Євгенія Кононенко «Бабусі також були дівчатами»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – психологічний детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Євгенія Кононенко. Бабусі також були дівчатами. – К.: Грані-Т, 2010. – 90 с.

Не зважаючи на жахливе оформлення і не дуже читабельні шрифти у цій серії, повість «Бабусі також були дівчатами» варта, щоб її прочитали. Це не стандартний дитячий детектив, де потрібно шукати скарби чи розгадувати загадки. Навпаки – детектив психологічний, і від розгадки таємниць минулого суттєво може змінитися і нинішнє життя головних героїв твору.

Ліза Лисюк належить до шляхетної родини, більшість представників якої мають великі заслуги перед державою. Тому для дівчини не становить проблеми написати есе «Мій рід» для часопису «Молода еліта України». Але щойно дівчинка починає цікавитися справжньою історією свого роду, а не вдовольняється родовими легендами, ситуація кардинально змінюється.

Ще одна героїня твору – Аліса, донька нової економки. На думку Лізи, вона ніби зійшла зі сторінок заборонених для «молодої еліти» глянцевих журналів. Ця дівчинка вміє користуватися косметикою, вона стильна характером і розкута у поведінці. З нею можна розмовляти про прості речі, про що таємно мріють усі розумні, та через свій високий інтелект самотні, люди.

Аліса і Ліза належать до різних світів. Це красномовно ілюструє вже перший приклад:

«– А скільки в тебе друкованих праць? – питає Ліза Алісу, прекрасно розуміючи, що жодної.

– А скільки разів ти цілувалася з хлопцем? – відповідає Аліса питанням на питання» (С.18).

Ліза до чотирнадцяти років отримувала класичне домашнє виховання, а згодом у гімназії для обдарованих стала відмінницею. І ці здобутки не через кар’єризм, а завдяки тому, що Ліза любить вчитися.

Батьки Лізи – науковці, вони часто працюють за кордоном, залишаючи доньку з бабусею. Щиро кажучи, лячно уявити таке дитинство.

До Аліси в неї взагалі не було подруг. У дитячий садочок Ліза не ходила, у школі спілкуватися їй було важко. І це зрозуміло, бо там усі розумні та обдаровані є не друзями, а сприймаються як суперники. У таких закладах спілкуються здебільше про кар’єру і навчання, радіють поразкам і хибам інших.

Ці діти не мають дитинства, вони цілком дорослі, думають як дорослі і як дорослі висловлюють свої думки. Але живуть за правилами, без справжньої волі й творчості, живуть за інерцією. І я, якщо чесно, сумніваюся, що за таких умов можливий гармонійний розвиток особистості. Хоча на цьому рівні проблематики твір не розвивається, бо він про інше.

Книжки і роздуми допомагали Лізі долати самотність. Звісно, важко уявити в реальному житті ситуацію, коли дитина настільки контрольована й обмежена у спілкуванні своєю родиною. Та хіба розумні підлітки не тікають у книжки, коли книга стає єдиним цікавим співрозмовником? Це типова сучасна ситуація.

Аліса – ураган іншого життя, що увірвався в однакові будні Лізи. Інколи їй кортить позбутися Аліси як подразника, та дівчинці шкода матері Аліси, яка намагається якомога краще виконувати свою роботу. Та чи є Аліса втіленням пошлості та маскультури? Чи є вона тим злом, з яким треба боротися, або спокусою, яку потрібно подолати, щоб стати людиною, гідною своїх пращурів? Усе не так просто, як здається.

От лише чи зможе Ліза, така заглиблена в себе, розлупати свою шкаралупу і відкритися світу?..

Аліса конкуренткою для Лізи не є, та чи стануть вони подругами – досить сумнівно. Це можливо за однієї умови: якщо в них з’явиться спільна справа. Настільки важлива, що розбіжності надаватимуть їм переваги, а не заважатимуть взаєморозумінню. І несподівано така справа з’являється.

Після смерті Марусі, тітки Лізи, дівчинка випадково знаходить старі листи, незрозуміло кому адресовані. Листи явно любовні. Це ж так цікаво і наче безпечно підгледіти за чужим життям, сповненим бурхливих почуттів!

Дівчатка починають розпитувати рідних та знайомих Лізи і швидко вже не можуть зупинитися. Хто та таємнича дівчина, до кого звертається автор листа? Хтось із їхнього роду чи подруга одної з сестер? Чи справжні у листах імена? Чому останній лист не мав відповіді? Чи живий хлопець, який листувався з таємничою Лізою багато років тому? Якщо так, то чи можливо його знайти?

І не можна стверджувати, що відповіді на ці запитання сподобаються Лізі. Вона буде змушена повністю змінити думку щодо членів своєї родини. Все буквально перевертається з ніг на голову. Чи навпаки – нарешті стає на ноги?..

Хоча читати книгу мені було цікаво, часом дратувала надмірна елітарність більшості героїв. Це стосується не лише родини академіків, до якої належить Ліза. Але й, наприклад, Костика, юного письменника. Він настільки талановитий, що складається враження, ніби видавці вже замовили йому книгу про життя підлітків, а йому, нещасному, «бракує сюжетів». Яким би талановитим не був цей хлопчик, якщо друкувався з десяти років у поважних журналах, та, вибачайте, у реальному житті, принаймні, в Україні так не буває.

Висновок: Досить несподіваний психологічний детектив для підлітків дає можливість читачам інакше подивитися на свій родовід і подумати, наскільки неоднозначними є людські вчинки.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Наталя Марченко "Євгенія Кононенко. "Бабусі також були дівчатками"" - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/27