Олег Симоненко «Хочу, хочу подарунків!»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – сюрреалістична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Олег Симоненко. Хочу, хочу подарунків! – К.: Час майстрів, 2014. – 32 с.

На вигляд книга приваблива, обкладинка навіює атмосферу Різдва, але швидко розчаровуєшся у самому творі.

Перше розчарування – анотація. Наведу її повністю, щоб читачі розуміли, з чим їм доведеться зіткнутися у цій книзі:

«Слово «виховання» починається з ВИ – виВищення. Воно тяжіє до узВИШ, а О в ньому сприймається як символ Господа, Творця, Всесвіту. Адже «О» без початку й кінця, безкінечне.

Виховання дітей – це батьківський приклад. Хочеш виховати дитину – виховай себе.

Ми, батьки, – раби ХОЧУ, його заручники. Ми розгубили смисли нашого життя, наших дій, наших думок. Метою в нас стало наше ХОЧУ. Ми раби ХОЧУ, працюємо для того, щоб досягти свого ХОЧУ. Ми сприймаємо своє ХОЧУ як власне ТРЕБА, витіснивши ТРЕБА справжнє, божественне. Отаким власним прикладом ми зводимо дітей на манівці. А відтак дивуємося з того, чому наше дитя кепсько поводиться в крамниці, демонструючи ХОЧУ, й сердимося на нього. Натомість слід зрозуміти дитину – і змінити себе» (С.2).

Ні, це не езотерично-сектантська книга і не посібник з практичної психології для дорослих. Це казка для дітей, точніше, такою вона б мала бути.

Починається твір із постмодерністських ігор, бо навіть ім’я головної героїні – СолоМія – складене з імен її батьків Соломона плюс Мії.

Твір не враховує дитячу психологію і має багато ляпів. Наприклад, на початку цієї історії описується, що в місті мешкають живі істоти, такі як собаки, коти, птахи, комашки і черв’яки, а вже у наступному реченні в місті так само «мешкають» автобуси, тролейбуси, автівки та інші не живі пристрої. Подібний мікс без додаткового пояснення та уточнень кепський для дитячого сприйняття.

Дорослий текст вторгається у твір й у тій частині, де мала б бути емоційна кульмінація. Там автор дозволяє собі цілком дорослий монолог про шкідливість і проблемність заробляння грошей.

Для того, щоб підлеститися до читачів-батьків, у книзі є вставки, які можна образно назвати «як зробити своїми руками» рамку для фотографії, намисто з макаронів, малюнок родини. Щоправда, до самого малюнка багато запитань, і психолог би дав йому аж ніяк не позитивну характеристику...

Твір солодко-моралістичний, зверхній і нудний. Наприкінці ж головна героїня порівнюється зі святим Миколаєм, бо більше не хоче подарунків, а полюбила їх дарувати. Вона навіть рятує ціле місто, бо без неї місто б «пропало». На мою думку, подібні порівняння людей зі святими, сакральними, образами є щонайменше некоректними.

Книга не має естетичної привабливості. Шрифти, які погано читаються, інколи величезні абзаци на цілу сторінку, які просто неможливо прочитати дитині самій. Не кажучи вже про окремо виділені у тексті слова та їхні частини (приклад ви бачили в анотації) і страшні малюнки, де люди мають величезні, непропорційні до тіла голови.

Все це спотворює і без того проблемний текст. Особисто я б не радила цю книгу дітям.

Висновок: На жаль, це чергова підробка під дитячу літературу, психологічно не достовірна і навіть шкідлива для розвитку дитини.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Ольга Цурка "Що таке справжній подарунок?" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/39567/