вівторок, 5 березня 2019 р.

Юрій Нікітінський «Життя та зазвичайні пригоди Тамарочки Павлівни»


Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористичні казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - жахливо


Юрій Нікітінський. Життя та зазвичайні пригоди Тамарочки Павлівни. – К.: Час майстрів, 2012. – 56 с.

Бувають книги нецікаві, погано написані або просто нудні. А бувають такі, як ця, бо ніяким іншим словом, окрім "жахливо", я не можу її означити.
Ця книга про вчительку. Тобто, про вчительку, якою вона ні за яких обставин не має бути. Але образ Тамарочки Павлівни – позитивний.

Вона постає перед читачами у вигляді чаклунки, яка дивиться у чарівне дзеркальце і заздрить красі двох своїх учениць. Вона заздрить також молодості своїх учнів, їхнім "дванадцятьом рокам".
Її чоловік – недолугий військовий, а в родині постійно відбуваються якісь нісенітниці. З точки зору здорового глузду – це антиродина. У контексті ж книги: "Дім – повна чаша" (С.6).
Підсвідомо нав'язується думка, що чоловік у неї невдаха, як і всі армійці. Бо учні Тамарочки Петрівни, які потрапили до армії, думають, що якби не були двієчниками і краще вчилися, то зараз, замість окопів, сиділи б в університетських аудиторіях. Так протиставляються успішні люди і захисники Вітчизни, а нічого доброго з такого протиставлення не буде.
У цієї жінки проблеми з пам'яттю, та й розумовими здібностями вона обділена. Наприклад, її розуму вистачає лише на те, щоб хвилюватися за одного героя, як то персонажі у виконанні красунчиків Джонні Деппа або Бреда Пітта, а по одинадцять чоловіків у кожній команді на футболі – то для неї забагато. Традиційно переймається ця героїня й своїм виглядом, бо гладкою її чоловік не любитиме, і сідає на дієту, а ще як кожна стереотипна жінка, боїться мишей.
Тамарочка Павлівна власноруч викидає з квартири всі речі, які полегшують їй побут і розважають, бо вважає нібито прогрес "із людей мавп робить" (С.16). І вже на наступній сторінці, ніби Мауглі, вилазить на дерево. Там ще й малюночок класний, де вчителька у короткій спідниці збирається зістрибнути вниз.
Ця вчителька постійно засинає на уроках, плутає предмети, може забути закінчити заняття або забути про початок канікул. Я навіть втомилася рахувати, скільки разів вона зіпсувала власний урок. Одного разу навіть летаргійним сном заснула, а розбудив її, як у казці, принц-чоловік (хоча насправді це просто час прокидатися прийшов).
Її оцінки не відображають дійсного знання предметів її учнів, бо ця вчителька може поставити оцінку "за фантазію" чи ще з якоїсь власної причини.
Вона може собі дозволити їсти на уроці замість того, щоб вчити дітей. Після відвідин полігону оре, не помічаючи цього. Вона поводиться як інфантильна, недалека, недорозвинена особистість, яка за своїм розумовим та емоційними рівнем нижча навіть від першокласників.
Щоб підтримати свій авторитет, ця вчителька легко бреше, хоча обманювати дітей неможна. Вона мститься через дитину продавщиці, яка продала їй два кілограма картоплі замість п'яти. А невдовзі автор показує, як добре давати вчителям хабарі у вигляді подарунків, і що такі дії неабияк допомагають у житті. Та ще й бере ця жінка хабарі дорогою їжею, як у голодні 90-ті роки. В іншій же історії діти скинулись і купили вчительці автомобіль, щоправда, несправжній, а такий, що лише шкільним подвір'ям кататися. Потім учні, які потрапили під колеса цієї машини, шантажували вчительку, щоб ставила їм п'ятірки, інакше поскаржаться у міліцію.
Інколи анекдотичні історії доходять до абсурду. Спочатку Тамарочка Петрівна скаржиться на алергію лікарю, бо в неї алергія на двієчників, яких вона їсть (буквально, а не фігурально). А в наступній історії їй сниться, що до школи влаштувалася вчителькою інопланетянка, яка їсть учнів. Ну, і далі там про інопланетян ще багато інших дурощів було.
Є у цій книзі й негативний образ представників влади. Спочатку це дурна комісія, а за кілька сторінок ще дурніший президент.
"Ех, треба було англійську в школі не прогулювати, – думав найчистішою нашою мовою президент сусідньої країни. – Або хоча б сьогодні не викабелюватися" (С.14).
Інший президент, який з'являється на сторінках, – батько-диктатор, чий синочок тимчасово навчається у класі Тамарочки Петрівни. Диктатор переконаний, що до його насправді невихованого сина і в цій країні "упереджене ставлення".
Позитивного образу влади у творі, зрозуміло, немає.
Наприкінці ж я зрозуміла, що, певно, автору було ліньки щось вигадувати, і він зібрав відомі йому анекдоти та зробив із того книжку. Тут навіть зустрілася історія про труну на коліщатках...
Сумно, що таке може бути надрукованим і труїти читачів. Ще й у перекладах.
Не вірите? Переконайтесь самі...

Висновок: Жахлива книжка, де ледь не на кожній сторінці автор знущається над образом вчительки. За задумом: це має бути смішно.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
Юлія Куліш "Учитель – теж людина" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/33622/
Володимир Пузій "Діди Морози, вчителі та бешкетники" (фрагмент) - http://www.barabooka.com.ua/didi-morozi-vchiteli-ta-beshketniki-yuriya-nikitins-kogo/

 

Немає коментарів:

Дописати коментар