Андрій Бачинський «Детективи в Артеку»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – дитячий детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Андрій Бачинський. Детективи в Артеку. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2014. – 192 с.

Що буде, коли двоє шибайголів та юна скрипалька потоваришують? Багато цікавих пригод та справжній детектив гарантовані. І все це на тлі чудових кримських краєвидів, бо їдуть ці троє до «Артеку».

Та спочатку познайомимося з головними героями.

Оленка – талановито грає на скрипці, вона постійно займається, щоб набути ще більшої майстерності. Відпочинок у таборі для неї справді омріяний, бо там вона і не збирається братися за інструмент. Цю дівчинку не цікавлять розмови про косметику і модне вбрання, їй до смаку пригоди, і це чудово!

Антон дістав путівку в «Артек» за перемогу у змаганнях з легкої атлетики.

Сашко з багатодітної родини (там аж вісім дітей), мешкає в селі на Вінничині, і тому для нього ця подорож має найбільше значення.

Згодом до них приєднується Сергій із родини гірників.

Разом вони «мушкетери та Міледі». І шукатимуть діти діаманти справжньої Міледі (вона ж графиня де Гаше), яка нібито мешкала на Кримському узбережжі. І кожен знає, на що витратить свою частку скарбу. Не на дурниці та егоїстичні забаганки. Зовсім ні.

Олена хоче замовити професійну скрипку німецького або італійського виробництва, щоб батькам більше не доводилося відмовляти собі, аби відкладати на інструмент для любої донечки. Батьки тоді зможуть поїхати відпочити за кордон, а бабусі вона купить електронну книгу.

Антон мріє про нову спортивну форму і взуття, а в школі зробить професійне покриття на біговій доріжці. Спортивна школа, яка підготувала не одного чемпіона, нині не фінансується, і справи такі погані, що взимку, якщо ситуація не зміниться, її зачинять. Депутат же, який п’ять років поспіль обіцяє допомогу, тільки сніданками годує. (Українські соціально-політичні реалії з’являються у творі ще раз, коли, наприклад, контрабандист бідкається, як дорого коштує година у «незрячих» прикордонників і прохід у нейтральні води).

Сашко тішиться, що зможе накупити подарунків своїм малим, поміняти старенький комп’ютер на сучасний ноутбук і, найголовніше, – придбати найменшій сестричці у достатній кількості памперси, щоб мама перестала прати брудні пелюшки. Собі ж Сашко хоче лише пригодницькі книжки, бо обожнює читати, й у сільські бібліотеці перечитав геть усе, а до районної далеко.

Сергій же вирішив віддати всі гроші татові, щоб той не працював тяжко на шахті і більше часу проводив з родиною. Тільки тато від своєї роботи не відмовиться, тому Сергій вирішує купити батькові машину, щоб полегшити йому життя.

Їхні бажання такі зворушливі, реалістичні, без егоїзму і з турботою про близьких...

Тільки ж ділять друзі шкіру невбитого ведмедя.

Скарбошукачі порушують силу силенну правил, гуляють вночі, розшукуючи потаємні місця, де можуть бути заховані коштовності і, врешті-решт, нариваються на неприємності. У своїх пошуках вони випадково натрапляють на схованку цілком дорослих і дуже небезпечних крадіїв і контрабандистів.

Боротися з розумними ворогами, здатними на вбивство, дуже цікаво, але надзвичайно складно. І ці дорослі не роблять знижки на дитячий вік. Якщо вже втрапили у халепу, то втрапили. Для цих ворогів життя інших нічого не важать.

Твір живий, показує, як сучасні підлітки можуть розважатися. Намазати дівчат зубною пастою (о, моє дитинство!), влаштувати пастку з відром на дверях, щоб помститися кривдникам. А їхнє повсякденне спілкування...

Багато разів я щиро сміялася.

Не обійшлося і без містики, хоча вона дуже умовна. Ну то й що, що матір Оленчиної подруги може наснити відповіді на запитання. На сюжет це не особливо впливає.

Й одного разу я по-справжньому здивувалася, хоча це вже ознака епохи. Коли діти знаходять скафандр Гагаріна і бачать напис «СССР», то не одразу здогадуються, що так раніше називалася їхня країна.

Емоційна і розумна Оленка, сміливі, і не менш розумні хлопці. Всі персонажі гармонійні, різносторонні, змінюються. Щоб здолати підступних дорослих їм знадобиться вся їхня кмітливість, ерудиція, життєвий досвід, а ще дружба, така важлива для кожного артеківця.

А ще у творі мені не зустрілося жодного гендерного або соціального стереотипу. Зі стереотипів друзі якраз неодноразово приколюються. Як то коли Антон сміється, що Олена могла забути мобілку, але не забуде про туш та помаду, хоча саме з косметикою в цієї дівчини не склалося.

Не можу не згадати також про кухаря – Портоса. Мати такого друга і союзника бажано кожній групі юних детективів.

І ще важлива думка наприкінці.

«Діти переодяглися у домашній одяг і спочатку навіть не впізнавали одне одного, адже звикли до однакової форми. За три тижні вони навчилися по-новому дивитися на всіх, розрізняти людей не за яскравим одягом, а за яскравим поглядом і щирою усмішкою» (С.184).

Так дорослішають... Так має бути, щоб світ ставав кращим.

Висновок: Мені дуже сподобалася ця книга, і я б залюбки прочитала ще не одну історію про пригоди цієї трійці. Твір міг би стати основою гарного сценарію дитячого фільму. Тільки для зйомок треба спочатку наш Крим і наш «Артек» повернути.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Валентина Вздульська  "Нестерпна легкість дитліту: «Детективи в Артеку»" - http://kazkarka.com/books/nesterpna-legkist-ditlitu-detektivi-v-arteku.html