Олександр Есаулов «Щурячий підступ. Справа №6»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницький детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Олександр Есаулов. Щурячий підступ. Справа №6. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2015. – 160 с.

Ти крутий детектив. У твоєму доробку вже півдесятка успішно розкритих справ. Та раптом усе твоє життя вмить змінюється. Здається, що весь світ проти тебе, і ніякий розум не допоможе виправдатись у злочинах, які ти не скоював. Кожен день здається найгіршим у житті, та це не так, бо наступний день ще гірший від попереднього.

У цій книзі все буквально перевертається навпаки, бо жертвою злочинця стає один з найзнаніших детективів Горобинівки – Михайло Мукоїд.

До детективу додається непроста психологія жертви і злочинця, якого можна вирахувати лише тоді, коли зрозумієш хід його думок і мотиви. У здібностях прораховувати ходи наперед злочинець значно перевершує кожного окремо взятого юного детектива, грає на випередження. І поки справи йдуть за запланованим ним сценарієм, боротися з таким майже невловимим злом надзвичайно складно.

Найтяжче вирахувати заздрісника. Ненависть проявляє себе, а заздрість зазвичай мовчазна і завдає удару, коли на нього взагалі не чекаєш. Особливо, коли це заздрість невдахи чи того, кого ненавмисно затуляєш своєю тінню й успіхами. Тому й здається, що підлоту хтось робить просто знічев’я, а не заради помсти за щось.

Єдиним підозрюваним раз за разом залишається Миха, навіть знайомий слідчий сумнівається у його невинуватості. Злочини настільки кричущі, що перекреслюють всі його попередні здобутки – допомогу у розслідуваннях важливих справ, гарне навчання, порядність...

У чому тільки не звинувачують Михайла: у замінуванні школи (щоправда, вибухівку не знайшли, та заняття зірвали), у розлитій ртуті (а ця речовина потрапила у школу насправді, і це не просто якийсь розбитий градусник, а два літри отруйної речовини). Кількість же прикрих випадків, які заважають розумнику навчатися, одразу й не перелічити.

І кожне наступне звинувачення підтверджує істинність попередніх ганебних вчинків, бо проти прямих доказів, як то кажуть, не попреш.

Під такою хвилею дуже важко не захлинутися від безпомічності та образи на несправедливість. І дружбу такі лихі часи теж перевіряють, особливо дружбу і хороше ставлення тих, хто не є надзвичайно близьким, а просто вчиться у школі разом із тобою.

Несправедливо звинуваченого може захистити тільки дружна громада, товариство, бо лише разом ми сила. І сила ця може бути як творчою, так і руйнівною.

«Десятеро – це сила, а десять друзів, які затялися будь-що допомогти другові, – потужна сила. За дві години Горобинівку було поставлено на вуха: всі шукали ртуть. Михові друзі зателефонували своїм друзям і родичам – ті своїм, друзі друзів – своїм друзям» (С.57).

Але для того, щоб розрізнені люди стали товариством, об’єднаним однією ідеєю, люди мають щиро повірити у невинуватість жертви. Було цікаво читати, як із натовпу формується справжній Майдан, але у дитячому варіанті. Навіть міліції дісталося від борців за справедливість... Велика маса людей керується крайніми емоціями і знає як любов, відданість, так і ненависть та жорстокість. Такий прояв людської природи. І все це одразу:

«Учні все прибували й прибували. Вони забігали у відчинені двері по одному, по двоє, а один раз ускочило аж п’ятеро зразу. Всі хотіли взяти участь у незвичайній акції: цікаво ж було покричати щось із вікон, та й узагалі – відчути себе шматочком чогось одностайного, потужного, вільного й непереможного, до того ж справедливого. Крім того, Миху добре знала і любила вся школа» (С.79).

Втратити ж контроль над такою потужною силою надзвичайно легко, і про це також ніколи не можна забувати тим, хто гукає людей повстати проти несправедливості.

Минуле теж згадали... Такого пронизливого образу Радянського Союзу я давно у дитячій літературі не зустрічала.

«Поки переговорники спускались у двір, директор подивився на чергову:

– Тітко Тетяно, а ви тут із яких мотивів?

– За велінням серця, – чергова поклала руку на груди. – Невинний не мусить страждати! Невинуваті – невинні! Чи ви проти, Владиславе Васильовичу?

– Ні, я тільки за.

– Тоді чому ви так дивуєтесь? За моєї молодості такого не було. Тоді кричали тільки «Хай живе...», але щоб ото про невинність? Такого ще не було, тоді навпаки: всі були в чомусь винні...» (С.73).

Ось як відповіла директору проста прибиральниця... Так насправді і починаються революції у свідомості.

А почалося все це жахіття для Михайла зі зниклого зошита з математики... Ще й з того предмету, який мав стати основним для майбутньої професії програміста.

У цій книзі бачимо кілька цікавих вчительських типажів: сувора вчителька математики Логарифма (асоціація за предметом), вчителька історії Конячка (асоціація за зовнішністю, бо висока, огрядна, ходить, «немов цвяхи туфлями забиває» (С.17), але свій предмет вона знає досконало, і дисципліна на її уроках зразкова).

«Всі злякано принишкли – знали, що скласти залік з «Історії України» Конячині вартує вступного іспиту до університету імені Шевченка. Такі покарання в історії школи вже були, і ті, хто їх зазнавав, тремтіли при самій згадці про них. У книжці було безліч дат, імен, по батькові та прізвищ, які Конячина пам’ятала назубок...» (С.18).

Щиро кажучи, а я б хотіла навчатися у такого професіонала, звісно, за умови, що ця людина буде моральною та справедливою.

Не обійшлося і без непрофесійних телевізійників, які з коліс, не розібравшись, роблять з події сенсацію. Певно, десь таки перейшли такі «професіонали» дорогу самому автору.

Окремо читати цю книгу можна, але значно цікавіше перед тим прочитати попередні частини, бо тоді щиро переживатимеш за головного героя, мимоволі ставлячи себе на його місце.

Висновок: Ця історія найбільш психологічна з циклу, вона суттєво відрізняється від усіх попередніх. Тільки дружній компанії до снаги вивести на чисту воду здатного на щурячі підступи негідника.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Володимир Чернишенко "Миха Ватсон і Льоха Холмс" - http://www.barabooka.com.ua/miha-vatson-i-l-oha-holms/