Микола Трублаїні «Лахтак»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Микола Трублаїні. Лахтак. – К. : Грані-Т, 2010. – 208 с.

Коли я була мала, то дуже любила пригодницькі історії про сильних, мужніх і шляхетних героїв. "Лахтак" – книга, перевидана кілька років тому, родом із мого дитинства.

Реалістичні повісті, написані за радянських часів, мають свою особливу, деталізовану, максимально реалістичну, натуралістичну стилістику. У них "наші" – порядні, розумні і круті, а "чужі" (часто це ще й представники західного світу або американці) – повна протилежність "нашим". Такі обмеження накладає на літературу ідеологія, це зрозуміло, але в "Лахтаку" цей вплив мінімальний.

Місце дії – північні моря, час – минуле століття. Назва корабля – "Лахтак" – це одна з назв морського зайця, якого ще називають бородатим тюленем. І хоча тюленя ми часто уявляємо вайлуватим, насправді він ще той хижак півночі. Не все так просто і з кораблем, який має таку назву.

Починається твір з того, що пароплав "Лахтак" потрапляє в шторм. Сам корабель не зазнає серйозних ушкоджень, але втрачено частину команди – хтось залишився на острові, хтось у шлюпці, яку хвилі відносять далеко в море. Серед зниклих капітан і радист. І, як це часто буває, живими вважаються лише ті, хто зостався на борту, бо доля зниклих невідома.

Команда, яка залишилася без капітана, проявляє неабияку самоорганізацію, чим показує, наскільки не ієрархічно сприймає світ. Бо коли було б інакше, зникнення керівника стало б вироком для всіх на борту, і це теж важливий досвід для розуміння не лише цих людей, а й самого себе. Тому серед команди "Лахтака" панують взаємоповага, дисципліна і дружба.

"Лахтак" шукають, та холодна полярна ніч і тиша в радіоефірі знижують шанси на порятунок. Без додаткової інформації ніхто точно не передбачить, куди занесло "Лахтак", – на північ чи на південь. Окрім того, мало хто вірить, що корабель зможе вижити посеред вкритого кригою моря, як мине час, його запишуть у реєстр загиблих суден. Крижини, серед яких затирає корабель, – страшна сила, а нещасливець, який потрапив у крижану пастку, майже завжди приречений. Команда "Лахтака" теж це розуміє, тому всім чоловікам треба подолати свої страхи і сумніви, задіяти всі усі знання і вміння, бо тільки разом вони зможуть пройти випробування.

Критична ситуація проявляє найкращі і найгірші людські риси. Тому не дивно, що найслабші члени команди, які думають лише про себе, за першої-ліпшої нагоди залишають корабель, який вважають приреченим, обкрадають команду і тікають в нікуди. Це не стало новиною, бо і раніше ці люди прославилися пияцтвом, контрабандою і розкраданням майна, а на "Лахтак" потрапили випадково через недобір у команді. На що вони сподіваються, тікаючи? На удачу і залишені на стоянках дослідних експедицій припаси.

З іншого боку – ті, хто залишився, вже герої. І це спільна риса для всіх чоловіків на "Лахтаку". Вони живуть, думають, відчувають як герої. Це не перебільшення, а справжня реальність, бо саме такими стають гідні люди за подібних умов.

Таке можна бачити і в наші часи, коли постає потреба захищати Батьківщину, відстоювати свій вибір і майбутнє, обирати вектор розвитку держави. На щастя, настільки складні ситуації випадають на долю не кожного покоління.

І в цьому контексті деяка ідеалістичність тексту "Лахтака" цілком виправдана і зрозуміла.

На противагу цим образам виступають "не наші" норвежці, чий корабель теж зазнав аварії, і люди змушені переживати зиму на острові, не нанесеному на мапу. З появою чужих у серцях багатьох персонажів оселяється недовіра, бо людина може піддатися спокусі, наприклад, стати мисливцем на коштовного песця, і зрадити. Хтось за гроші, хтось з якихось особистих причин... І це теж випробування, яке потрібно пройти команді "Лахтака".

Одна з тем твору – налагодження комунікації між тодішнім радянським і незрозумілим західним світом. Не всі іноземці погані, але зрозуміти це можливо лише тоді, коли починаєш спілкуватися. І ось тут на заваді стоїть і мовний бар’єр, і відмінності у світогляді.

Якщо подолаєш це, знайдеш нових друзів і однодумців. А якщо засумніваєшся, завжди знайдеться негідник, який скористається відсутністю спілкування і використає це на свою користь. Такі негідники у творі також є.

"Лахтак" – це не лише проза про сміливих першовідкривачів, часом це справжній бойовик, бо за своє життя і життя друзів доводиться боротися не тільки з невблаганною природою, а й з іншими людьми, для яких життя інших нічого не важить.

І ще одне випробування для кількох десятків людей, відрізаних від світу, – не втратити себе, не з’їхати з глузду від одноманітності і невизначеності. І тут у пригоді стають і книжки, і шахи, і музика, і дискусії... Мистецтва, захоплення та наука рятують загублених серед крижаного полотна від самих себе. Цей досвід згодом, імовірно, буде використаний і під час міжпланетних перельотів.

Вітер, сніг, мороз, непроглядні тумани, північне сяйво, полярна ніч і перші промені нового полярного дня, крижане темне море і страшний рев крижаного валу, що йде морем і стискає кригу... Описи настільки реалістичні, що іноді ввижається, ніби бачиш те, що й герої твору, і відчуваєш зиму, в якій живе команда "Лахтака". Темрява полярної ночі кличе, спокушає іти по кризі до самого полюса, а коли сходить сонце, хочеться танцювати... І це теж глибинні бажання і страхи перед стихіями, сильнішими за людину.

І найпрекраснішим на півночі є прихід весни, перемога над зимою і ніччю, перемога життя:

"Із півдня прилетіли кайри й засвідчили переможний наступ весни. У морі тріскалась крига, на острові темнів і осідав сніг. За кайрами з’явилися гаги, гагарки, казарки, снігова чайка, примітна на снігу лише темними лапками та чорним дзьобом, трьохпала чайка з чорними крилами і рідкісний птах – рожева чайка.

Одного дня сонце зійшло над обрієм і більше не зайшло. Воно кружляло по небу і, наближаючись до півночі, все нижче схилялося до обрію" (С.184-185).

І хоча подібне важко уявити людям, які живуть в інших широтах, але згадайте, наскільки довшими стають сутінки, коли переміщаєшся на півсотні кілометрів на північ, й у сприйнятті все стане на свої місця. Хоча уявити майже завжди туманне літо Арктики ще складніше...

Дуже часто здається, що дивишся фільм, а не читаєш книгу, що є нетиповим для радянських книг, але дарує творам того часу довге життя. І цьому не заважають типові радянські реалії, як то створення стінгазети для налагодження контакту з норвезькою командою, що іноді проявляються в тексті.

Холодний подих півночі, п’янкий смак небезпек і пригод – все це досі можна пережити завдяки цій книзі, написаній понад вісімдесят років тому.

Висновок: Хоча твір написаний давно, він і досі залишається одним із найкращих прикладів реалістичної пригодницької прози для підлітків.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.