Кристина Нестлінґер «Обзивають мене мурахоїдом»

Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Кристина Нестлінґер. Обзивають мене мурахоїдом. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2009. – 220 с.

Кристина Нестлінґер. Обзивають мене мурахоїдом. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2016. – 224 с.

У багатьох дітей виникають психологічні проблеми в школі, але багато тих прикрощів не йдуть ні в яке порівняння з тим, що доводилося переживати головній героїні цієї книги протягом багатьох років.

Марія-Терезія не гарна. Ні, вона потворна, бачити себе у дзеркалах для неї нестерпно. Тому не дивно, що врешті-решт у класі її починають обзивати «мурахоїдом». На противагу, у Тезі є надзвичайно вродлива сестра. Не дивно, що матір любить красуню Софію, вони й зовні подібні, а на іншу доньку у найкращому випадку не звертає увагу. Тезі з дитинства вивчила, що все у житті дістається гарненьким: починаючи від цукерок і закінчуючи всім спектром позитивних емоцій.

Щоб схилити до себе людей, вона має постійно пильнувати за собою й працювати:

«Відтоді невродливій дівчинці стало зрозуміло: щоб стати хоч би для кого любим-милим дівчатком, вона мусить зробити який-небудь чесний, дружній, надзвичайний вчинок! Тоді як її сестра була завжди й для всіх хорошим, любим дівчатком, не ворухнувши для цього навіть пальчиком» (С.32) – яка бридка філософія, та в житті так часто буває.

Нещастя сиплються на голову Тезі, вона безнадійно самотня, над нею потішаються всі, кому не ліньки. І байдуже, що Тезі розумна, має чуйне серце, а в її зворушливі листи можна закохатися. Вона повна протилежність своїй нібито порожній сестрі.

От тільки своє листування з хлопчиком, який так подобається Тезі, вона веде, використовуючи фотографії вродливої сестри. Кохання не виросте на обмані, але те малій дівчинці нікому пояснити. Так само, нікому застерегти від уявних снів, коли так легко замінювати реальність мрійливими видіннями.

Якщо ти нічого не можеш змінити у своєму житті і тільки страждаєш, важко знаходити віддушину. Навчання не сильно допоможе, а те, що Тезі має «добре» з усіх предметів (а чим ще їй займатися?), в якусь мить обертається негативом. Заучок ніхто не любить, окрім вчителів. Для більшості вона – кар’єристка, «мішок чеснот у квадраті», підлизниця та підлабузниця. А що поробиш, якщо це єдина змога отримати бодай крихти людського тепла та доброї уваги? Підказками і шпаргалками любов не купиш... Скористаються допомогою і насміхатимуться далі.

І найгірше стається, коли клас змушує дівчинку обирати між їхнім колективом і вчительським. Це тяжкий вибір і цілком небажаний ні для кого. Правильно – не обирати взагалі, але невідомо, чи вдасться уникнути ситуації вибору.

Клас вирішує покарати вчительку, яка, на їхній погляд, поводиться негарно (хоча це цілком суб’єктивне егоїстичне враження), а Тезі випадково не приєднується до ганебної акції. Однокласники переконані, що вона навмисно не прийшла, обрала сторону вчителів, і бідній дитині взагалі оголошують бойкот.

Яке завершення може бути у такої історії? Часто подібне закінчується трагедією. Була на межі самознищення й Тезі, і добре, що світ зглянувся до неї, даючи можливість зустрітися з людиною, яка мала такі самі проблеми. Тільки, на відміну від Тезі, екстравагантна бабуся Емма замолоду пробувала покінчити життя самогубством.

Не всі нещасні йдуть із життя, але, якнайчастіше, замикаються, черствішають, озлоблюються. Полюбити себе з усіма вадами (справжніми чи вигаданими – не має значення) напрочуд складно. Але тільки через любов можливе порозуміння і подолання проблем, які, здавалося б, неможливо розв’язати безболісним шляхом.

Треба навчитися казати «ні», перестати ховатися від світу й самої себе, піти проти течії. А це непросто... Треба зрозуміти: хто ти є – чарівний ворон чи потворний мурахоїд. Або ще гірше – сіра, пересічна, неоригінальна ґава... Як себе сприйматимеш, таку проекцію і даси у світ.

Хоча повість невелика за обсягом, вона дуже насичена емоційно. Разом із героїнею читач проходить важкий шлях самоусвідомлення й розуміння своїх справжніх талантів. І я дуже радію, що Тезі вдалося виплутатися з пастки нерозуміння і самознищення.

А коли розібрався в собі, виявляється, що й батьки не такі байдужі, і сестра не пустоголова, а життя в цілому добре, якщо правильно до нього ставитися.

І єдиний, хто мені у цій книзі не сподобався, то це Йозеф-Марія, який надто любить обціловувати тих, кого вподобав. Дивний хлопчик...

Висновок: Хоча книга важка психологічно, але її тема актуальна і змушує замислитися і дітей і, особливо, дорослих, над проблемами підлітків. Якщо комусь цей твір допоможе розв’язати власні психологічні проблеми, то, напевно, авторка досягла своєї мети.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Наталка Малетич "Гном у голові, або Про дитячу прозу Крістіне Нестлінгер" (фрагмент) - http://litakcent.com/2012/07/13/hnom-u-holovi-abo-pro-dytjachu-prozu-kristine-nestlinher/