середа, 25 березня 2020 р.

Марина і Сергій Дяченко «Летючий капелюх»



Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження



Марина і Сергій Дяченко. Летючий капелюх. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001. – 24 с.

Твори для дітей – це особливі книжки. Вони мають бути написані з урахуванням дитячої психології, коли різниця навіть у два роки може впливати на те, яким буде той чи інший текст. Такі твори гарно ілюструються, бо більшість інформації сучасна маленька дитина сприймає все ж таки через малюнок, а не через слово.

Тому найперше, на що звертає увагу читач, – це якість малюнків. У цій книзі з малюнками все гаразд – від обкладинки з чи то переляканою, чи то захопленою козою і летючою тарілкою до внутрішніх ілюстрацій, кожну з яких можна довго роздивлятися.
Щодо тексту, то тут все не настільки безхмарно.
Історія проста: спочатку нас знайомлять з усіма головними героями. Це двоє братів – Гордійчик та Андрійчик, їхній батько – військовий пілот, їхня мама, яка працює у Києві на супер важливому комп’ютері, і дідусь, до якого брати люблять їздити у село.
І це не дивно, бо «...в селі добре. По-перше, там кури ходять не як у зоопарку, а на волі, просто під ногами. По-друге, там молоко не з пакета, а з корівки чи навіть з кози» (С.2).
Логіка зрозуміла, хоча не дуже віриться, що в міському зоопарку десь ходять кури. Але то таке.
І ось у тому селі й починаються дивовижні пригоди кози та двох хлопців. Вкрали нещасну козу Ізабеллу злі зелені чоловічки, щоб проводити над нею страшні досліди. А заразом із козою хлопців та собаку прихопили.
Зрозуміло, що ніхто не дав образити нещасну тварину, а в рятувальній операції взяли участь не лише батьки головних героїв, а ледь не всі військові країни. Зелені чоловічки залишилися ні з чим і полетіли подалі від нашої планети.
Стандартно, хоча іноді смішно. В цілому, твір шаблонний: дурні інопланетяни, круті «наші», банальні ходи, частина з яких взагалі логічно не обумовлена. Як, наприклад, розмова дітей інопланетною мовою, яка складається з вигуків, як то «О-мо-мо!», «А-ра-ра!», «У-гу-гу!».
А от що мені реально сподобалося, наскільки гарно разом спрацювала дружна родина: сміливі брати, які не побоялися інопланетян; розумничка мама, яка може завдяки своєму супер-комп’ютеру навіть у мережу чужого корабля пробитися; щирий українець батько, який прилетів на допомогу.
Ви тільки подивіться на його літак: «Ніс гострий, крила, як у коршуна, а на кабіні лев золотий намальований. І прапор український з тризубом» (С.17).
Щоправда, українською не «коршун», а «шуліка», але на сюжет це не впливає, та мене як читача засмучує.
Цей твір, на мій погляд, був би гарною основою для гумористичного мультфільму, а от у текстовому вигляді він сприймається радше як монолог гумориста з місцями-прогалинами, розрахованими для сміху великої зали, а не як повноцінний художній твір.

Висновок: Хоча ця історія написана досить добре, не можу сказати, що вона мене захопила. Мені не вистачило глибини і справжньої, а не мультяшної, метушливої динаміки.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар