середа, 15 травня 2019 р.

Роман Росіцький «Лук Нічної Громовиці»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре



Роман Росіцький. Лук Нічної Громовиці. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. – 240 с.

Таємничі істоти живуть поряд із нами, але тринадцятилітня Інга невдовзі дізнається, наскільки їх багато. Цікаво, що хоча головній героїні тринадцять, конфлікти у творі розраховані на значно менший читацький вік.

Протистояння у книзі цього жанру традиційне: добро і зло.
На боці зла – мешканці інших планет, подібні до демонів, які вселяються в тіла людей, змінюють їхню поведінку і світогляд. Це через них люди хворіють на жадібність, манію величі та інші ментальні хвороби.
Під школою Інги на великій глибині знаходяться Ворота Підземного Вогню, крізь які можуть пробитися «потвори Тартарегії», алюзія з Тартаром і Пеклом вимальовується чітко. Мотив вписування школи в міфологічний простір як важливої просторової точки також звичний для обраного жанру. Є ще чаклун Космотумен, який командує військом усілякої космічної нечисті і має цілу армію агентів, що можуть вселятися в людей і спокушати їх на негідні вчинки. Є й дрібна місцева нечисть: так звані «сумніватори», які насилають на людей сумніви, «збирачі страху», «плутаники» та інші.
На боці добра – різноманітні місцеві істоти. Такі як Денна і Нічна Громовиці, майстер Хмарник, патрульні Неба, Грозовик, Громи... Є у цьому світі ще й Департамент Весняних Ароматів Глобальної Служби Щастя та інші подібні установи... Служба Ліквідації Незапланованих Випадковостей... Шепотинці...
У снах навіть наукові конференції проводяться. І не дивно, бо у цьому світі науковий прогрес має не менші досягнення, ніж магія. До таких можна віднести страхоміни, які розміновують зоряним світлом або щастям, – регочуть до нестями, і страхоміни вибухають як петарди.
Чарівний світ різноманітний і дуже складний. Зрозуміло, що дівчинці відкривається тільки його невеличка частина, а головні відкриття попереду.
Чим цікава Інга? Змалечку хмари викликають у неї шалений захват, вона сама вивчила всі їхні різновиди. І тому, коли дівчинку обирають для важливої місії, а красуня Громовиця Ночі дарує їй свій чарівний лук, це не викликає здивування. Проте, у вибагливого читача таки виникає запитання: чому саме ця дівчинка? Хіба лише вона у світі знається на хмарах? Відповідь на це, можливо, знайдеться далі, а поки запитання залишається.
І це одне з багатьох запитань, на які варто звернути увагу.
Інга живе передчуттям майбутніх пригод, все її життя ніби передмова перед чимось важливим. Це також типово для фентезійного підліткового жанру, але може бути шкідливим для підлітка, оскільки породжує ескапізм – втечу у вигадані світи. З такими очікуваннями треба бути дуже обережними.
Цікаво, що сам автор виступає проти такої втечі і показує, що нині полонять дитину не книжки, як це було не так давно, а телевізор й, імовірно, комп’ютер. На самому початку книги чітко сказано, що людина має бути вільною від цих віртуальних спокус, тоді з нею і станеться диво.
«Через грози доводилося раніше лягати спати. Телевізор тихенько дрімав у кутку, від’єднаний від живлення і від антени, а дівчинка зітхала: спокуса увімкнути його була великою, та водночас Інга розуміла, що цей ящик відбирає стільки часу... А коли ж милуватися чистим небом, пташиним співом і квітковими пахощами? А коли ж мріяти?
Саме завдяки грозам Інга знову почала по-справжньому мріяти, як це було колись, до телевізійного полону» (С.11).
Це дуже правильна думка для нинішнього світу, бо втрата інтересу до реальності і зниження уваги справді можуть сприяти тому, що диво пройде повз людину.
Інга навчається вправлятися із дивовижним луком, керувати грозовим енерговихором, який навіть дозволяє літати. Юна лучниця, звісно, воює на боці добра.
Дівчинка вчиться бачити в людях зло і знищувати його. Деякі сутності вона відстрілює за допомогою свого лука, психологічні хвороби-вади лікує запахами, смаками, приправами, мінералами тощо. Вона вартує свою ділянку, але жодного разу за всю книгу не зустрічається з іншими лучниками, хоча разом із грозовим вихором гасає по всьому світу. Це дивує.
Чомусь саме на неї звертає увагу головний ворог – чаклун Космотумен. Вона ж командує охоронцями Воріт за найбільшої скрути.
Також дивує, як часто добрі сили обдаровують дівчинку і новими здібностями, і чарівними речами. Це дещо неправдоподібно або поки що не пояснене як слід.
Як, наприклад, коли Інга отримує здатність літати без допомоги грози, а завдяки яблуневому квіту. Робітники відповідного «департаменту» дарують цю здібність дітям, у кого фіксують сильні спалахи щастя.
І хоча те, що відбувається, має певний відгомін аніме-серіалу для дітей (всі ці чарівні штуки дуже швидко починають сприйматися навколишніми людьми як норма), читати цікаво. Надто легко і сама Інга погоджується вбивати потвор, що ховаються в людському тілі. Найпідступніші ж агенти-прибульці: вони майже не показуються і повністю підкорюють собі людину. Громовиця натякає, що не застраховані від таких квартирантів навіть вчителі (гарний психологічний реверанс, бо діти часто підозрюються, що з їхніми вчителями «щось не так»).
Зрозуміло, що зараза липне до тих, хто впускає її до свого серця, але все ж надто просто все це.
У центрі подій також учні школи Інги: хтось добрий, хтось лихий, хтось просто гидотний. Згодом виявляється, що всі лихі – заражені, або в них вселилися злі сили. Під цю категорію можна легко підписати всіх матюкальників, хуліганів і пройдисвітів.
Трохи дивує, що при всьому цьому у тексті відсутня релігія. Хоча з точки зору зображення реальності, так бути не може. Людство протягом віків боротьби зі злом мало виробити моделі протистояння. А тут з релігії тільки поклоніння «водному богу» із жертвуванням печива.
Твір має екологічний компонент. Наприклад, прориви озонового шару, тобто, озонового фронту, призводять до вторгнення на Землю військ Костотумена. Дуже гарно змальовується природа, а поїздка в Карпати і підйом на Говерлу так захоплюють, що хочеться знову там побувати.
Не обійшлося і без легкої любовної лінії. Інга закохується у хлопця на прізвисько Македонський, який має ювелірний хист. Це позитивний і поки не розкритий персонаж. Майже всі ініціативи ідуть від дівчини і тому поки Сашко грає роль «хлопця головної героїні», а це замало для нього. Часто це фоновий персонаж.
Не пояснено, звідки взялися темні і світлі істоти, а про це треба розповісти, бо вони не мають чітких міфологічних відповідників.
Є запитання і до композиції: битва за Ворота Підземного Вогню кульмінаційно вища за перемогу над спецагентом темних сил наприкінці. Подібна структура композиції може бути лише в тому випадку, коли це не закінчення.
У творі дотримано канону пригодницького фентезі для дітей, багато впізнаваних мотивів, сюжетних поворотів і типажів. Це робить текст зрозумілим і легким для сприйняття дітьми. Хоча особисто мені хотілося б більше неоднозначності, складності і, можливо, драматичних моментів. Часто за героїню не переживаєш, розуміючи, що ось із нею зараз точно все буде гаразд, а це не правильно.
Імовірно, що ця книга є початком циклу. Вона схожа на розлогу експозицію, чия мета познайомити читачів із цікавим світом. Невирішеність деяких сюжетних поворотів і відсутність розв’язання глобального конфлікту красномовно натякають на продовження.

Висновок: Цікава фентезійна історія, в чий світ хочеться зануритися.

Наталія Дев'ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар