Інга Пфлаумер «Серце гріє»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Інга Пфлаумер. Серце гріє. – К.: Гамазин, 2008. – 400 с.

Часто фентезі дорікають, ніби читання фентезійних книжок спонукає до втечі вді реальності своїх читачів, які ховаються від власних проблем в уявних світах. Там можна уявити себе великим воїном або чарівником, насправді ж бути зовсім не великим, а пригнобленим і самотнім. Та чи не дають такі книжки досвід? Чи не можуть навчити поводитися у реальному світі гідно і сміливо? У цьому контексті мені завжди згадується «Безкінечна історія», яка докорінно змінює кожного, хто її торкнеться, – прочитає книгу і стане частиною цієї історії.

Кожна якісна книга вчить нас і змінює, хоча інколи уроки, які треба засвоїти героям (а часом і самим читачам), досить жорстокі.

Мої думки щодо роману «Серце гріє» і повісті «Фігури з піску» аж ніяк не суперечать уявленням про якісні фентезійні книги.

Фентезі походить від фантазії, саме тому ці твори настільки барвисті. А де барви, там часто присутня магія, що робить події надзвичайно яскравими. Головні герої роману – підлітки, які навчаються у школі чарівництва.

«Чого ми не бачили у тих школах після «Гаррі Поттера» і багатьох переспівів, що з’явилися після нього?» – можете засумніватися ви і взагалі не взяти до рук цієї книги, й будете цілком не праві.

У цьому романі зовсім інша школа чарівництва, і суть насамперед не в принципово інакшому змалюванні магії, чиї закони досить реалістично і зрозуміло прописані. Школа в Ормроні, що знаходиться посеред пустелі, – тільки місце, де відбувається частина дії. І це місце неймовірне. Ормрон захищений від зовнішнього світу магією, тому навіть погода у ньому вичаклована. Наприклад, мешканці міста можуть «проголосувати» за те, якою буде осінь чи зима.

Головних героїв п’ятеро: юна войовниця Тара, яка не володіє магією; м’яка і добра Майя, що походить із давнього роду цілителів; чарівник Нел, таврований міткою демона від народження, і тому хлопець становить для оточуючих неабияку небезпеку; розхлябаний красунчик Грей, який не вирізнявся ніякими талантами, а на важливому іспиті утнув таке, що не під силу багатьом старшим магам, – подолав смугу перешкод повітрям при тому, що смугу зачарували проти левітації; й останній, старший від інших на два роки, надзвичайно обдарований Дарт, про здібності якого в самій школі ходять легенди.

Кожен із них по-своєму особливий, кожен у чомусь вразливий, має слабкі місця, мріє, страждає, сумнівається. Підліткам у будь-якому зі світів потрібно багато чому навчитися, щоб гідно увійти в доросле життя. В Ормроні дорослішання, осягнення себе, розвиток здібностей й опанування майбутньої професії, як і в нас, тісно пов’язані між собою.

І якщо хтось думає, що у чарівній школі немає жодних проблем, а життя чарівника – суцільні пригоди і ледь не феєричне свято, глибоко помиляється. Бо всі проблеми, які є в реальності, починаючи від перших почуттів, дружби, вірності, самопожертви і закінчуючи питаннями вибору для себе і для інших, питаннями життя і смерті, ціни помсти і пробачення, – усе це тут є. Навіть більше, бо роман неначе відчиняє двері у новий, дуже цікавий і великий світ із багатолітньою історією. Я би хотіла прочитати про нього значно більше, ніж роман і повість.

Але повернемося до самого твору. Отже, ці п’ятеро підлітків продовжують навчання. За традицією школи чарівництва після набуття базового рівня підлітків об’єднують у четвірки на чолі із трохи старшим куратором та-веєм. Для останнього така роль є продовженням навчання на наступному рівні. Група вчиться бути командою, навчається один в одного, гармонізується, бо поєднання не робляться випадково, хоча на початку учасникам групи може бути досить важко пристосуватися один до одного.

Є ще куратори вищого порядку, що слідкують за діяльністю груп, які самі й сформували. Вони дають групам різноманітні завдання: від простих і безпечних до надзвичайно складних і непередбачуваних. За деякий час група набуває необхідного досвіду і дехто може бути переведений на наступний рівень навчання або, отримавши професію, повернутися додому чи піти мандрувати.

От тільки інколи діти з таких груп гинуть, а буває і так, що ніхто не доживає до випуску...

Зважаючи на те, що Дарт розуміє свою надзвичайну обдарованість, його ставлення до молодших вкрай негативне. Він не хоче бути їм нянькою, не розуміючи, нащо саме йому потрібно проходити цей етап. Як люди дорослі ми розуміємо, що чим більше обдарована людина, тим жорсткіше з неї життя і запитає. Але підліток такої життєвої мудрості ще не має. Підліток лише вчиться жити...

Найважче ж обдарованому прийняти те, що у команді сила його помножується, що група нібито слабших сильніша за одного найталановитішого. Це той досвід, який повинен отримати кожен, хто може стати лідером, – визнавати силу інших, яка проявляється в здібностях і властивостях, відмінних від твого обдарування.

А ще хтось із цих п’ятьох знаходиться у великій небезпеці, природа якої поки для читачів незрозуміла. Та в кожного є причини, чому саме він може спокуситися забороненим чарівництвом. Тільки ціна за такий вчинок може виявитися непомірною.

На початку твір, щиро кажучи, не захоплює, здається, що перед тобою чергове підліткове фентезі. З перших сторінок іде опис системи навчання із рівнями і званнями: джун-вей – на першій сходинці після опанування теорії у класах, та-вей – після навчання у групі, сото – дорослі чарівники, що входять до адміністрації, дато – п’ятеро найсильніших магів Ормрона тощо. Пояснюються базові закони магії, як то поділ на п’ять стихій, деякі закони енергетичних переходів і важливих заклинань. Цікаво, але нічого особливого.

Підлітки поки теж не вражають чимось незвичайним. Вони сперечаються, хизуються, закохуються, ревнують, сумніваються і страждають від нерозуміння. Тобто поводяться як типові діти відповідного віку. А от далі...

Дуже швидко перестаєш помічати, як твір захоплює, заворожує, не відпускає, причаровує удаваною стилістичною простотою, за якою ховається психологічна глибина. І це зачарування відбувається не тому, що читач намагається розгадати загадку, поставлену на початку: хто ж піддасться небезпечній спокусі, якщо це таки трапиться?..

Просто події розгортаються настільки швидко і часом непередбачувано, що інколи хочеться насварити декого з персонажів: «Та що ж ти робиш?! Нащо так поводитися? А голова тобі навіщо?..»

Так, ті, про кого розповідається у книзі, не ідеальні, не всевладні. Вони можуть помилятися, і помиляються, вони піддаються пристрастям й інколи опиняються на межі життя та смерті. З найрізноманітніших причин. Не лише через власну дурість чи підлітковий максималізм. Буває по-різному...

Вони живуть. І читач разом із ними. І байдуже, що світ не наш, а нібито вигаданий.

Мені не хочеться розповідати безпосередньо про події, які відбуваються у творі, але повірте, небезпек там достатньо. Кожен із героїв має багато можливостей проявити себе, пізнати, ким він є насправді. Життя вчить відповідальності за свої вчинки, розумінню їхньої ціни і наслідків. Не все можливо виправити, як і в реальному житті.

А є ж ще й старше покоління, у якого свої помилки, страхи і переконання. І, хоча старшим у творі відведено значно менше сторінок, та по крупицям збираєш інформацію про їхні життя, щоб зрозуміти, звідки походить джерело сьогоднішніх проблем. Чарівники «хворіють» і на жорстокість, і на жадобу до влади, і на соціальну нерівність, коли один принижує іншого. Вік дає досвід і силу, та не завжди обдаровує мудрістю. Й аж ніяк від віку не залежать щирість, порядність, шляхетність...

Ця книга, як мало яка, показує наскільки безперервним є ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків, оповідає про те, як минуле проявляється у сьогоденні і з нього народжується майбутнє. Минуле може бути фундаментом величної споруди, а може стати тягарем, що утягне на дно інколи не одного, а всіх, хто опиниться поряд.

Долю можливо змінити, від самої людини залежить, яким життям вона житиме, чи знайде свою силу. Залежить значно більше, ніж змушує нас повірити суспільство, де вільні духом люди у кращому випадку без потреби, а в гіршому – небажані і люті вороги.

«Дозволь піщині летіти. Стане вона бурею чи породить новий бархан – це вирішувати піску й вітрові» (С.129).

Часто у книзі з’являється філософія, деякі її фрази хочеться брати за цитати, ілюструючи власні переконання. Та вся ця філософська глибина втілюється у творі таким віртуозним чином, що її легко можуть сприйняти підлітки.

Тут усе по-справжньому, без гри у піддавки. Випробування цих майже дітей, щиро кажучи, не до снаги багатьом дорослим.

У протистоянні ж на вік не зважають. Особливо коли здається, що інших шляхів досягти бажаного не існує.

Та хіба зло перемагають силою й жорстокістю? Чи дасть таку перемогу жертва? Це не прості запитання, на які неможливо відповісти абстрактно.

«Фігури з піску», друга у книзі повість, присвячена зовсім іншій історії, хоча світ той самий. І вона ще більш філософська, ніж основний роман. У цьому творі ставиться важлива проблема: «Кого вважати живим? Хто має право на свободу волі?»

З одного боку, якщо чарівникам вдалося створити життя завдяки своїй майстерності, то вони є його владарями. Життя не справжнє, це, як би сказали у нас, не жива істота, а гомункулус, балакуча річ.

І коли ми приберемо з конфлікту магію, хіба не отримаємо аналог стосунків хазяїна і раба? Тільки у цій ситуації все значно складніше.

А якщо творець недобрий і саме його легше назвати бездушним, безсердечним, мертвою оболонкою без почуттів?.. Як бути тоді?..

Коли ж до конфлікту вступають інші діючі особи, він переходить на соціальний рівень. Із кожною сторінкою ситуація ускладнюється, а єдиної правильної відповіді просто не існує.

Не можу сказати, що повість чітко пояснює суть проблеми і вирішує її, але стільки думок, скільки вона викликає у читачів, не завжди дарують і твори для дорослих. Істина не дається ззовні, вона народжується в людині. У цьому випадку: не на сторінках книги, а в серці самого читача. І тому у кожного вона буде своєю.

Я б могла ще довго розповідати про цю книгу, але такими світами треба мандрувати самому, щоб потім мати можливість обговорити прочитане з друзями і завдяки тому навчитися ще більше.

Кожна гарна книга залишає по собі слід у серці і пам’яті своїх читачів. Від цих творів слід може бути дуже глибоким.

Висновок: Хоча книга написана для підлітків, її особливість у тому, що дорослі можуть читати її на своєму рівні, відчуваючи ще глибше. Я отримала велике задоволення від читання цих творів і залюбки б знову пішла у світ Ормрона разом із вже знайомими героями, якомога більше дізнаючись і про їхнє доросле життя.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Віта Левицька "Пентаграма фантазії" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/661/