четвер, 2 квітня 2020 р.

Оксана Лущевська, Світлана Балух «Паперова Царівна»



Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже погано


Оксана Лущевська, Світлана Балух. Паперова Царівна. – Х. : Віват, 2016. – 32 с.

Нерідко дітей і підлітків дорослі звинувачують в інфантильності та ескапізмі, втечі від реальності. І найдивніше, що найбільше від цих звинувачень потерпають фентезі і фантастика, бо твори у цих жанрах відкривають цілі світи.
Але сьогодні мені хочеться розповісти не про велетенський роман з ельфами і драконами, а про, на перший погляд, невинну казочку з досить банальним сюжетом.

Головна героїня – Паперова Царівна, не гарна і не схожа на інших. У неї міцна постава, короткі руки, широкі долоні, рідке волосся, зібране у куций хвостик, очі як рисочки, ніс-бараболька, рот-цятка. Царівна носить корону з фольги і пишну сукню з аркуша зім’ятих пожовклих нот.
У неї є дві вродливі сестри, які постійно над нею знущаються і намагаються переробити під себе (як у випадку з фальшивим портретом, де їхня сестра має бути гарною, але зовсім на себе не схожою, чи під час пошиття нової сукні для лялькового балу). Царівна зроблена дівчинкою Лізою з душею, сестри – змальовані з модного журналу, тому навіть не отримали імена, бо Ліза нічого не змогла вигадати. Маркуються й очі, які є "дзеркалом душі": "Блакитні очі сестер були холодні і байдужі, мов у риб" (С.18).
Виникають думки про сюжет, схожий на казку про Попелюшку, і про казку "Гидке каченя". Але, як побачимо далі, сюжет буде розвиватися дещо інакше.
Єдиними друзями Паперової Царівни є кішки Іза і Фіфі, зроблені з серветок. Тобто – друзі не її рівня, а живі в уяві іграшки. На це хочу звернути окрему увагу, бо коли дитина переймає таку модель поведінки, до добра її це не доводить, заважаючи шукати контакт з однолітками.
І хай очі Фіфі – "лагідні і теплі", а очі Ізи – "глибокі і співчутливі" (С.19), але вони коти, і про те неможна забувати.
Паперова Царівна настільки інша, що навіть її смаки не збігаються з усталеними. Наприклад, вона не любить чай, віддаючи перевагу "какао з корицею". Її ж сестри полюбляють ритуал чаювання і бали.
Сестри постійно насміхаються з Паперової Царівни: з її непропорційного тіла, звичок, слів, думок та уподобань. А особливо з її гри, хоча насправді музика є єством головної героїні, що підкреслюється її нотним вбранням. В одному з розділів сестри навіть прагнуть відібрати нотний одяг, щоб грати з нього. Це глибинний міфологічний мотив відібраного єства і життєвої сили, який у творі, на жаль, не розкривається.
Не прописаний добре й мотив творчого обдарування головної героїні. Вона створена людиною, але чомусь здатна малювати тим самим олівцем. Так з’являється її власне піаніно і велика чашка какао з корицею.
На перший погляд може видатися, що книжка вчить негарних та незвичайних дітей відстоювати себе, суперечити іншим, отримувати задоволення від своїх захоплень і талантів, знаходити вихід у великий світ, але насправді це не так.
Протиставлення "живої", неординарної Паперової Царівни і її шаблонних, порожніх сестер було б справедливим, якби Царівна змінила світ навколо себе, знайшла хоча б одного однодумця, реалізувала себе, відстояла свою незвичайність або навчилася бачити у своїх сестрах щось хороше, чим теж зіграла б на свою користь.
Але єдиний з усіх можливих варіантів вирішення ситуації, який ми бачимо у творі, – це втеча головної героїні в уявний світ, який до неї не ворожий. Не змогла впоратися зі своїм життям? То завжди можна втекти у свою уяву, яка до тебе не ворожа.
Про наслідки такої втечі у творі також не попереджають, подаючи її ледь не як панацею від усіх проблем: якщо тебе не люблять і не розуміють, просто відійди й облиш сподівання. Але в реальному житті так не буває. Інших світів для дитини не існує. Це доросла людина може змінити своє життя кардинально, бо вона фінансово незалежна і мобільна. І то не завжди.
А що буде з маленькою дитиною, не задоволеною своєю реальністю? Що їй пропонує ця книга? Втечу в ілюзорні світи? Це останнє, що варто робити. Особливо дитині.
Паперова Царівна тікає з будинку дівчинки Лізи у сад, де знаходить стежку, яка виводить її до річки. Царівна сідає у найбільшу квітку серед латаття, мов у човен, разом зі своїми кішками.
"Який великий цей світ... І в ньому я не буду самотня" – думала Паперова Царівна, доки квітка несла її далеко-далеко в незвідані світи" (С.25) – так закінчується ця казка, але виникає одразу кілька думок.
Щонайперше, висновок про подальшу відсутність самотності у "великому світі" нічим не підкріплений, ані досвідом героїні, ані через авторський текст.
І ще думка... Царівна ж "паперова". Якщо піде дощ, або здійметься вітер і вона впаде у воду, розмокне і загине. Невже Паперова Царівна втекла зі свого негостинного світу насправді у смерть, а цей текст – різновид поетизованого казкового самогубства?
Якщо це так, то це зовсім погано для дитячої літератури.

Висновок: Дорослі, будь ласка, читайте книги для дітей уважно. Не з кожною казкою можна залишати дитину наодинці.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Галина Ткачук "Дві історії Паперової Царівни" - http://www.barabooka.com.ua/dvi-istoriyi-paperovoyi-tsarivni/
Міра Київська "Книжки, що ламають стереотипи про принцес" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/knizhki-scho-lamayut-stereotipi-pro-printses/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар