Оля Русіна «Сімейка Майї»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Оля Русіна. Сімейка Майї. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2014. – 240 с.

Після успіху збірника «Сестричка», чия героїня сподобалася читачам своєю безпосередністю і вдачею, навряд чи у когось були сумніви, що тема буде продовжена. Таким продовженням став збірник «Сімейка Майї». Книга поділена на п’ять розділів, у кожному з яких хтось із членів родини розповідає про своїх рідних.

Читачі мають версії від батька, матері, старшої сестри, старшого брата і, наостанок, найменшої – Майї. Хочу відмітити, що всі ці історії не дуже відрізняються мовно і не мають якихось лексичних та психологічних особливостей. Це неабияк збіднює книгу такого жанру, де саме мовою можна було показати наскільки відмінний світогляд у різних членів родини.

А так – найскладніша психологія у тих сценах, де Майя ображається і вередує, коли їй кажуть, що у неї щось буде в житті «потім», або коли розповідають про події до її народження. Майя не вірить, що колись її не було на цьому світі і дуже дивується таким розмовам. Вона була завжди, вона найменша, і тому має бути центром Всесвіту.

Ми дізнаємося, що тато, який працює викладачем-гуманітарієм в університеті, є взірцем батька. Він піклується про дітей, не покладаючи всю відповідальність за виховання на дружину. Навіть підгузки малим може поміняти. Хоча домашні клопоти шкодять його роботі, бо професор не може сконцентруватися на навчальному процесі й додає в історію літератури свої версії. Наприклад, після домашнього бедламу найвидатнішим твором Хвильового стала «Курочка Ряба», а сам письменник «застрелився праскою».

Цікаво, що погляд мами на тата застереотипізований. Наприклад, уже на початку свого розділу-монологу вона видає таку сентенцію:

«Крім того, мій чоловік – професор і викладає в університеті. А ви ж знаєте цих науковців, вони зовсім як малі діти. Завжди щось забувають, кудись не встигають, не можуть дати собі ради» (С.97).

Отак просто взяли й принизили всіх науковців...

Але повернемося до дітей, яким у книзі приділено значно більше уваги.

Для старших двійнят підгузки вже не актуальні, а ось Майя справді маленька і за нею треба постійно пильнувати. Вона може запросто розмалювати піджак, бо під ним гралася, а вночі на небі-піджаку мають бути зірки. Вона годує домовиків вівсянкою і вірить, що справді літає уві сні, і тому вікно зачиняти неможна; вигадує уявних друзів-привидів, змушуючи грати у свої ігри всіх навколо; грається з макаронами, які видаються їй дощовими черв’яками у чаї, і грає на склянках з водою, поки не трощить їх ущент. А коли Майя навчилася вимовляти літеру «р», то взагалі затероризувала близьких і весь дитячий садочок.

Дають жару й старші, батьків частенько викликають до школи. Якось близнюки притягли до школи папугу, який після того навчився говорити. Щоправда, найбільше до вподоби йому стали вирази вчительки, яку діти називають «смерть із косою». Згодом папуга вподобав вірші, які цитує батько, і Великий Німий став дуже балакучим.

Близнюки мають різні здібності. Наприклад, Леся успадкувала філологічні здібності батька, а Сашко має талант до малювання. Через те з близнюками відбуваються у школі різноманітні кумедні ситуації, бо вони допомагають один одному у навчанні. Леся інколи забагато фантазує, а Сашко заради участі у виставці, на яку прийде відомий художник, готовий експериментувати зі своїми роботами і потай додати картину до шкільної експозиції. Та й поза школою буває всяке, як то пригода із радіокерованим літачком, який залітав усюди, де не треба, і додавав неабияких клопотів сусідам.

Довелося Сашкові побути і розмальованим косметикою «графом Дракулою» заради перемоги класу у костюмованому змаганні...

А як цікаво діти використали биті склянки для створення цілого поля «секретиків»... Згадаємо своє дитинство...

Не зважаючи на те, що місцями книгу доволі цікаво читати, вона весела і легка для сприйняття, але... не чіпляє. Кожна історія сприймається окремо і не складається у єдиний гармонійний малюнок, тому книга здається набором фрагментів для читання вголос. Багато фраз і ситуацій потрапили в текст із життя, але так і не стали в канву твору так, щоб із неї не вибиватися, як, наприклад, ситуація зі збиранням сказаних на уроках кумедних висловів вчителів та учнів.

У книзі немає якоїсь родзинки, кульмінації, ідеї, емоційного руху. Через те твір досить швидко забувається.

Висновок: Ця книга не справила на мене враження і взагалі майже не викликала емоцій.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Наталка Малетич "«Сімейка Майї»: книжка-пазл" - http://www.barabooka.com.ua/simejka-majyi-knizhka-pazl/

Володимир Чернишенко "Про сестричок та інші приємності" - http://www.barabooka.com.ua/pro-sestrichok-ta-inshi-priyemnosti/