі ж починається сюрр. У їхньому містечку дати раду зламаному кораблю не можуть. Треба їхати до країни Швейландії "на узбережжя Сапфірового озера, де у великому замку мешкає майстер Сульфеджо" (С.16). Питання про батьків, які відпустили своїх дітей у далеку подорож, взагалі не стоїть.

Як про таке кажуть? Кіч? Щиро кажучи, мене пересмикнуло.

Дуже швидко виявляється, що привітний "охайний дідок у красивому костюмі з краваткою" (С.16) – це "космічний лиходій Сульфур, який ламає чужі ракети і псує планети" (С.20). Він багато років чекав когось із космосу і прикидався добрим.

Типова мультяшна логіка з мінімумом героїв без минулого, але для гарної книги вона згубна.

Сульфура здолали батьки Мікробота, вистрибнувши ніби чортики з табакерки, коли були потрібні.

У другому розділі Мікробот приводить на Землю своїх різнокольорових друзів-мікроботів, які можуть утворювати великого робота Веселку (привіт-привіт з мого дитинства від мультсеріалу "Вольтрон – захисник Всесвіту", який, до речі, ішов по телебаченню в парі з "Трансформерами").

Причина їхньої появи – на Землі гарно гратися у хованки, і більше нічого.

Третя частина книги – це мініповість "Незвичні хованки", найцікавіша з усіх. Мікроботи вже награлися всюди і в космосі, і на Землі, то шукають, де б їм іще пограти. І таке місце знаходиться – у казці. Чарівник, який може провести їх у казку, знаходиться поряд – у сусідньому лісі, де останнім часом стаються дива.

Радісні мікроботи прямують до того лісу і на тривалий час про дітей забувають взагалі як роботи, так і читачі.

У чарівника біда: він щось начудив у своїй казці і не може того виправити. Допомогти можуть тільки сторонні, і мікроботи, звісно, погоджуються порятувати казковий світ.

Й от те, що відбувається з мікроботами у тій казці, справді цікаве, бо "гарну казку насправді можна лише пережити, а не написати" (С.37). Вони мають віднайти натхнення чарівника, який паралельно є і письменником. А для цього розгадати загадку, чому у казковому світі все стало "не так", і, наприклад, дракон поводиться як цуценя, а хлоп’я має силу богатиря. Розгадка ж прихована у покинутому замку з багатьма небезпеками, що дуже нагадує комп’ютерний квест. Особливо коли доходимо до рівня з павуками, які вміють користуватися викрутками і плетуть магнітне павутиння, та монстра-ведмедя, який є античарівником, створеним чарівним дзеркалом.

Останнє нагадало мені один відомий закордонний твір, але тут радше маємо збіг щодо дзеркала, яке специфічно впливає на того, хто у нього подивиться.

І ще мені було образливо за дітей: вони майже в усіх сценах пасивні, а вся увага акцентується на Мікроботі та його компанії. На відміну від уже згаданих "Фіксиків", де хлопчик є головним персонажем, бо він найближчий до дитини. У Пітера й Амелії є два режими життя – "гратися" і "допомагати". Може, це вони насправді роботи?

Якщо ви гадаєте, що мікроботи допоможуть дитині досліджувати світ, то облиште ці надії. Ніякої пізнавальної функції, на противагу фіксікам, мікроботи не виконують.

Висновок: Хоча у цій книзі і є непогані сюжети, але в цілому мене не полишало відчуття вторинності. Це ще одна книга, завдяки якій можна лише розважатися.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:

Юлія Юліна "Гарну казку можна лише пережити" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/05/04/090615.html

Юрій Телець "Макропригоди Мікробота" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/05/13/085159.html

Уляна Литвинець "Сучасні казки про роботів" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/06/22/091801.html