Сергій Дзюба «Гопки для Кракатунчика»

 

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – сюрреалістична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Сергій Дзюба. Гопки для Кракатунчика. – Чернігів: Деснянська правда, 2003. – 184 с.

Хто такий Кракатунчик? На думку автора, це симпатичний «кленовий бог», який обертається на людину, з якою товаришує. Який він насправді – ніхто не бачив.

В анотації читачів переконують, що книга сподобається тим, хто читав «Гаррі Поттера». Це обман, бо нічого спільного із англійським бестселером цей твір не має.

Потім читачів зустрічає підборка відгуків учнів з 3-А і 3-В СШ №1 м. Чернігова. Діти пишуть Кракатунчику, шкодують, що він сумує, бажають йому знайти свою маму. Це теж не дуже вдалий рекламний хід – відкривати книгу відгуками, ніби щоб заздалегідь переконати читача, що твір цікавий, бо так багато дітей ним захоплені.

Не йму віри такій відвертій рекламі.

Кого не переконали діти, для тих замість передмови у книзі розміщений відгук поважного письменника-літературознавця Василя Слапчука на повість «Кракатунчик – кленовий бог». Це перша книга про Кракатунчика чи інша назва «Гопок»?

Замість післямови у твору ще один «розумний» відгук із додатковими поясненнями сюжету і намаганням знайти смисл у тексті за допомогою Наталки Гранич, яка вітає письменника із вдалим дебютом у дитячій літературі.

Коли у книзі стільки передмов та післямов, то зазвичай читачі далі не читають. І не дарма.

Героїв у книзі кілька: це семирічний хлопчик Сергійко з немитою головою; дівчинка Таня, в яку він настільки сильно закоханий, що ладний одружитися прямо зараз і мати дітей (любить цю дівчинку і Кракатунчик); мама, яка так само Таня; і батько Сергій Вікторович.

Імовірно, що у книгу вписана реально існуюча родина, але така подібність імен аж ніяк не на користь твору. Всі герої дивні, психологічно не пророблені, часто вони розмовляють заумною без емоційною мовою, будують довгі фрази, що також не є добре для дитячої книжки.

У вуста героїв вкладаються складні, філософські роздуми, але це аж ніяк не є природним для настільки юних персонажів. Поєднання дошкільної та молодшешкільної психології з дорослим розумовим розвитком не даремно відлякає більшість потенційних читачів від цієї книги.

Так, наприклад, Сергійко, помщаючись за те, що йому не дозволяють одружитися з Танею, докоряє батькам, що у нього немає братика або сестрички, і тому він може вирости «егоїстом». Не думаю, що дитина у семирічному віці могла б до такого сама додуматися.

Та це не найгірше, що є у цьому творі. Повертаємося до початку: хто такий «кленовий бог». Не дух, що живе на кленовому дереві, як це було б цілком нормально для казки, а само – бог. Пантеїзм, особливо для християнської країни, річ небезпечна і часто хвороблива.

Це тим паче дивує в контексті того, що вже в одному з перших розділів Сергійко згадує, як батько розповідав йому про Єлецький монастир, монашок і християнського Бога.

Яким же є цей «кленовий бог»? Він не володіє якимось особливим талантом, окрім здатності перетворюватися на мініатюрні копії людей, тому його справжнього обличчя ми ніколи не бачимо, що вже має насторожити психологів і батьків. Перевтілення на іншого не дає Кракатунчику розуміння душі цієї людини, бо він обертається й підступними та зрадливими, вважаючи їх добрими і гідними довіри.

А ще він вміє «робити гопки», проте, точного значення цього терміну немає, бо в кожному новому випадку «гопки» означають цілком різні речі й, вважаю, це слово прийшло з особистого сленгу якоїсь родини. Цього «бога» легко обманути, його намагаються викрасти, він часто слабкий і нікчемний, а його улюблене заняття – щоб його люлькали на руках діти, особливо Таня, імовірно, бо вона дівчинка і майбутня мама. Це бажання «люлькання» просто якесь маніакальне. Ще одна манія – то словосполучення-паразит, яке використовується часто не до ладу, – посилання на «вищу математику» як щось надскладне, надважливе і незбагненне.

У психологічному портреті Кракатунчика також постійно спостерігаємо мішанину дорослих емоцій і моделей поведінки із моделями, властивими дитині у дитячому садочку. Частина цих емоцій негативна, часто Кракатунчик поводиться егоїстично і нерозумно. І сприймає дорослих, окрім родини Сергійка, як нудних і ворожих істот, а дорослішання як цілковиті негативні зміни і невиправну трагедією.

Ворогами «кленових богів» також є демонічні істоти бурбуруну (існує припущення, що «кленових богів» багато, хоча ніхто достеменно не знає, звідки взявся Кракатунчик). Бурбуруну злі і підступні, вони можуть перетворюватися на будь-яких живих істот будь-якого розміру і слугують злісному колекціонеру-олігарху, який має багато доларів і тримає на острові велику колекцію різноманітних чарівних та рідкісних істот. У бурбуруну є чарівні скельці гляділки, через які вони можуть бачити чарівних істот, й мешти «охлябрики», які дозволяють перетворюватися. Природа цих речей, як і самих бурбуруну, не пояснена. Коли ж ми нарешті бачимо колекціонера-бурбуруну, то він має вигляд маленької дівчинки, тобто найбільше зло втілюється у жіночу подобу.

Не впевнена я і щодо щирості почуттів Сергійка до Тані, бо він не нехтує нагодою кинути їй в обличчя протиставлення «себе героїчного» і нікчемних «дівчаток», з якими варто йти бавитися у ляльки його «коханій», а якщо вона не піде разом із ним за бурбуруну, їхня дружба закінчилася. Емоційно трохи згодом Сергійко «зраджує» Тані з Олею, яка йому дуже подобається. Не дивно, що ця дівчинка виявилася засланим козачком від бурбуруну, постійно прикидається не собою і змінює імена, щоб дурити інших, особливо хлопців.

І ось, як про це каже Кракатунчик:

«– Мабуть, це не дуже добре – бавитися одночасно з двома дівчатками.

– Але чому?! – здивувався Сергійко. – Хіба ми з Сашком удвох не любимо одну Таню?

– У них, у дівчаток, усе зовсім не так, – пояснив Кракатунчик. – Знаєш, які вони ревниві?!» (С.41).

Досить слизька розмова як для семирічного хлопчика. Якби не було достеменно відомо, про що мова, то можна було б навіть припустити, що йдеться про дорослий секс.

Таня не залишається у боргу, у неї в голові вже є стереотип, що «всі хлопчиська однакові» (С.66), хоча незрозуміло, звідки вона могла встигнути у семирічному віці набратися такого мотлоху.

Чи наскрізний беззмістовний пасаж про небо, яке було зеленим, але ставало блакитним, бо його ігнорували.

І таких дивних і психологічно нездорових моментів у книзі дуже багато.

Добре, що місце дії не є традиційно казково невизначеним, а події відбуваються у Чернігові та Луцьку, але цього катастрофічно мало, щоб можна було лише за це похвалити даний твір.

Прочитавши цю книгу, навіть якби мені було десять років, як читачам, що рекомендують твір на початку, я навряд хотіла б мати такого товариша, як Кракатунчик.

Я так і не змогла зрозуміти, заради чого цей твір був написаний. І мені було б дуже цікаво дізнатися думку віруючої людини щодо цієї книги.

Висновок: На мій погляд, твір нудний і написаний «дорослою» мовою. Так би могла думати і поводитися тільки доросла людина, яка раптом вирішила погратися у дитинство. Окремої уваги потребує образ «кленового бога». Тому особисто я не можу рекомендувати цю книгу дітям.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.