Оксана Небесна «Ойкумена»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – філософська казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – дуже добре

Оксана Небесна. Ойкумена. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 48 с.

«Ойкумена» являє собою збірник філософських казок, оригінальних, яскравих і глибоких. Досить рідко можна зустріти нині в Україні настільки нетипові й гарно написані твори.

Одразу хочу зробити зауваження, яке, певно, більше стосується упорядників. Хоча це й збірник, а всі твори мають філософсько-притчове спрямування, але вони для різної аудиторії. Якщо оповідання «Казка про скрипаля» та «Ойкумена» будуть більше цікаві читачам середнього шкільного віку, то «Пригоди сонячних братів» більше звернені до молодшої шкільної аудиторії. Подібне розшарування базової аудиторії не йде на користь книзі, але не зменшує цінності та оригінальності кожного окремо взятого твору.

Отже, про твори. «Казка про скрипаля» за своїм духом європейська і зайняла б гідне місце у якомусь збірнику середньовічних казок. За сюжетом старий скрипаль, який був великим майстром, створив надзвичайну скрипку, яку не знав кому віддати, бо не зустрівся йому гідний такого дарунку. Тому скрипаль покладається на волю долі, кладе скрипку у дорогий футляр і віддає річці.

З води скрипку дістає винар, який не наважується на ній грати, але, зачарований красою насамперед футляру, лишає цю річ собі, не знаючи її цінності, та хизуючись нею перед іншими, виставляє інструмент на подвір’ї свого будинку у місті Скрипалів – щоб ним могли помилуватися люди і позаздрити його багатству.

Головний герой казки чує, як плаче скрипка, якої не торкаються людські руки, а на ній грає лише вітер та сонячне проміння. Цьому хлопцю призначена чарівна скрипка, вони пов’язані, і тому молодий скрипаль краде інструмент і грає на ньому.

Як у справжній казці, світ скоряється таланту скрипаля і голосу його інструменту. Але сила ця надто дика, хлопець не може її контролювати і спрямовувати. Він втрачає інструмент, сам ледь не гине, а скрипка опиняється в лапах лютого змія. Стається те, чого ні за яких обставин не можна було допустити.

Важкою буде перемога над цим злом, яке за будь-яку ціну потрібно виправити, і потребуватиме цей двобій не лише сміливості, але й жертовності та сили духу. Одним словом, дуже сильно написано.

Друге оповідання «Ойкумена», яке й дало назву книзі, не поступається першому у глибині. Воно також європейське і міфологічне. У царя Валтазара та його дружини Глорії, які вже мають шість доньок, народжується сьома дитина, яку називають Ойкуменою. Кожній дитині волхвами-мудрецями дарується чарівна амфора, якою має опікуватися дівчинка. Від того, наскільки гарно буде поводитися юна царська особа, залежить і добробут країни.

Звісно, Ойкумена, як наймолодша, вередує і живе так, як заманеться, а до чарівної амфори їй байдуже. І це не лишається без покарання, зрештою дівчина стає вигнанкою, сама втікає з палацу. І подальші випробування за межами такого комфортного світу, зміни у свідомості героїні, спокутують її провину, й Ойкумена стає дружиною Володаря Неба, як і було заповідано.

«Пригоди сонячних братів» – невеличка повість про двох промінчиків Тео і Тіо (Теодора і Тіомона). Хоча вони і брати, але дуже різні. Тео прямий, сміливий, я б сказала, що він екстраверт. Тіо – типовий інтроверт, але він теж щирий, хоча й не має лідерських якостей.

Промінчики вчаться у Сонячній школі, вони ще маленькі, але мріють залишити рідну домівку і помандрувати Всесвітом. Таємно брати летять на Землю, не розуміючи всієї небезпеки такої подорожі. Поки літо, немає чого непокоїтися, але взимку... Взимку можна й загинути.

На Землі брати знайомляться з багатьма казковими істотами, олюдненими стихіями, розумними тваринами, птахами, комахами. Їхнім другом стає літній вітерець Легіт. Протягом тривалого часу їм зустрічаються мудрий пугач, їжачок Уф, бджолина королева-матінка Дзія, придворна миша Піпо. Люди тут теж є, і вони різні: розпещена принцеса, заглиблений у досліди астроном. Кожен із цих героїв бере участь у долі братів-промінчиків, але по-різному. Принцеса ледь не згубила Тіо, якого вважала блискіткою і своєю прикрасою, а миша Піпо допомагає Тео, ділячись із ним зерном, в якому сховане життєдайне сонце.

Сила світла і життя та життєва енергія, завдяки якій існують усі, є основною ідеєю твору. Не можна брати чужу енергію лестощів: вона згубна, фальшива, і ледь не коштує життя одному з братів. А чистої енергії сонця так мало взимку. Дружба – теж різновид цієї чистої енергії, і це видно у тому, як ставиться до промінчиків вітерець, який і сам ризикує, бо не збудував собі дім на зиму, а цей холодний час не для нього...

Багато можна ще казати про ці твори, хоча вони й невеликі за обсягом. Та у всіх казках, зібраних у цій книзі, присутня справжня небезпека, що робить їх дуже реалістичними і виводить за межі дитячої аудиторії.

Висновок: Це справжні казки, цікаві, часом жорстокі, але завжди справжні, щирі та оригінальні. Думаю, що вони будуть цікаві не лише дітям, але й дорослим.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.