пʼятниця, 24 січня 2020 р.

Наталка Малетич «Щоденник Ельфа»



Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Наталка Малетич. Щоденник Ельфа. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. – 176 с.

«Щоденник Ельфа» – це ще одне вікно у світ сучасних школярів. Судячи з назви, читачів чекає щось, пов’язане з фентезі або з субкультурами, де поціновується саме цей жанр. Але якщо хтось спокуситься на назву, то хочу попередити – розчаруєтеся. Ніякої субкультури чи фентезі у творі і близько немає.

Ельфом називають дівчинку, бо у неї стирчать вуха, щоправда, зовсім не схожі на типовий образ ельфів у масовій культурі. Це остання історія у збірнику. Тому, на мій погляд, назва для збірника вибрана невдало.
Збірник має ще одну системну проблему, яка може неабияк заважати читачам сприймати ці тексті. Всі історії оповідуються від першого обличчя, інколи взагалі не одразу розумієш, хто головний герой – хлопчик чи дівчинка.
Окрім того, не схоже, що ці історії взагалі чимось пов’язані між собою. Їхні герої не навчаються в одній школі чи класі, не гуляють в одному дворі і взагалі навряд знають про існування один одного (за винятком кількох оповідань). Це погано для збірника, особливо такого, де використовується оповідь від першого обличчя.
Проблема також в аудиторії цього збірника. Він виданий таким чином, що його читатимуть учні середнього шкільного віку. Проте далеко не всі історії варто читати настільки юній аудиторії, особливо ті, де герої закохуються. Але збірник скомпоновано так, що перші історії чітко орієнтовані на 5-6-ті класи, а ті, які варто читати з 14 років, сховані всередині і наприкінці.
На тому зауваження щодо тексту та його оформлення особисто у мене закінчуються і можна заглибитись у тексти.
Кожна історія відокремлена, має зав’язку, розвиток подій, кульмінацію і розв’язку. У кожній історії показана якась модель поведінки, ситуація, яку треба вирішити. Ситуації лінійні і не переобтяжені психологічно, рішення зазвичай прості та дієві. У складних ситуаціях, які конче потребують вирішення, бо зав’язані на соціальні проблеми, на жаль, відкриті фінали.
Підлітки навчаються спілкуватися, бути відповідальними, чуйними до інших, не красти, та більшість історій темна, з надривом. Особливо це стосується другої половини збірника.
Для порівняння: наприклад, яка це біда, якщо разом із новеньким велосипедом втрапив в аварію, але значно сильніша травма, коли довідуєшся про вбивство догхантерами собаки, яку тривалий час підгодовував у парку.
Разом із героями читачі не лише навчаються, але й грають у снігові війни, беруть участь у шкільному балі і відгадують, хто ховається під масками, прогулюють школу, відчувши, як це – прожити кілька днів без пильного нагляду батьків, а це ще той досвід;
Головні теми книги – традиційні.
Звісно, це перші симпатії, коли, наприклад, хлопчик поцілив у дівчинку сніжкою, розбив їй окуляри, вибачився, щиро хотів виправити ситуацію, а після цей випадок зблизив їх. Або, коли дівчина допомагає хлопцю мити у «кафешці» посуд, щоб відробити борг, бо їхні спільні «друзі» замовили забагато під час святкування дня народження. Чи коли інша дівчинка, котра боїться виступати, знаходить підтримку в хлопчику, який постійно вигулює собаку біля її музичної школи і стає її публікою та другом. А якось якщо тихий школяр зустрівє сміливу дівчинку, яка не лякалася пірнати у глибоку річку, та впізнав у ній подругу свого дитинства, але між ними тепер не лише дружба та взаєморозуміння.
І цілком природно, що «коли розповідаєш про такі речі, то вони чомусь видаються смішними. І банальними...» (С.129), але від того не менш важливими. І чи може бути банальним перший поцілунок зі смаком яфини, коли забуваєш, що «вмієш дихати» (С.130)? У ще одній історії цілунком скріплюють взаєморозуміння і любов до класичної музики.
В іншому оповіданні поцілунок має неприємний смак пива, і дівчина не може дихати, а якби вона вподобала б такий французький поцілунок та подальші пестощі, то в квартирі хлопця переглядом комедії це побачення б не закінчилося.
Ще одна важлива тема – спілкування. До кожного з оповідань, де вона присутня, можна поставити якесь запитання: «Чи добре, коли клас став на бік скривдженого й оголосив кривднику бойкот та як усім вийти з цієї ситуації приниження?», «Чи ти готовий віддати гроші, які збираєш на омріяний смартфон, щоб допомогти другу, в якого зламався велосипед?», «Чи може замінити віртуальне спілкування у соціальних мережах реальне, і як інтернет може вплинути на життя поза онлайном?», «Як ставитися до дитини з інтернату і як такою дитиною бути?», «Як зміниться життя всієї родини, коли хтось із батьків захворів та потрапив до лікарні, або коли в родині з’явиться ще одна дитина?» та ін.
Є складніші варіанти. Наприклад, як поводитися, коли маєш між святкуванням свого дня народження з рідними і з друзями за межами дому обрати друзів і «кафешку» та чим така відмова від рідних може обернутися. Жити за шаблоном не варто, особливо якщо ти розумний, бо завдяки стереотипам, називаючись друзями, тебе будуть використовувати непорядні люди чи просто любителі порушувати правила. Це теж той досвід, який має набути підліток.
Важливе для підлітків і самоствердження, що може реалізуватися як негативно, наприклад, коли однокласниця вкрала чужу листівку і видала її за свою, або позитивно, коли хлопці грають у детективів, навчаються звертати увагу на деталі і насправді потрапляють у ситуацію, де мають змогу врятувати людину з інсультом.
Складне оповідання негативного характеру про те, як «ботаніку», якого обзивають очкариком та зубрилкою, можливо змінити свій статус і чи варто для цього відповідати на образи силою. І цілком позитивне – про «ельфійські» вуха, що з вади перетворюються на оригінальну ознаку та ще й стають ниточкою до минулого, до померлої від хвороби сестри, чий щоденник знаходить головна героїня.
Ще один варіант самоствердження через протиставлення знаходимо в оповіданні «Біла мама», де головна героїня ображається на батьків, не бере слухавку і ховається у свого безвідповідального товариша, який любить посмакувати пиво. Посивіти за одну ніч від такого стресу – не найгірше, що могло трапитися з мамою. І це страшний шок: дізнатися, що у тебе був братик, який загинув через нещасний випадок, і саме це є причиною надмірного батьківського контролю, який так дратує підлітків. У шкільному віці легко переплутати свободу з безвідповідальністю та егоїзмом.
Самоствердження також реалізується у протиставлення захоплень реального світу, як то, наприклад, плавання, музика, спів, вивчення іноземних мов, плетіння на спицях, і «сидіння» у «ВКонтакті», і добре, що реальність таки перемагає, як і має бути. Або й традиційний варіант, коли школяр, який не мислить себе без комп’ютера, змушений поїхати до бабусі в село. Або ще одне протиставлення, яке базується на здивуванні, що хтось із сучасних хлопців може любити класичну музику, бо всі однолітки проводять майже весь час у соціальних мережах, а якщо ти не такий, то отримуєш статус «білої ворони».
Іншого разу тема віртуального світу постає в історії, де школярка знайомиться у соціальній мережі з хлопцем, значно старшим від себе. Зрозуміло, що потенційно це знайомство нічим гарним не закінчиться. Від такого «доброго знайомого» на завжди можна унести ноги.
Та інколи соціальні мережі можуть «здати» свого користувача. Наприклад, завдяки «Фейсбуку» батьки на відстані можуть відстежити, що їхня дитина не пішла до школи.
Опосередковано негативний вплив інтернету проявляється в історії, де хлопчик із неблагополучної родини мучив кота та знімав це на відео, що обурило інших дітей. Та чи немає глибинної причини цієї жорстокості? І вона стає зрозумілою трохи згодом, бо хлопчик так «тренується» на тваринах, щоб убити вітчима, який ображає маму. Зло породжує зло... Та чи можна реально змінити ситуацію? Це запитання залишається в оповіданні відкритим.
Так само має причину жорстока поведінка хлопця, який труїть бездомних собак, бо ті покалічили обличчя його сестри. І тут теж повністю не станеш на чийсь бік.
Одним із найскладніших, я б навіть сказала – утопічних, оповідань є історія під назвою «Хочу сестру», у якій дівчинка захотіла мати дорослу сестру і вмовила батьків взяти дитину з дитячого будинку. Хай ця історія і має добре закінчення, та я сумніваюся, що хтось у ній до кінця усвідомив свою відповідальність за чуже життя, а ще розуміє, наскільки та дитина буде залежна протягом довгих років від того, хто змінив її долю.
Та якщо хтось думає, що поява молодшої сестри традиційним способом – то менший стрес, він також помиляється. Тоді настає «апокаліпсис» (С.131). І найперша проблема, щоб «дитина номер два» отримала ім’я. Тема імені спливає ще в одному оповіданні, де виявляється, що ім’я головній героїні дала її померла від хвороби сестра.
Оскільки частина подій відбувається в школі, то у книзі досить яскраво змальовані образи вчителів. Наприклад, «креативна» вчителька, яка для більшої наочності приносить у клас клубок, щоб показати, як Тесей знаходив вихід із лабіринту Мінотавра. На що головна героїня подумки висловлює сподівання, аби «наступного разу вона не притягла з зоокутка змій, щоб продемонструвати нам, яка на вигляд Медуза Горгона» (С.43). Натомість, інша вчителька може «зіпсувати» свято першого снігу, влаштувавши контрольну. Хоча шкільна тема дуже швидко відходить на другий план.
Тематично та ідейно збірник не утворює систему, тому сюжети сприймаються розрізнено. На основі майже кожного з цих оповідань можна було б розгорнути повноцінну психологічну повість, яку, імовірно, було б набагато цікавіше читати, ніж просто історії зі шкільного життя.
Хочу відзначити, що у збірнику підлітки багато читають. Вони розуміються і на класичній літературі, і на сучасній, особливо тій, що адресована дітям. Серед їхніх зацікавлень можна зустріти твори Марка Леві, Астрід Ліндгрен і «Теплі історії до кави». Таке різноманіття не може не радувати.

Висновок: На жаль, я не побачила чогось особливого у цій книзі, у мене не виникло бажання до неї повертатися. Але поряд з іншими збірниками шкільних історій цей має цілком читабельний вигляд і, напевно, сподобається шкільній аудиторії. Тому головним мінусом збірника є його незбалансованість, коли частина історій адресована школярам, старшим за десять років, а чистина тим, кому уже виповнилось чотирнадцять.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:
Володимир Чернишенко "Як живеться ельфам" - http://www.barabooka.com.ua/yak-zhivet-sya-el-fam/
"«Щоденник Ельфа» Наталка Малетич" - http://vityska.pp.ua/2016/11/25/щоденник-ельфа-наталка-малетич/
Ірина Троскот "Дві хороші новини про літературу для підлітків" (фрагмент) - http://tyzhden.ua/Culture/156861

 

Немає коментарів:

Дописати коментар