вівторок, 23 квітня 2019 р.

Олександр Есаулов «Таємниця Великого Сканера»

 

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – комп’ютерне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре



Олександр Есаулов. Таємниця Великого Сканера. – К.: Зелений пес, 2009. – 192 с.
Олександр Есаулов. Таємниця Великого Сканера. – К.: Фоліо, 2013. – 144 с.

Остання повість із циклу про комп’ютерне царство Заекрання більше схожа на фантастику, ніж на фентезі. Цього разу Великий Процесор отримує сигнал біди з далекої планети, яка асоціюється зі сканером.
На космічному човнику принцеса Інформа разом із друзями летить на допомогу і зникає. Великому процесору не залишається нічого іншого, як покликати у свій заекранний світ вірних друзів – людей. Спочатку на планету прибувають Рикпет, Кадим, Васла і Шаната. І теж зникають.

Останній човник й остання людина – Сергійко, якому доведеться розібратися у таємницях далекої планети. Великий Процесор особисто прийшов у світ людей, аби поговорити з хлопцем. От тільки у такій ситуації все дуже непросто, коли тобі вже немає від кого чекати порятунку.
Книга захоплююча, хоча і не дуже велика за обсягом. Це якісна антиутопія, бо Великий Сканер зовсім не подібний до шляхетного Великого Процесора. Завдяки своєму розуму, хитрості і підступності Великий Сканер зумів повністю підкорити свою планету і частково перетворити на концтабір. Це не дурний, агресивний властолюбець, а дійсно небезпечна особа. Його влада підкріплюється великою військовою силою (хоча й тут традиційно не обходиться без корупції і власного збагачення, як то під шумок надання генералам земельних ділянок під будівництво дач тощо).
З вождем складно боротися, бо у світі, де стільки небезпек, навіть погана влада є джерелом стабільності. Люди триматимуться за неї до останнього, бо зміни можуть призвести до ще більшого лиха. І, якщо хтось хоче маніпулювати таким суспільством, то рівень тривоги і переляку тільки зростатиме. Це теж знайомо і напрочуд актуально для сьогоднішнього дня.
Не зважаючи на те, що твір фантастичний, а деякі ситуації жорсткі та гіперболізовані, всі моделі, подані у творі, цілком відповідають схемам побудови тоталітарної держави. Тому, читаючи цю книгу, підліток підсвідомо навчається боротися із тоталітарним мисленням.
Мешканці планети якісь дивні, схожі на манекенів із тьмяними очима. Вони не піклуються про себе, їдять гидоту, названу «гапликом» (це такий різновид місцевої наркотичної речовини), дивляться і слухають таку саму інформаційно-культурну гидоту, дуже схожу на наші порожні серіали і таку саму «інтелектуальну» попсу. Заражені розмовляють каліченою мовою і фізично позбавлені можливості поводитися ввічливо. Тому на певному етапі такі прості слова як «Доброго дня» і «Дякую» можуть стати паролем для упізнання своїх.
Побіжно, але яскраво показаний негативний вплив на людину суспільства споживання, бо в поєднанні із тоталітаризмом саме такий тип суспільства стає найнебезпечнішим на сьогоднішній день. Наведу лише один красномовний розлогий приклад:
«Як не силкувався Сергійко знайти хоч якийсь зміст у цьому наборі слів, нічого не виходило, а «трах-бум» і «умца-ца-ца» важко було назвати музикою. Тоді він перемкнув телевізор на інший канал. Там саме йшла реклама.
«Кращим за супергаплик може бути тільки суперпупергаплик!»
«Ти ще не був у відпустці? Пожуй гаплика, й вона тобі не знадобиться! Цілковитий ульот!»
«Від м’яса старіються! Від хліба гладшають! Тільки гаплик дає абсолютний баланс здорової їжі!»
«Жуй! Жуй! Жуй!»
«Купуй! Купуй! Купуй!»
Реклама набридла Сергійкові ще швидше за дурнуваті пісеньки. На наступному каналі йшов фільм. Хтось у чорному плащі до п’ят ганявся за підступними реалітами, які ні про що інше не помишляли, тільки б улаштувати законослухняним зараженим яку-небудь капость. Магнітний випромінювач головного героя, плечистого, високого, з величезним тупим підборіддям й олив’яними очима, стріляв постійно. Спочатку Сергійко дивився фільм із задоволенням, але незабаром одноманітна стрілянина набридла. Він знову перемкнув канал і натрапив на новини. Гарна жінка читала текст з аркуша:
– Великий Сканер, друг усіх дітей, сьогодні зустрівся з юними аматорами гаплика...
– Директор планети, геніальний математик, сьогодні відкрив з’їзд математиків планети. Доповідь була присвячена боротьбі позитивних і негативних значень чисел. Геніальну промову було сприйнято математиками з величезною наснагою...
– Його Дигітальна Величність, почесний рибалка й супермисливець, завтра візьме участь у відкритті змагань на приз Директора планети «Як спіймаю цю рибу»...
– Великий Сканер...
– Директор планети...» (С.82-83).
Чи нічого це вам не нагадує?
Кажуть, що на людей діє страшний вірус, і тому підпільні лабораторії витрачають увесь час на дослідження зразків і шукають ліки від хвороби.
«Вірус убивав у глюка всі почуття: фантазію, співчуття, смуток, любов, словом, від глюка начебто залишалася сама оболонка. І очі в них були, як у сонної риби: байдужі та малорухомі» (С.20).
Це фантастика, але насправді саме так виглядають зазомбовані люди.
Та і з вірусом все не так просто, як здається на перший погляд. Вірус пов’язаний із таємницею Великого Сканера, якою він не поділиться добровільно.
«Зараженими куди простіше керувати, ніж реалітами! Зараженим усе по барабану! Вони не люблять, але й не ненавидять! Вони погано працюють, але й нічого не вимагають! До того ж навіть при поганій роботі в країні ніхто голодний не ходить! Вони знають тільки Великого Сканера й готові за нього вмерти тому, що й не живуть зовсім! Тому, що вони не хочуть кращого: у них на це ні фантазії, ні бажання не вистачає! Їм би тільки нагапличитися, а на решту начхати. Сканеру цей вірус як подарунок, а ти дивуєшся, чому він не хоче з ним боротися...» (С.28).
Упізнали в цьому описі когось зі своїх рідних, знайомих чи друзів? А цілу країну не впізнали?
Історія заплутана і дуже цікава психологічно. Герої зустрічаються і зі зрадою, і з обманом, і з підступністю, базованою на власній вигоді за будь-яку ціну. А рухи спротиву дуже часто очолюють зовсім не зацікавлені у перемозі революції особи. Розібратися з усім цим і вирахувати справжніх ворогів навряд можливо швидко і в реальному світі, й у віртуальному.
Щирим і сміливим друзям, які потрапляють у зневірене, справді завірусоване суспільство, складно не виказати себе. І тому двоє з них дуже швидко потрапляють у концтабір, де тисячі людей замкнені у таємній долині із магнітним захистом – «Зоні номер нуль». Всі вони працюють на благо вождя і суспільства.
«Спочатку покарання за неслухняність призначалося одне й дуже суворе – розмагнічування, але згодом, коли реалітів почало залишатися дедалі менше, а місць, де потребували їхньої рабської праці, – дедалі більше, розмагнічування застосовувати майже перестали. Охоронці знаходили інші способи покарань: кидали в карцер, били кийками, позбавляли води та їжі; та хіба мало можна вигадати таких мук, острах яких змусить будь-якого глюка працювати як слід?» (С.32).
Чим не справжній концтабір, яких ми так багато знаємо з історичних хронік?..
Це така знайома ситуація, хоч і в фантастичному антуражі. І байдуже, що магнітні промені в реальності не існують, але для мешканців заекраення магнітна зброя – то вірна смерть.
Хоча і люди з реального світу можуть загинути. І найближче до межі цього разу опинився Сергійко. Його космічний човник збили, і хлопчик ледь не розпрощався з життям при падінні. Сергійко потрапляє до рук Великого Сканера та його поплічників. На деякий час він забуває, ким є насправді. Хлопчик починає працювати на уряд, допомагає встановлювати на свій та інші знайдені космічні човники зброю. Якщо ж є така зброя, то вона стрілятиме, будуть гинути люди...
Віднині Сергійко по інший бік, хай обманом, але те не зменшує провину за вчинки. Така ситуація підводить читача до цілком дорослого вибору і відповідальності за скоєне. Про це складно і цікаво написано. Тому я із захопленням спостерігала як за Сергійком, так і його друзями.
Але перемогти підступного ворога замало. Треба змінити суспільство, а це зовсім не просто. Заляканих, зневірених і боязких людей так швидко не переробиш, та й члени руху опору не повинні стати новим урядом і мати повну владу, бо тоді сам перетворишся на дракона, якого щойно здолав. Революція не має обернутися махновщиною та хаосом. І будь-які поділи на кращих і гірших, хай би яким справедливим не був той поділ, врешті-решт призводять до появи нової тоталітарної системи.
Навіть у віртуальному світі такі зміни не відбуваються за помахом чарівної палички чи завдяки бажанню когось із персонажів. Й автор знаходить дієвий, хоча й тривалий спосіб зміни ситуації на краще. Хочеться вірити, що задум здійсниться.
Оглядаючись на весь цикл, можна упевнено сказати, що герої дорослішають разом із читачем, і це чудово.

Висновок: Якщо це завершення циклу, то воно гідне. Але я б із задоволенням читала ще такі історії. Протягом усіх книг я встигла полюбити заекранний світ.

Наталія Дев'ятко


Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар