Марія Ткачівська «Обережно, діти!»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – дорослі
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Марія Ткачівська. Обережно, діти! – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 240 с.

На обкладинці намальований хлопчик з янгольським німбом, але він ще той вередун і хуліган. Спочатку від нього страждають у дитячому садку, тоді в школі і наприкінці – у селі.

Протягом понад двісті сторінок Марко розповідає нам про своє «нелегке життя». У звернені до читачів йому вісім років. Хлопчик має кішку, мріє про собаку, а його найулюбленіше заняття – грати на комп’ютері. Ще у нього є старша сестра Софійка. Згодом народжується молодша сестра Ліна, така ж некерована, як він сам. Марко спочатку не любить її, а тоді прив’язується.

Батьки Марка багато працюють, і тому майже не спілкуються зі своєю дитиною. Дорослі не роблять нічого, щоб змінити ситуацію на краще. Їхня поведінка для всіх норма.

Марко багато часу проводить із дідусем, разом із яким дивиться телевізор. Це пояснює, чому в голові у цієї бідолашної дитини стільки рекламного непотребу.

От тільки з рекламою вже починаються проблеми, бо вона швидко змінюється. Хоча твір вийшов у 2013-му році, за своїми реаліями він застарів майже на десять.

Одразу після представлення Марко розповідає про свої думки і почуття під час вагітності його матері та момент народження. Він дуже мудрий, значно мудріший за більшість дорослих, але чим далі, тим дурнішим стає герой, тим частіше може схибити. Особливо це стосується третьої частини, де Марко їде у село, а основою гумору стає специфічний сільський сленг і відмінності у досвіді дитини міської і сільської.

«Мудрість від народження» особливо дивує, зважаючи на те, що від перших днів (а то й до народження!) у дитини в голові купа гендерних стереотипів. Треба зауважити, що стереотипи набуваються під час соціалізації, від суспільства, і не є генетично закладеними. Подібна гра на користь стереотипів сприяє їхньому утвердженню в реальному світі, а це дуже погано.

Ще в утробі Марко протиставляє себе, «крутого хлопчика», дівчаткам. За його логікою, дівчатка від цукерок не ростуть, а хлопчики ростуть, і тому мамі під час вагітності хочеться солодкого, бо його бажає ненароджений син.

Він не одразу плаче після народження, бо «то лише дівчата розпускають нюні» (С.12). Дівчатка народилися для того, щоб стрибати на танцях, хлопцям же треба чогось серйозного, як, наприклад, бокс чи футбол (С.38). Він звідкілясь «знає», що «дівчачі» парасолі – червоні та рожеві, а його зелена – справжня чоловіча (С.42). Жінки схиблені на одязі і не можуть визначитися, що вдягти (С.101), «всі жінки реагують на шмаття» (С.102); жінкам притаманно хизуватися своїми подарунками (С.108), машини – то не жіноча справа (С.157), а, наприклад, ловити рибу – чоловіча (С.217), і таких моментів у творі безліч.

Деякі думки Марка подаються як прописні істини: «У жінок завжди хибна уява про чоловічі наміри» (С.119); «Жінки часто перебільшують і кажуть, що в усьому винні чоловіки» (С.148) та ін.

А ось цей фрагмент хочу навести повністю:

«Я звик до Лінчиного ниття, зате завжди виходив з хати, коли мама міняла підгузки. «Це не чоловіча справа», – повторював я, і зі мною не сперечався навіть тато. І як він витримує цей запах? Навіть допомагає мамі прати сорочечки. Фе! Коли в мене будуть діти, це буде тільки жіноча справа» (С.62).

Ви хочете жити в такій родині? І ще дивуєтесь, що обов’язки по догляду за дитиною в родині розподіляються нерівномірно? Найбридкіше, що таку «позитивну» модель у своїй книзі дає жінка.

Або ще:

«До весілля я вирішив не готуватися. Навіть нічого не приносив і особливо не брав участі в підготовці: зрештою, це жіноча справа. Хто хоче одружуватися, хай працює» (С.150-151).

А потім ми дивуємося, чому нині так важко побудувати нормальні стосунки хлопцю й дівчині. Та ось же приклад руйнування нормальних стосунків на рівні мотивацій.

Чи наш першокласник банально принижує жінок в особі своєї вчительки:

«Хіба у жінок визначиш вік, коли в наш час стільки можливостей розпрасувати складки, витнути зморшки, вирвати зайві зуби, порівняти носа. Навіть зробити кучерявими губи й збільшити груди. О, саме останнє нашій Людмилі Мирославівні ніяк не зашкодило б» (С.79).

Якщо Марко починає хоч трохи поважати дівчинку, то постійно підкреслює, що вона не дівчинка, а хлопчисько. І це не виняток, а норма, оскільки спрацьовує неодноразово.

А щоб закріпити всі ці гендерні деформації, у твір наприкінці вводиться «мудрий старець» – конструктор літаків дід Орко. Незадовго до смерті він пояснює Марку, яким має бути справжній чоловік і яке місце і роль жінки в його житті. Зрозуміло, що жінка подається як істота нижчого рівня.

Ось одна з його «таємних» істин:

«– Жінкам треба прощати, – сказав дід.

– Чому прощати?

– Бо чоловік – дужчий, розумієш? Він тільки про це не каже жінці. Жінка – слабка істота, вона тільки не хоче цього визнавати. Хіба твоя бабуся хоче визнати, що вона слабша за діда?

– Ні!

– От бачиш. А дід цього їй не каже і все одно допомагає. Чоловік часто мудріший від жінки, але цього їй не показує» (С.223).

Жіноцтво, хочете бути «істотами»?

Марко не має моральних орієнтирів. Він постійно робить якусь шкоду, але жодного разу так і не усвідомлює, що зробив погано. Він ходяче нещастя. Цей хлопчик ображає та принижує людей, але зовсім не розуміє цього. Оскільки ми бачимо тільки його точку зору, то всі дії цього хлопчика цілком обумовлені логічно і не можуть засуджуватись. Це також не придатне для виховання дитини.

Ця дитина вже має психологічні деформації у своєму розвитку. Про це, зокрема, свідчить те, що у своєму дошкільному віці хлопчик з усіх мультфільмів найбільше любить «Сімпсонів». А цей мультсеріал для дорослих і аж ніяк не для дітей. Він би ще «Футураму» вподобав, але, певно, на момент написання цієї книги «Футураму» на наших екранах ще не показували.

Є у творі й політичні деформації. Щоб відволікти увагу діда, Марко користується своїм улюбленим прийомом: «І що тепер, діду, у парламенті твориться? Знову брешуть?» (С.15). Так, певно, дитині прищеплюється «повага» до влади. Не треба нагадувати, що людина, яка владу зневажає, ніколи не зможе реформувати владну систему на краще.

Нормою у творі є корупція та соціальні проблеми, спричинені бідністю. Наприклад, дід платить у лікарні за аналіз «благодійний» внесок, а Марко подумки ще й обсміює це, розмірковуючи про «благо від дійної корови». Сміється він і над Богом, до якого звертають свої молитви дорослі, коли це «янголя» знову робить якусь шкоду. Як істину Марко виголошує, що «у дошкільних установах браком бензину нікого не здивуєш» (С.28), згадує, що «у нас держава – банкрут» (С.36), ознакою мера є «багато грошей і дорогі машини» (С.38), вчителі заробляють дуже мало, що не мають грошей на колготки у сорок ден і тому змушені носити колготки на двадцять ден (С.76) тощо. Згадується навіть президент Янукович (!), який каже по «Інтеру», що треба більше інвестувати в дітей, і вітає з Днем Дитини на іншому каналі (С.37).

Взагалі-то ця дитина хворіє на заздрість до чужих грошей, бо постійно хоче щось, чого не має. Особливо хлопчик заздрить багатим батькам своїх знайомих, їхнім професіям. Наприклад, добре мати тата-бухгалтера... Це наскрізний мотив твору.

Хоча зараз ми читаємо книгу, але для Марко читання навіть у двадцять сторінок є великим покаранням. Таким чином, імовірно, авторка хоче прищепити дитині любов до читання.

Бачимо також генетичний зв’язок тексту з Росією. Наприклад, Марко заздрить Стасу, що тому батько з Москви привіз гирі. Якби це був генетично український текст, замість Москви було б згадане будь-яке інше місто. Ще раз Москва з’являється в контексті називання Аннетки батьком після його повернення з Москви.

Марко натякає, що його клас розмовляє російською мовою, а його «прівєт» сильно дратує старшу сестру. Ні на що у творі така підкреслена російськомовність не впливає.

Проблеми у книзі з психологічною достовірністю. Часто Марко користується в думках «дорослими» поняттями. Красномовний приклад його оцінки дорослих у лікарні. І взагалі його сприйняття дорослих як ущербних людей.

Є у творі і просто гидкі моменти, як то здавання в лікарні аналізів, коли жовта рідина – то зовсім не лимонад, і краще не знати, що знаходиться у коробочці з-під сірників.

А якою бридкою є історія про те, як Марко ледь не одружився з Пилососом. «Пилосос» – це дівчинка Ксенька, то вона так цілується. Ксенька хотіла вийти заміж за Марка. Але описане це невдале вінчання (зі справжнісінькою Біблією) так бридко, що може взагалі відбити охоту до шлюбу.

Дуже важливо, що понад половина тексту – інформаційний шум. Те, про що думає герой, чи що з ним відбувається, ніяк не впливають ні на самого хлопчика, ні на розвиток сюжету. І тому книга читається важко, гумор плаский, а часом стає просто нудно.

На останок можна зробити такі висновки: книга написана не для дітей, хоча головним героєм є маленький хлопчик. Вона не буде цікава дітям. Структура книги побудована таким чином, що розпадається на три повісті. І якщо образ головного героя в першій і другій частині більш-менш схожий, то хлопчик з третьої частини психологічно зовсім інший.

У книзі багато гендерних стереотипів і ситуацій, які принижують гідність людини.

Висновок: Це той випадок, коли книга для дорослих несподівано потрапляє до дітей, яким не буде цікава, але може бути шкідлива. Дивує, що цей твір отримав нагороду «Коронація слова» у дитячій номінації.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Ольга Герасименко "Хочу подорослішати. Скажіть мені, як?!" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/33984/

Iрина Гищук "«Обережно, діти!» чи «Увага, батьки!»?" - http://www.barabooka.com.ua/oberezhno-diti-chi-uvaga-bat-ki/

Христя Нечитайко "Обережно, дорослі!" - http://nechytaiko.blogspot.com/2014/06/blog-post.html

"Відгуки" - https://www.livelib.ru/book/1000676517